Система регулювання аудиторської діяльності в Україні

План

1. Система регулювання аудиторської діяльності в Україні

2. Основні етапи проведення аудиторської перевірки

Аудиторська професія є саморегулюючою та незалежною. Це означає, що держава встановлює лише вимогу здійснення аудиту, а методику та організацію його проведення визначають професійні організації у міжнародних стандартах, положеннях та інструкціях (рис. 2.1).

Отже, однією з найважливіших умов забезпечення незалежності аудитора є саморегулювання. Попри це, за ініціативою держави чи професійних організацій така практика визначена, вона характерна для усіх країн, в яких отримала розвиток аудиторська діяльність.

Звернімося за досвідом до зарубіжних країн. Акт про компанії визначає: в яких випадках необхідний аудит, які форми звітності повинен підтвердити аудитор, критерії такого підтвердження, правильність ведення облікових реєстрів та розкриття інформації в них, рівень відповідальності облікових даних вимогам чинного законодавства, незалежність аудитора та виступає її гарантом.

Таким чином, держава встановлює порядок проведення аудиту, а професійні організації розробляють положення чи Кодекс професійної етики.

До їх обов'язків входить:

• розробка кваліфікаційних вимог до професії аудитора;

• регулювання професійної поведінки з допомогою норм і стандартів практичної діяльності і етики;

• соціальний захист професії.

Правове та нормативне забезпечення регулювання аудиторської діяльності України формується з урахуванням досвіду країн з ринковою економікою.

Нормативне регулювання аудиторської діяльності визначає чотири рівня його системи.

До першого рівня належить Закон України «Про аудиторську діяльність» (див. дод. 1). У ньому визначені засади функціонування професійної громадської організації — Спілки аудиторів України та Аудиторської Палати України, які знайшли свій розвиток у статутах цих організацій (дод. 5; 6). Порівняння функцій цих організацій надано у табл. 2.1.

Як видно з табл. 2.1, основними функціями АПУ є ліцензування та сертифікація аудиторської діяльності, а САУ — розробка методики з питань аудиторської діяльності, видавництва навчальної та методичної літератури, створення регіональних відділень та визначення їх повноважень.

З метою виконання зазначених функцій Аудиторська Палата України:

• здійснює методологічне управління аудиторськими палатами і аудиторами;

• веде облік аудиторських організацій і аудиторів;

• розробляє положення та інструкції, які регламентують аудиторську діяльність та кваліфікаційні вимоги до аудиторів і встановлює порядок заняття аудиторською діяльністю;

• організовує складання іспитів та атестацій аудиторів, видачу їм ліцензій;

• затверджує розроблені тарифи на основні види аудиторських послуг;

• здійснює контроль за діяльністю аудиторських фірм;

• готує пропозиції та рекомендації щодо зміни чинного законодавства з питань аудиту; сприяє впровадженню нової техніки і нових інформаційних технологій у сферу аудиторської практики.

Аудиторська Палата України створена у 1993 р. Вона нараховує 20 осіб, 5 є представниками Спілки аудиторів України, 5 — центральних органів державної виконавчої влади (Міністерства фінансів України, Головної державної податкової інспекції України, Національного банку України, Міністерства статистики України, Міністерства юстиції України), 10 — окремі фахівці від навчальних, наукових та інших організацій.

Загальні положення щодо сертифікації та ліцензування були викладені у Законі України «Про аудиторську діяльність» та деталізовані у положеннях АПУ.

Другий рівень системи нормативного регулювання аудиторської діяльності представлений міжнародними стандартами.

До третього рівня відносять внутрішні стандарти (нормативи), що регулюють аудит, але мають допоміжне значення. Вони сприяють реалізації вимог нормативів, розробці заходів та раціональних способів організації аудиторської діяльності, забезпечують єдиний підхід до аудиторської перевірки.

До четвертого рівня нормативно-правового регулювання аудиторської діяльності належить інформація з внутрішньофірмеового контролю за якістю аудиту.

Суб'єкти внутрішньофірмового контролю повинні надати умови для забезпечення заходів якості аудиту (рис. 2.2).

Інформація четвертого рівня системи регулювання включає такі етапи перевірки:

• вивчення господарсько-правового статусу підприємства;

• аудит якості стану дебіторської та кредиторської заборгованості;

• контроль за юридичним оформленням відносин з працівниками у сфері товарно-матеріальних цінностей і коштів та трудових відносин між суб'єктами підприємницької діяльності;

• аналіз загального стану документів оперативного управління діяльністю підприємства, оцінку рівня управлінського діловодства на підприємстві.

Таким чином, взаємозв'язок чотирьох рівнів системи нормативно- правового регулювання аудиторської діяльності сприяє забезпеченню здійснення аудиту на підприємствах України.

2.2. Основні етапи проведення аудиторської перевірки

У процесі розвитку аудиторської діяльності відбувається еволюція методики та техніки аудиту, його переорієнтації із виявлення помилок, зловживань, шахрайств на підтвердження законності, об'єктивності фінансової звітності. Викриття шахрайства не є метою аудиторської перевірки і розглядається аудиторською фірмою чи аудитором лише як одна з причин помилок у фінансовій звітності. Аудиту підлягають зони підвищеного ризику, тому при аудиті розглядаються лише помилки, що суттєво впливають на рішення користувачів.

На керівництво аудиторських фірм та незалежних аудиторів, що здійснюють аудиторську перевірку, покладена відповідальність за організацію ефективної системи внутрішнього контролю.

Основні етапи проведення аудиту представлені у таблицях 2.3 та 2.4.

У процесі здійснення кожного етапу аудиторської перевірки необхідно визначити вибіркові дослідження, ретельно спланувати забезпечення виконання всіх процедур з метою виключення можливості написання неправильного висновку.

На першому етапі, що передує складанню договору, аудиторська перевірка потребує попереднього ознайомлення з підприємством-клієнтом та зумовлених нею особливостей. При цьому ознайомлення слід починати з вивчення установчих документів: статуту, протоколів засідань засновників чи акціонерів. З метою чіткого визначення основних напрямів аудиторської перевірки аудитор проводить бесіди з керівником підприємства. Він повинен ознайомитись з основними показниками звітності, що допоможе встановити масштаби діяльності підприємства-клієнта, її результати за період, що підлягає перевірці. Аудитору слід скласти власну, незалежну думку про клієнта.

У період ознайомлення з підприємством-клієнтом аудитору потрібно також визначити обсяг господарських операцій та кількість первинних та зведених документів, що підлягають суцільній перевірці. Велике значення має вивчення зв'язків підприємства з постачальниками, покупцями, замовниками, установами, дотримання господарських договорів та своєчасності розрахунків між ними.

На даному етапі аудитор встановлює обсяг аудиторської перевірки та її тривалість.

Визначивши обсяг перевірки, на другому етапі при укладанні договору на здійснення аудиту, розраховується вартість.

Договір повинен враховувати особливості законодавства, традиції, що склались у господарській діяльності та документальному оформленні в Україні.

Послідовність здійснення процедури укладання угоди з аудиту наведена на рис. 2.3.

У міжнародній практиці рекомендується складати окремі, незалежні один від одного договори на кожен вид послуг, що виконуються для конкретного замовника.

Аудиторська практика України застосовує два підходи оформлення договорів:

• генеральний договір на проведення аудиту та інших послуг, що документується додатками до генерального договору;

• окремі договори на кожен вид послуг, що виконуються для одного замовника.

Вимоги до змісту договору на проведення аудиту зведені у дод. 7.

Третім етапом проведення аудиту є обов'язкове планування, яке забезпечує ефективне виконання робіт та визначає засоби щодо досягнення цілей аудиту.

Завдання аудиту деталізують мету аудиторської перевірки, яка визначає незалежну думку щодо критеріїв достовірності фінансової звітності, а саме:

• наявність активів та пасивів підприємства на дату бухгалтерського балансу;

• визначення прав і зобов'язань, зазначених у балансі;

• оцінку і розподіл — прийоми оцінки, передбачені стандартами обліку та обліковою політикою підприємства, а звітність відображає реальність інформації, що відбувається протягом звітного періоду;

• повноту відображення інформації;

• перевірку правильності заповнення форм звітності та їх розкриття за окремими розділами (частинами);

• наявність необхідних пояснень, визначених чинним законодавством;

• порівняння різних форм звітності щодо їх відповідності.

Програма аудиторської перевірки є необхідною умовою успішного

виконання плану аудиторських робіт.

У ній визначаються завдання, які треба з'ясувати при проведенні аудиту конкретного об'єкта. До цих завдань слід віднести: підтвердження залишків на рахунках бухгалтерського обліку, процедури перевірки для виконання поставлених завдань, термін проведення аудиту, обсяг перевірки, індекс робочих документів тощо.

Програма повинна бути детальною, використовуватися як інструкція для асистентів та для контролю за правильністю виконання робіт (табл. 2.5).

Прикладом програми аудиту може бути перевірка кредиторської заборгованості.

Під час призначення персоналу для проведення перевірки треба враховувати:

• кількісний склад;

• якісний склад;

• терміни і види робіт.

Західні фірми призначають для аудиту групу у складі: партнера, менеджера (керівника), старшого аудитора, аудитора, асистента. Кожен з них має своє коло обов'язків:

• партнер несе загальну відповідальність, вирішує найбільш складні питання, затверджує план-графік, приймає рішення щодо аудиторського висновку;

• менеджер — відповідає за поточні відносини з клієнтом, розробляє робочі документи;

• старший аудитор — здійснює поточну аудиторську перевірку, складає програми, контролює молодших співробітників;

• аудитор — виконує перевірку, асистент аудитора — виконує завдання аудитора. В практиці нашої аудиторської діяльності робоча група складається: основний аудитор (старший), молодші аудитори — 2, асистенти. Кількісний склад групи повинен враховувати обсяг робіт та бюджет

витрат часу. Витрати часу розраховуються, виходячи із кількості днів перевірки, терміну роботи в день та кількості аудиторів, а на етапі планування — уточнюються.

Витрати часу і кількісний склад групи сплануємо таким чином (табл.2.6)

14 днів*7 годин*3 == 294 годин

Цей документ готується на підготовчому етапі і уточнюється на етапі планування і здійснення аудиту.

Для з'ясування більш детального фінансового стану підприємства аудитори повинні проаналізувати бухгалтерський баланс і фінансову звітність, розрахувати фінансові показники, а саме: коефіцієнт поточної ліквідності, коефіцієнт абсолютної ліквідності та коефіцієнт швидкої ліквідності, а потім зробити відповідні висновки.

Четвертий етап аудиторської перевірки визначає найважливіші ділянки об'єкта, які досліджуються в ході аудиту, що мають важливе значення для формування фінансових результатів.

Спочатку аудитор визначає характер аудиторської перевірки —