Таким чином, протягом тривалого періоду дописемної історії людства наявність і розвиток системи соціальних комунікацій сприймалась як невіддільна складова відповідної традиції, пов'язаної з передаванням духовних цінностей між носіями закону співжиття людей, визнаними ними і підготовленими для такої місії людьми насамперед у вертикальному вимірі. У процесі чисельного збільшення людських співтовариств і зростання у зв'язку з цим потреби в ефективній соціальній координації, передача системи духовних цінностей, а також найбільш загальної інформації, пов'язаної із трудовою діяльністю, боротьбою з небезпеками зовнішнього світу, стала поширюватися по лінії горизонтальних міжособистісних зв'язків, також освячених традицією, досвідом попередніх поколінь. Водночас досвід у сфері праці, трудові навики передавалися людьми на рівні вдосконалення точності рухо- наслідування, що відображало дедалі більш складні трудові процеси.

Поступово зміни в навколишньому середовищі, відповідне ускладнення суспільного життя обумовили необхідність оперування такими обсягами суспільно значущої інформації, які ставало дедалі важче, а потім і неможливо утримувати в активній пам'яті окремих людей. Це обумовило розвиток писемної традиції фіксації інформації, пізніше - у систематизації найдостовірніших, необхідних знань. Цей період і є часом формування спеціальних сховищ суспільно значущої інформації, що стали називатися бібліотеками. Зі зростанням обсягів інформаційних ресурсів відбувся поділ цих центрів збереження інформації на універсальні та зосереджені навколо певних напрямів використання в трудовій і пізнавальній діяльності, в інтересах певних наук, певних соціальних груп, у структурі суспільства. У кожній з них розроблялася своя комунікаційна специфіка, образно кажучи - мова, як засіб донесення інформації адресату. У літературі - це мова художнього слова, у математиці - мова цифр, у хімії - мова формул, у балеті - мова танцю тощо. Крім мови різноманітних наук, мови мистецтва ми сьогодні спостерігаємо особливості спілкування, пов'язані з використанням професійної термінології, умовних скорочень, переосмислення значення нових слів, виразів у професійному середовищі, не завжди зрозумілих непосвяченому.

Розвиток цього процесу насамперед виконує функцію, пов'язану з удосконаленням комунікаційних можливостей усередині певних соціальних груп населення, і водночас сприяє забезпеченню вдосконалення системи обмінів інформацією в загальносуспільному вимірі.

Що ж стосується теоретичної розробки питань, пов'язаних з осмисленням явища соціальної комунікації, то протягом тривалого часу в історії людства вони не набували самостійного значення. Можна погодитися з тими авторами, які стверджують, що частково цього питання торкалися мислителі античності, звертаючи увагу на мову - логос. Пізніше комунікаційні можливості ув'язувалися з здобутками логіки, лінгвістики, мовознавства, соціології, спеціальної психології XX ст., документалістики, історичних наук та мистецтвознавства.

І хоча здобутки всіх цих наук і збагачували уявлення про соціальні комунікації, вони були підпорядковані реалізації завдань власних досліджень. Крім того, фактично, до середини XX ст. не сформовувався відповідний суспільний запит, що міг би підштовхнути дослідницьку роботу в даному напрямі. До цього рубежу в суспільному обігу не перебувало таких обсягів інформації, і не відчувалась необхідність у підвищенні відповідних якісних параметрів, потрібних для усвідомлення як дуже важливих проблем, пов'язаних саме з технологіями інформаційного обігу і, відповідно, із аналізом ефективності системи соціальних комунікацій.

Прискорене і дедалі менш контрольоване суспільними інститутами виробництво інформації, наростання кризи керування інформаційними ресурсами і лише часткове її вирішення на шляхах комп'ютеризації інформаційних процесів привернуло особливу увагу саме до проблеми вдосконалення каналів інформування, організації ефективної циркуляції інформації в сучасному суспільстві.

Другим важливим фактором зростання значення соціальних комунікацій у суспільній свідомості стали зростаюча однотипність, а далі й спільність завдань, що поставали перед людьми, часто на значних відстанях між ними. Це обгрунтовувало раціональність, і дедалі частіше - доцільність інформаційних обмінів для вирішення актуальних суспільних проблем. Обмінів на тривалих відстанях, або в масштабі всієї цивілізації (яскравими прикладами цьому служить досвід спільної більш-менш успішної боротьби з інфекційними хворобами сучасності, засухами, паводками катастрофічних масштабів, негативний вплив яких часто перевищує масштаби країни, регіону, і на які дедалі частіше змушене реагувати людство як єдине ціле).

На базі досвіду колективної ліквідації проблеми, що постає перед міжнародним співтовариством, розвиваються загальноциві- лізаційні інформаційні мережі, системи соціальних комунікацій, з допомогою яких відповідні наднаціональні інститути намагаються реагувати на суспільно значущі події, починаючи від по- годних катаклізмів до питань колективної безпеки, глобальних аспектів економічного й соціального розвитку. Розвиток системи загальноцивілізаційних соціальних комунікацій у процесі глобальної еволюції при цьому набуває зростаючого значення. Відповідно зростаюче значення для суспільства має усвідомлення їх змісту, характеристик і потенційних можливостей.

Ускладнення структури суспільства обумовлює стрімкий розвиток різноманітних за матеріальним вираженням та змістовним наповненням соціальних комунікацій, що у своїй сукупності являють собою дедалі складнішу, багаторівневу систему. Ця система сприяє зміцненню соціальної єдності суспільства, і є важливим фактором розвитку можливостей його подальшого розвитку. Особливо активно цей процес спостерігається протягом кількох останніх десятиріч. У цей час удосконалення соціальної структури суспільства тісно ув'язується з динамічним розвитком демократичних процесів, активним розвитком політичних структур більшості країн світу. Під впливом науково-технічного прогресу, швидкоплинних перетворень у сфері ринкової економіки відбувається вдосконалення структури у сфері трудової діяльності, науки, культури, дозвілля та ін.

Характерне для нашого часу технологічне ускладнення всіх аспектів людської діяльності обумовлює необхідність постійного вдосконалення кваліфікації дедалі значнішої частини працездатного населення, удосконалення системи навчання і професійної перепідготовки. У зв'язку з цим у структурі соціальних комунікацій відбувається постійне вдосконалення тієї їх частини,