УДК 001. 102 : 316. 472. 47 ] : 02

Валерій ГОРОВИЙ,

д-р іст. наук,

заступник генерального директора НБУВ

Соціальні інформаційні комунікації і розвиток бібліотечної діяльності

Стаття присвячена висвітленню процесу еволюції соціальних інформаційних комунікацій та уявлень про них, аналізу чинників впливу на цей процес та умов його розгортання.

Нинішня цивілізація, пройшовши певний шлях у своєму історичному розвитку, являє собою складну систему людських співтовариств, що в процесі своєї еволюції набуває дедалі більше характерних рис цілісного соціального організму. Внутрішня єдність цього організму забезпечується розвитком системи відповідних соціальних комунікацій, що постійно вдосконалюються відповідно до зростаючих соціальних потреб на базі розвитку науково-технічного процесу, стимульованого, у свою чергу, суспільно корисною працею. Сьогодні цей процес інтенсивного вдосконалення системи розвивається насамперед у двох основних напрямах: підвищення якості та інтенсивності циркуляції інформації у вже діючих каналах, а також у зв'язку з постійним ускладненням структури суспільства, множенням, удосконаленням наявних каналів у процесі організації доступу до інформації користувачів, для обслуговування нових соціальних структур, що створюються в ході суспільної еволюції.

Паралельно в суспільній свідомості відбувається осмислення процесу розвитку соціальних комунікацій, їх ролі й значення в еволюції суспільства. Таке осмислення як тема для самостійного наукового пошуку набуло актуальності лише тоді, коли в суспільстві виникла необхідність:

стійких інформаційних обмінів між соціальними структурами, у тому числі територіально розділених значними відстанями, а пізніше - і в загальноцивілізаційному масштабі, що, власне, і стало основою формування глобального інформаційного простору;

зростаючої суспільної важливості достовірної передачі інформації без суттєвих втрат, негативного впливу технологічних шумів, що спотворюють інформацію;

задоволення суспільних потреб у постійному розширенні доступу до наявних значущих обсягів інформації, пов'язаних з розвитком, ускладненням соціальної структури в процесі її постійного розвитку.

Тісно пов'язаною з даними питаннями є проблема ефективного використання нагромаджених у ході історичного розвитку людства знань, інформаційних ресурсів, що зберігаються на різних, у тому числі складних для використання в системі сучасних комунікацій, носіях. У той же час введення в суспільний обіг цієї інформації в обсягах, співзмірних з обсягами виробництва нової інформації, є принципово важливим для суспільства, оскільки має забезпечувати відповідний орієнтир, спадкоємність наукових, моральних, у широкому значенні культурних традицій розвитку суспільства. Розв'язання даної проблеми сьогодні неможливе без переосмислення ролі системи бібліотечних установ у сучасних умовах, введення як важливих складових цих установ до системи сучасних інформаційних комунікацій.

Слід зазначити, що уявлення про соціальні комунікації до постановки даної проблеми як такої певними фрагментами входили до предмета аналізу в складі цілого ряду наук, пов'язаних з науковим осмисленням соціальної проблематики.

Варто також наголосити на тому, що частиною авторів було заплутано поняття соціальних комунікацій у зв'язку зі змішуванням уявлень про функціональне значення цих каналів внутрісуспіль- ного спілкування зі змістом інформації, що поширюється з їх допомогою. Характерним прикладом такого підходу до проблеми є позиція А. Соколова, який, здійснюючи історичний екскурс у минуле, доходить висновку про «обожнювання Слова» і на базі цього стверджує, що «обожнювання Слова означало обожнювання Комунікації»1.

Однак перше твердження не є підставою для другого, хоча дослідник, для надання вагомості своєму висновку, посилається на вірш М. Гумільова «Слово»:

«В иной миг, когда над миром новым Бог склонял лицо свое, тогда Солнце останавливали словом, Словом разрушали города.. ,»2

У даному випадку, проте, під Словом розуміється не звукове оформлення знання, здобутого на базі практичного людського досвіду. У цьому випадку поет, очевидно, має на увазі сакральне значення даного поняття на рівні біблейського «ибо три свидетельствуют на небе: Отец, Слово и Святой Дух и ему три суть едино» (І.Иоан С. 5-7). Власне, ця думка підтверджується далі в продовженні вірша. Слово виступає там саме в розумінні найвищого релігійного символа дійсності, що практично не співвідноситься з поняттями, пов'язаними з відображенням земних соціальних комунікацій.

Очевидно, більш вдалі приклади уявлення попередніх поколінь людей про значення соціальних комунікацій можна знайти в красномовних давніх пам'ятках народної мудрості, народної творчості. Зокрема, скажімо, можна звернутися до давньокитайських пам'яток народної пісенної творчості «Ші Цзин»: «Доблестью духа был наш Чжун Шань-фу одарен,

Мягок, прекрасен, всегда почитал он закон, Видом достойный и всем выраженьем лица, Был осторожен, внимательным был до конца. Древних реченья, как правила жизни любил»3 Як бачимо, відпрацьована у віках традиція використання народної пісенної творчості як соціальної комунікації між поколіннями, донесення її до свідомості якомога більшої кількості представників нових поколінь, значення для успішного функціонування суспільства усвідомлювалось його лідерами (в даному випадку царським наставником) вже в період від XI до VII ст. до н. е. І це зрозуміло, адже через традицію давньої народної пісні передавались відпрацьовані у віках уявлення про певні норми поведінки, своєрідний етичний закон, що сприяв соціальній згуртованості і керуванню внутрішньо суспільними процесами, що й обумовлювало цінність даного виду соціальних комунікацій. Про це ж, зокрема, ідеться і в бесіді з Конфуцієм (VI-V ст. до н. е.) одного з його найближчих учнів Ю Жо (Ю-цзи):

«Ю-цзы сказал: "Использование ритуала ценно потому, что оно приводит людей к согласию. Путь древних правителей был прекрасен. Свои большие и малые дела они совершали с ритуалом. Совершать то, что нельзя делать, и при этом в интересах согласия стремиться к нему, не прибегая к