Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Інвестиційна діяльність комерційних банків

Інвестиційна діяльність комерційних банків

Закон України "Про інвестиційну діяльність" визначає інвестиції як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, внаслідок якої утворюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

Розрізняють інвестиції прямі та непрямі (портфельні).

Прямі інвестиції — це безпосереднє вкладення коштів у виробництво, придбання реальних активів.

Непрямі (портфельні) інвестиції здійснюють у формі придбання цінних паперів (портфель цінних паперів) або надання коштів у довгострокову позичку (портфель позичок) у національній чи іноземній валюті (валютний портфель).

Банківські інвестиції являють собою непрямі вкладення банківських коштів в економіку й відбивають рух фізичного капіталу у формі інвестиційного портфеля банку. До цього інвестиційного портфеля входять зобов'язання, що перебувають в обігу на ринках цінних паперів у вигляді акцій, облігацій та інших високоприбуткових цінних паперів.

Основні цілі банківських інвестицій — забезпечувати збереження коштів, тобто безпеку вкладень, дохідність, ліквідність, а також нарощування вкладень.

Під безпекою вкладень розуміють їхню невразливість від потрясінь на фондовому ринку і стабільність в одержанні доходу. Безпеки, як правило, досягають на шкоду дохідності й розширення вкладів, оскільки найбезпечнішими вважають вкладення в облігації державних позик, що їх забезпечують економічна вага і платоспроможність держави.

Під дохідністю вкладень розуміють одержання максимально можливих дивідендів на акції й доходів на облігації та інші боргові зобов'язання. Комерційні банки, як і решта інвесторів, розв'язують проблеми дохідності й безпеки. Оптимального співвідношення дохідності й безпеки досягають ретельною періодичною перевіркою і добором цінних паперів до банківського портфеля.

Ліквідність вкладень — це швидке й беззбиткове для їхніх власників перетворення цінних паперів з банківського портфеля в готівкові чи безготівкові гроші. Ліквідність не обов'язково має бути пов'язана з іншими цілями банківських інвестицій. Вона означає, що коли на певний цінний папір встановлено певну ціну, то завжди знайдеться покупець, який виявить бажання і матиме змогу придбати цей цінний папір.

Нарощування вкладень характерне для власників акцій. Збільшення капіталу досягають переважно за рахунок звичайних акцій акціонерних товариств, що діють у передових галузях народного господарства. Такі акції, як правило, приносять невисокі дивіденди, але забезпечують швидке подорожчання капіталу.

Жоден цінний папір не відповідає всім інвестиційним цілям одночасно, тому інвестор має йти на компроміс, обираючи цілі своїх інвестицій. Якщо цінні папери надійні, то їхня дохідність низька, оскільки банки, віддаючи перевагу надійності, скуповують їх за вищу ціну порівняно з номіналом, а це, в свою чергу, знижує дохідність. Якщо прогнози вказують на зростання капіталу, то на такі цінні папери підвищується попит, через це ціни зростають, а дохідність знижується.

Отже, коли комерційний банк обирає собі інвестиційні цілі, перед ним постає питання вибору цінних паперів, що відповідають поставленим цілям.

Акції — це цінні папери без встановленого терміну обігу, які засвідчують внесення певного паю до статутного капіталу товариства, підтверджують членство їхнього власника в цьому товаристві та його право на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна в разі ліквідації акціонерного товариства.

Отже, вкладення банківських ресурсів в акції акціонерних товариств дає змогу власникові акцій одержувати дохід у вигляді дивідендів на вкладений капітал, а також бути співвласником товариства. Банки можуть також створювати дочірні підприємства й передавати їм частину своїх функцій.

Слід зауважити, що банківські вкладення в прості та привілейовані акції різняться за рівнем дохідності й можливістю нарощування при однаковому рівні решти інвестиційних факторів.

Отже, банки вкладають кошти в акції (як прості, так і привілейовані) тоді, коли своїми головними інвестиційними цілями обирають дохідність і нарощування вкладень.

В Україні інвестиційна діяльність комерційних банків обмежена законодавством і нормативними актами НБУ:

• загальна сума вкладень в акції інших суб'єктів господарської діяльності, що входять до інвестиційного портфеля банку, обмежена 20% статутного капіталу суб'єкта господарської діяльності. Вкладення в акції інших суб'єктів господарської діяльності, загальна сума яких перевищує 20% статутного капіталу одного суб'єкта господарської діяльності, вважають інвестиціями до асоційованих осіб;

• використання банківського капіталу на придбання часток (акцій, цінних паперів) акціонерних товариств, підприємств і недержавних боргових зобов'язань обмежене 50% всієї суми банківського капіталу. При цьому загальний капітал визначають з урахуванням вкладень у цінні папери на інвестиції та вкладень до асоційованих осіб.

Облігації — це свідоцтва про внесення їхніми власниками коштів зобов'язання відраховувати їм номінальну вартість цих цінних паперів у визначений термін з виплатою фіксованого відсотка.

Залежно від категорії емітента облігації поділяються на державні (зобов'язання органів державної влади) й недержавні (зобов'язання підприємств, організацій, банків), що дуже відрізняються за оцінкою інвестиційних факторів.

Найнадійнішими і найбезпечнішими на фондовому ринку вважають державні боргові зобов'язання, позаяк їхнє погашення гарантує держава- емітент. Тому банки, вкладаючи кошти в державні облігації, вирішують такі завдання:

• підтримують високу дохідність власного інвестиційного портфеля;

• спекулюють цінними паперами, тобто купують їх, а потім (по змозі швидко) перепродують з метою одержання доходу за рахунок різниці в ціні;

• формують ринок цінних паперів за допомогою "котирування" певних цінних паперів;

• підтримують ліквідність банку на достатньому рівні.

Нині на фондовому ринку України в обігу перебувають облігації державної внутрішньої позики (ОДВП), емітовані Міністерством фінансів за дорученням уряду. Комерційні банки, виступаючи на ринку ОДВП як інвестори, можуть брати участь у їхньому первинному розміщенні через аукціони, що їх проводить НБУ. У такому разі комерційні банки, які бажають придбати ОДВП, подають у визначений термін відповідні заявки:

• конкурентні (в яких зазначають ціну купівлі й реальну кількість облігацій, що їх хоче придбати банк);

• неконкурентні (в яких зазначають лише кількість облігацій).

Конкурентні заявки задовольняються тільки за зазначеною в них

ціною, а неконкурентні — за середньозваженою ціною, встановленою за конкурентними заявками, ціни в яких вказано вищі від ціни відсічення.

До участі в первинному розміщенні ОДВП допускаються лише комерційні банки, підключені до комп'ютерної системи "Ліга".

На вторинному ринку комерційні банки можуть купувати ОДВП у інших власників.

Облігації, емітовані підприємствами, організаціями чи банками, вважаються більш ризиковими, з нижчим рівнем безпеки порівняно з ОДВП, але вищим рівнем дохідності.

Тому коли банк зацікавлений у максимізації дохідності, він певною мірою поступається безпекою. Однак це не означає, що чим менш надійні цінні папери, тим вони дохідніші, оскільки дохідність залежить також від інших факторів.

На інвестиційні операції банків з корпоративними облігаціями поширюється обмеження щодо обсягу таких вкладень у розмірі 50% загального банківського капіталу.

Інвестиційним операціям, як і кредитним, властиві різні фінансові ризики, серед яких головними вважають:

• кредитний;

• зміни курсу;

• ліквідності;

• дострокового відкликання.

Кредитний ризик — це ризик несплати основного боргу й доходу за цінним папером у визначений термін. Для інвестора кредитний ризик тісно пов'язаний з фінансовим станом емітента, з його можливістю відповідати за своїми фінансовими зобов'язаннями.

Ризик зміни курсу — це ризик втрати частини вартості цінного паперу й доходу за ним. Цей ризик тісно пов'язаний з оберненою залежністю між нормою позичкового відсотка й курсом твердовідсот- кових цінних паперів.

Із зростанням відсоткових (кредитних) ставок за кредитами курсова вартість цінних паперів падає, і навпаки. Тому банк, що купив цінний папір в умовах падіння попиту на кредит (а отже, за його високої курсової вартості), змушений продавати його за ціною нижчою за ціну придбання. Саме через від'ємну курсову різницю він втрачає частину доходу.

Ризик ліквідності — це ризик зазнати втрат через неможливість конвертувати цінні папери, що перебувають в інвестиційному портфелі банку, в реальні кошти. Для власника цінних паперів ризик ліквідності тісно пов'язаний з котируванням цих цінних паперів і фінансовими можливостями потенційних інвесторів (у разі операцій на вторинному ринку) та емітентів (у разі погашення фінансових зобов'язань).

Ризик дострокового відкликання — це ризик втрати частини доходу через дострокову сплату емітентом своїх зобов'язань. Цей ризик властивий тільки вкладенням у цінні папери з обумовленою можливістю їхнього дострокового відкликання емітентом. Він тісно пов'язаний з фінансовими можливостями емітента й періодом часу від дострокового відкликання до обумовленого терміну погашення фінансових зобов'язань.

З метою зменшення фінансових ризиків і збільшення дохідності інвестиційних операцій комерційні банки диверсифікують свій інвестиційний портфель, водночас поповнюючи його різноманітними цінними паперами, що відповідають інвестиційним цілям.

Література

1. Закон України "Про підприємництво" від 26.02.91, № 785/ ХІІ-ВР.

2. Закон України "Про банк і банківську діяльність" від 20.03.91, № 872-ХІІ.

3. Закон України "Про підприємництво в Україні" від 27.03.91, № 887-ХІІ.

4. Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.91, № 959-ХІІ.

5. Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" від 18.06.91, № 1202/ХІІ.

6. Закон України "Про інвестиційну діяльність" від 18.09.91, № 1560-ХІІ.

7. Закон України "Про господарські товариства" від 19.09.91, №1576-ХІІ.

8. Закон України "Про банкрутство" від 14.05.92, № 2343-ХІІ.

9. Закон України "Про заставу" від 02.10.92, № 2654-ХІІ.

10. Закон України "Про лізинг" від 16.12.97, № 723/97-ХІІ.

11. Закон України "Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" від 10.12.97, №


Сторінки: 1 2