УДК 330.341.1

БЕГЛИЦЯ В.П., КУЗЬМЕНКО О.Б.

Миколаївський державний гуманітарний університет ім. Петра Могили, м. Миколаїв

ФОРМУВАННЯ ІДЕОЛОГІЧНОГО ПОЛЯ СТРАХУВАННЯ ЯК КОНСЕНСУСНА УМОВА РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

У статті обґрунтована необхідність інтенсифікації інноваційної діяльності в Україні як головного фактора соціально-економічного прогресу сучасності. В умовах обмеженого бюджетного фінансування держава повинна сприяти розвитку страхового бізнесу як частини фінансової основи інноваційно- інвестиційної діяльності.

In article necessity of an intensification of innovative activity for Ukraine as primary factor of social and economic progress of the modernity is proved. The state should assist in conditions of the limited budgetary financing to development of insurance business as to a part of a financial basis of innovatively investment activity.ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ є складним процесом трансформації нових ідей та знань в об'єкт економічних відносин [1]. Вона спрямована на реалізацію результатів закінчених наукових досліджень і розвитку в новому або вдосконаленому продукті чи технологічному процесі й охоплює всі етапи, починаючи з появи науково-технічної ідеї до розповсюдження готових виробів чи послуг. Таким чином, інноваційна діяльність вбирає в себе наукову, техніко-технологічну і виробничу діяльність. Це означає, що активізацію інноваційної діяльності можна представити як процес структурної перебудови національної економіки, переважно завдяки практичному використанню нових знань для зростання обсягів суспільного виробництва, підвищення якості суспільно-необхідного продукту, підвищення конкурентоспроможності національного продукту на світовому ринку та прискорення соціально-економічного розвитку.

Дослідження інноваційної діяльності знайшло відображення в багатьох працях вітчизняних учених економістів: Грінєва Б.В. [2], Гуржого А.М.[3], Гусєва В.А. [2], Калитича Г.І., Маліцкого Б.А. [5], Соловйова В.П. [4,5], Терехова В.І., Федулової Л.І. [6], Яцкова B.C. та ін. Але розвитку страхування як фінансового джерела інноваційної діяльності приділено недостатньо уваги. Окремі публікації носять описовий, фрагментарний характер без глибокого наукового підходу до розв'язання згадуваної проблеми. У цьому зв'язку нами зроблено спробу окреслити методологічну настанову розвитку інноваційної діяльності в контексті механізму страхування, у чому і полягає актуальність роботи.

Ейфорія євроінтеграційних очікувань України в останні роки дещо притихла, оскільки уряди Європейських країн проголосили, що Україні не варто розраховувати на вступ до Європейського Союзу найближчі 10-15 років.

Вирішальним фактором такої заяви є невідповідність соціально- економічних стандартів України стандартам європейських країн.

При цьому наближення до цих стандартів можливе лише завдяки економічному розвиткові, який ґрунтується на національній ідеології, спрямованій на прийнятності інноваційного ринку. В розвинутих країнах світу саме завдяки створенню нових знань та впровадженню нововведень отримують 75-80% і більше приросту валового внутрішнього продукту [3].

Намагання України консолідуватися в європейські та світові структури ставить перед урядом проблеми пошуку нових конструктивних форм і методів адаптації національного економічного та політико-правового середовища, які б базувалися на фундаментальних цінностях суспільного розвитку, орієнтованого на інноваційну діяльність.

Звернімо увагу на те, що українській науці за радянських часів було притаманне, як і всій науці СРСР, затяжне в часі впровадження результатів досліджень у виробництво, але рівень фінансування наукових досліджень за рахунок державного бюджету, власних коштів, коштів вітчизняних замовників, іноземних держав і інших джерел був на рівні провідних країн світу (у 1990 році - 3,1% від ВВП). У 2005 році наукоємкість ВВП в Україні склала 1,3%, зменшившись порівняно з 1990 роком у 2,4 раза [3].

У більшості розвинутих країн світу головним джерелом інноваційної діяльності є державні кошти - 50-80% (Франція - 50%, Велика Британія - 62%, Нідерланди - 70%, Німеччина - 78%), в Україні витрати бюджету на наукові дослідження склали у 2005 році 36,1% від загальних витрат [3].

Звернімо увагу на те, що прямі витрати на наукові дослідження в розрахунку на одного науковця в Україні нижчі, ніж у США у 71,4 раза, Франції - 63,6, Японії - 52,1, Південній Кореї - 33,6, Бразилії - 17,9, Росії - 2,9 раза [3]. Відзначимо, що нині цей показник є одним із пріоритетних у духовному житті сучасного українського суспільства при намаганні вступу держави до Європейського Союзу.

Крім низького рівня бюджетного фінансування, існує багато інших причин системного характеру, які зумовлюють зниження інноваційної активності в Україні:

структурна деформованість економіки України з переважанням у ній сировинних галузей і галузей з низьким коефіцієнтом використання сировини, які мають низьку інноваційну ємкість;

неадекватність системи організації виробництва і рівня менеджменту через відсутність теоретико-методологічного обґрунтування інноваційного розвитку;

низька інвестиційна привабливість

інноваційної діяльності;

фізичне і моральне зношення основних фондів підприємств;

відсутність у суб'єктів господарської діяльності ефективних структур зі збору, аналізу та використання науково- технологічної інформації, активності у підготовці та перепідготовці кадрів для потреб інноваційного розвитку, інтелектуального потенціалу і, зрештою, наявності національної ідеї;

недосконалість законодавчого забезпечення захисту інтелектуальної власності та розвитку науково-технічних інститутів тощо. Зазначимо, що енергозалежність України

також не може забезпечити високих темпів розвитку економіки, які ґрунтуються на традиційному енергомісткому виробництві.

Невисокий рівень життя в Україні час від часу створює тиск на владні структури, промисловців і підприємців щодо поліпшення перспектив свого існування і розвитку, з одного боку, а з іншого - недостатня купівельна спроможність населення гальмує процес розвитку внутрішнього ринку, щоб забезпечити прибутковість господарських структур їх власниками. У сформульованих дефініціях ідентифікувати розв' язання соціально- економічних проблем можливо зі створенням цілісного уявлення загальних характеристик формулювання висновків про стан і тенденції розвитку інноваційної економіки.

На перший план виступає проблема часу -