• дотримання економічних нормативів, що регулюють банківську діяльність в Україні;

• дотримання визначеного порядку обов'язкового резервування;

• дотримання встановлених правил ведення та подання до НБУ бухгалтерської звітності.

На початку своєї діяльності НБУ проводив селективну політику адресного кредитування комерційних банків, а з середини 1994 р. відмовився від неї й почав організовувати кредитні аукціони.

Кредитні аукціони проводять після попереднього повідомлення про це комерційних банків із зазначенням дати, умов проведення, терміну, мінімальної суми кредиту й стартової відсоткової ставки за користування ним. З 1996 р. кредити через кредитні аукціони почали надавати за умови забезпечення активів заставою чи поручництвом третьої особи.

На кредитному аукціоні заявки задовольняються в міру зниження запропонованої в них відсоткової ставки, починаючи від найнижчої і до вичерпання запропонованого обсягу кредитів, досягнення встановленої стартової відсоткової ставки чи задоволення всіх заявок.

Комерційні банки, заявки яких задоволено, укладають з РУ НБУ кредитний договір, після чого кошти перераховують на кореспондентський рахунок банку-позичальника.

З кінця 1996 р. НБУ починає видавати комерційним банкам ломбардний кредит — короткостроковий кредит під заставу державних цінних паперів.

Ломбардний кредит надають на термін до 10 днів у межах виділеного для кожного РУ НБУ ліміту кредитування. Загальна сума заборгованості конкретного комерційного банку за ломбардними кредитами не повинна перевищувати 75% вартості портфеля цінних паперів, переданих під заставу.

Як забезпечення кредиту приймають внесені до ломбардного списку облігації внутрішньої державної позики, до яких немає претензій і термін сплати яких не збігається з терміном користування кредитом.

Рішення надати кредит ухвалює РУ НБУ на підставі необхідних документів, поданих комерційним банком (заява, картка із зразками підписів осіб, які мають право на підписання документів, строкове зобов'язання й доручення на право реалізації заставлених цінних паперів). Комерційний банк укладає з РУ НБУ кредитний договір, після чого емісійно-кредитний департамент НБУ блокує на рахунку ДЕПО в НБУ портфель цінних паперів, переданих під заставу, на час користування кредитом. Далі кошти в розмірі наданого ломбардного кредиту перераховують на кореспондентський рахунок комерційного банку.

Після погашення кредиту й відсотків за ним емісійно-кредитний департамент розблоковує рахунки ДЕПО комерційного банку і надає право вільного обігу ОВДП, що були предметом застави.

Якщо коштів на кореспондентському рахунку недостатньо чи зовсім немає, кредит погашають коштами від реалізації цінних паперів, переданих під його забезпечення (згідно з дорученням комерційного банку).

Проводячи розрахунково-кредитне обслуговування комерційних банків, Національний банк України воднораз здійснює нагляд за їхньою діяльністю. Мета банківського нагляду — захищати інтереси вкладників і забезпечувати стабільність та ефективність роботи окремих банків і банківської системи загалом. Основні завдання банківського нагляду такі:

• перевіряти відповідність діяльності банківських установ чинному законодавству та вимогам нормативних актів НБУ;

• оцінювати ступені ризику операцій окремих банків, їхніх угруповань і секторів;

• перевіряти стан ліквідності банків;

• контролювати й аналізувати прибутковість банківських операцій, структуру доходів і видатків;

• сприяти розвитку конкуренції й підвищенню конкурентоспроможності окремих банківських установ;

• своєчасно виявляти "проблемні" банки й недоліки в роботі банківського сектора загалом.

Основні форми банківського нагляду:

• реєстрація банківських установ і видача їм ліцензій на здійснення банківської діяльності;

• контроль за дотриманням економічних нормативів, що регулюють діяльність комерційних банків;

• інспектування комерційних банків і ревізія їхньої діяльності.

Безпосередньо функції органів банківського нагляду в НБУ виконують такі підрозділи:—

управління реєстрації та ліцензування комерційних банків реєструє комерційні банки, видає ліцензії на здійснення банківської діяльності (вступний контроль);

— управління безвиїзного нагляду збирає, аналізує й узагальнює інформацію щодо дотримання банками економічних нормативів, які регулюють їхню діяльність (попередній контроль);

— управління інспектування банків безпосередньо перевіряє діяльність банків на місці (поточний контроль);

— управління роботи з "проблемними" банками розробляє і вживає заходів організаційного зміцнення й фінансового оздоровлення "проблемних" банків (поточний контроль);

— управління координації з питань банківського нагляду розробляє і вдосконалює методологію банківського нагляду.

Органи банківського нагляду НБУ мають такі повноваження:

• вимагати потрібну інформацію;

• перевіряти звітність на місці;

• застосовувати санкції відповідно до чинного законодавства.

Згідно з Інструкцією "Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків" (від 14.04.98, № 141), останні мають щодня подавати до НБУ баланс і звіт про відкриту валютну позицію, а щомісяця таку інформацію:

• баланс;

• звіт про дотримання економічних нормативів;

• балансовий звіт;

• звіт про кредитний портфель;

• звіт про залишки за депозитами;

• звіт про дотримання нормативів відкритої валютної позиції.

З метою приведення діяльності комерційних банків у відповідність із нормами чинного законодавства та власними нормативними актами НБУ може вживати до них примусових і непримусових заходів впливу.

Непримусових заходів впливу вживають до комерційних банків у разі незначного підвищення рівня ризику й незначного рівня фінансових проблем. Реакція комерційних банків на ці заходи має добровільний характер. Такі заходи можуть обмежуватися:

а) листом комерційного банку із зобов'язанням розв'язати проблеми, що виникли, й усунути недоліки. Лист містить перелік конкретних заходів, яких зобов'язується вжити комерційний банк;

б) письмовим попередженням органів банківського нагляду про можливість вжити до комерційного банку примусових заходів впливу.

Примусових заходів впливу НБУ вживає до комерційних банків, діяльність яких позначена високим рівнем ризику і які:

• порушують чинне законодавство, чинні нормативи, що регулюють їхню діяльність, а також порядок, терміни й технологію виконання банківських операцій;

• допускають несанкціоновану емісію;

• не виконують нормативних актів НБУ;

• не подають звітності чи подають недостовірну звітність;

• створюють ситуацію, що загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку, і діяльність яких збиткова чи перешкоджає діям антимонопольного характеру й праву клієнта вільно обирати банк.

До примусових заходів впливу відносять:

• підвищення норм обов'язкових резервів;

• відкликання ліцензії на здійснення окремих чи всіх банківських операцій;

• стягнення штрафу в розмірі неправомірно одержаного доходу;

• усунення керівництва комерційного банку від управління;

• призначення тимчасової адміністрації для управління комерційним банком;

• реорганізацію чи ліквідацію комерційного банку.

Рішення стосовно вжиття будь-якого заходу примусового впливу приймається Правлінням НБУ і оформлюється постановою, за винятком штрафу, який стягують у претензійно-позовному порядку.

Кредитно-розрахункове обслуговування уряду передбачає виконання певних операцій:

• касове обслуговування державного бюджету;

• обслуговування державного боргу;

• кредитування держави в особі уряду.

До операцій з касового обслуговування державного бюджету відносять:

• ведення рахунків урядових установ;

• акумулювання податків, що надходять на ці рахунки;

• здійснення платежів з цих рахунків за дорученням Міністерства фінансів (Державного Казначейства).

У світовій практиці застосовують різні системи касового виконання бюджету:

• банківську;

• казначейську;

• мішану.

Згідно з Законом України "Про банки та банківську діяльність" (ст. 14), НБУ організовує і здійснює через банківську систему касове виконання державного бюджету.

До 1 липня 1993 р. в Україні діяв порядок касового виконання державного бюджету, що склався ще за часів СРСР. Суть цього порядку полягала в різних схемах фінансування місцевих і державного бюджетів. Місцеві бюджети виконувалися в межах доходів, які реально надійшли, а виконання державного бюджету грунтувалося на принципі авансування видатків на кредитній основі.

Бюджетні рахунки організацій, що фінансувалися з державного бюджету України, були, по суті, активними (кредитними), за якими здійснювалося фінансування видатків державного бюджету за рахунок кредитних ресурсів комерційних банків. Такий порядок виконання державного бюджету, розрахований на систему єдиного банку, підривав основи ліквідності комерційних банків як самостійних юридичних осіб. Комерційні банки не мали таких ресурсів, які задовольняли б потребу в авансуванні державних видатків в умовах постійного зростання дефіциту державного бюджету. Тому комерційні банки стали альтернативними НБУ емісійними центрами, допускаючи безресурсну кредитну емісію і здійснюючи міжбанківські розрахунки незалежно від обсягу вільних кредитних ресурсів. У розмірі кредитної емісії оформлялася заборгованість Міністерства фінансів перед НБУ.

Цю проблему було розв'язано із запровадженням у другій половині 1993 р. нового порядку виконання державного бюджету, який виключив автоматизм у кредитуванні державного бюджету. Фінансування почали здійснювати в межах доходів, що реально надійшли. Право на одержання кредиту в разі касового розриву у виконанні державного бюджету лишилося за Міністерством фінансів, але реалізовували його індивідуально укладанням кредитного договору з банком. Отже, державний бюджет почали виконувати за схемою, аналогічною схемі виконання місцевих бюджетів.

Основні недоліки банківської системи касового виконання державного бюджету такі:

• низька ефективність (у зв'язку із зустрічним рухом коштів і осіданням певної частини їх на проміжних ланках);

• слабкий контроль за виконанням бюджету (через те, що ні НБУ, ні комерційні банки не виконують функцій контролю за використанням бюджетних коштів і оперативного управління ними).

З метою підвищення ефективності управління бюджетними коштами і якості контролю за виконанням державного бюджету Кабінет Міністрів України та НБУ своєю Постановою № 13 від 14.01.97 "Про впровадження казначейської системи виконання державного бюджету" запровадили казначейську систему виконання державного бюджету.

Із запровадженням казначейської системи касового виконання державного бюджету повноваження учасників бюджетного процесу певною мірою змінилися:

• банки почали здійснювати лише розрахунково-касове обслуговування органів Державного казначейства України (ДКУ);

• на органи ДКУ покладено функції контролю за виконанням державного бюджету та оперативне управління бюджетними коштами.

Розрахунково-касове обслуговування органів ДКУ зводиться до виконання уповноваженими банками таких операцій:

• відкриття, закриття та переоформлення банківських рахунків ДКУ та іншим бюджетним установам і