Негайно, після прибуття 1 червня до Миколаєва, Є.Савурський активно взявся за внутрішнє улаштування церкви, пошуків для неї ризниці та іншого церковного оздоблення. 23 червня 1790 р. він відправляє Фалєєву рапорт про своє прибуття, а також пропонує передати похідну церкву 2-го фізейного артилерійського полку в його розпорядження, доки не буде побудовано нової будівлі, та щоб Його Світлість (Г.О.Потьомкін) прислав священнослужительський одяг та інші церковні речі в новоявлену церкву [13].

З дозволу М.Л.Фалєєва Є.Савурський отримав книги та оздоблення тимчасової похідної церкви 2-го фізейного артилерійського полку, а 17 квітня 1791 р. прем'єр-майор Висоцький рапортує Фалєєву про прийом ним полкового церковного майна [14], серед якого були Євангеліє, Апостол, Тріоди, Псалтир, Октоїх, Книга проповідей, Служебник та інша література, шлюбні срібні вінки, ризи, священничеське убрання та ін. [15]. Потьомкін, в свою чергу, заповідає церковне убрання та ризи зі своєї придворної церкви в Яссах. 15 лютого 1792 р. Савурський отримав ордер від Фалєєва на отримання даних речей від наглядача над ними прапорщика Криловського: "Выбранные в Яссах из Ризницы Светлейшего князя Григория Александровича, для церкви здешнего города священные одежды и церковную утварь, прошу Вас милостивый государь мой, принять от привезшего их сюда прапорщика Нежинцова..." [16]. Серед них було багато церковних археологічних рідкостей: Образи Божої Матері в Кіоті, Григорія Великої Вірменії, Олександра Невського; Євангелія - напрестольне на Олександрійському папері, віддруковане в Москві 15 жовтня 1766 р.; інше - також віддруковане в Москві в 1766 р. в срібно-позолоченій оправі чеканної роботи; третє - надруковане в Москві 2 січня 1784 року; напрестольні хрести - осьмиконечний срібно-позолочений хрест чеканної роботи з мощами 13 святих, літа 1623. На хресті є напис: "Повелением Великаго Государя Царя и Великаго князя Михаила Феодоровича всея России и отца его Великаго Государя Светлейшего Патриарха Филарета Никитича Московского и всея России. Сделан сей крест в церковь преподобномученицы Евдокии, в 15 лето Государства его и в 9 лето патриаршества его."; інший хрест, також подарунок князя, - настільний, срібно-визолочений із зображенням розп'яття Спасителя.

Крім вищезазначеного, до цього списку церковних рідкостей можна включити срібно-визолочений потир та 2 Апостоли, один з яких, що мав особливу цінність, був віддрукований в 1679 році [17].

Серед інших речей, які викликають менший інтерес та мають меншу цінність, було кілька книг: Служебник, Псалтир, Часослов; 2 корогви на малиновому атласі, 2 плащаниці, дискос, зірка та багато іншої церковної утварі [18].

На другому році будівництва, для церкви за повелінням Г.О.Потьомкіна, на колишньому Херсонському Адміралтейському ливарному заводі був вилитий дзвін у секунд-майора Асона Петровича Струговщикова майстром Михайлом Крюковим. Вага дзвона дорівнювала 332 пудам та 5 фунтам [19]. Для нього поряд із собором було побудовано дерев' яну дзвіницю.

У той же час роботи над будівлею церкви продовжувались, хоча й більш повільними темпами. Після смерті в 1791 р. князя Г.О.Потьомкіна зацікавленість до міста знизилася і з'явилися проблеми з фінансуванням, але протягом 1792 р. будівництвом Миколаєва взагалі, та Соборної церкви зокрема, ще керував М.Л.Фалєєв. Відчуваючи втрату захисника, він всіляко квапив будівників у спорудженні міста і собору. До вересня 1792 р. храм було вже практично оброблено, в кінці місяця закінчувалась штукатурка стін [20], всередині активно йшли художні роботи - іконостас інкрустувався привезеним із С-Петербурга золотом [21], а секунд-майора Струговщикова квапили з доставкою для церкви речей [22].

Однак 18 листопада 1792 р. "первый гражданин" міста і його перший будівничий Михайло Леонтійович Фалєєв після десятиденної хвороби помер о 6 годині пополудні (в пам'ять про великий внесок у справу будівництва церкви вдячні городяни захоронили його прах поряд із Адміралтейським собором під пам'ятником у вигляді піраміди). Ця несподівана смерть затримала на цілих два роки закінчення робіт над церквою. Фінансування будівництва перейшло до державної скарбниці. М.С.Мордвинов, після свого відвідування Миколаєва у

р., в ордері М.Л.Фалєєву від 22 квітня відмічав: "По личному моему обозрению города Николаева увидел многие строения, которые для Адмиралтейства весьма нужны, неоконченными, рекомендую скорее окончить и церковь отделать [23]". Але навіть рік потому, у 1793 р., згідно з відомостями про проведені роботи (6 квітня

р.) в соборі ще продовжували крити дах та зводити багатий іконостас [24].

У кінці літа 1794 р. церкву було повністю закінчено і 30 вересня вселюдно освячено в ім'я священномученика Григорія Великої Вірменії, ім'я якого носив князь Г.О.Потьомкін. Собор перейшов у відання військового та морського духовенства.

Завітавши інкогніто до Миколаєва у жовтні 1797 р. та побувавши у соборі, Павло І видає 1 січня 1798 року указ, згідно з яким Миколаївська Соборна церква перейменовується в Миколаївський Адміралтейський собор. Цим же указом імператор затверджував штат причту собору: протоієрей, 2 священики, диякон, 4 псаломщики та просфорня [25], виділяв кошти на його утримання від скарбниці Адміралтейства (на відміну від інших церков, де розмір коштів священнослужителів залежав від прибутку церкви).