Зростаюче значення соціальних комунікацій у житті сучасного суспільства набуло вже того рівня, коли подальша еволюція такого інструменту соціальної організації більше не може відбуватися стихійно, потребує серйозної суспільної уваги, наукових підходів до вивчення змісту цього явища, його особливостей, аналізу наявного досвіду і вироблення необхідних прогнозних орієнтирів. Природно, що дослідники останнім часом дедалі більше уваги приділяють вивченню різних аспектів цієї проблеми як самостійного предмету вивчення.

Хоча вважається, що вивчення комунікативних процесів у суспільстві розпочалося ще за часів Платона, однак відповідні дослідження, що стали базою для сучасного наукового осмислення таких процесів, фактично були розпочаті під впливом суспільних запитів періоду Першої світової війни. Фундаментальні роботи в цьому напрямі наукових досліджень з'являються в середині ХХ ст. У цей час загострювалася потреба в інтенсифікації інформаційних обмінів. Такий суспільний запит обумовив відповідний розвиток нових комунікаційних систем і технологій на базі розвитку кібернетичної теорії.

У вітчизняній науці уявлення про соціальні комунікації почали особливо активно розвиватися в другій половині ХХ ст. з інтенсифікацією інформаційних обмінів в усіх сферах суспільного життя на базі активного впровадження здобутків науково-технічного прогресу. У цей час відбувається розрізнення понять, пов'язаних зі змістом того, що передається, і уявленнями про організацію функціонування передавального механізму як такого.

«Енциклопедический словарь» 1954 р. видання тлумачить поняття комунікації у двох вимірах: «як шляхи сполучення, засоби зв'язку» та як мовознавчого терміну «як повідомлення, словесна передача думок»5. Автори словника ще не вводять в обіг поняття соціальних комунікацій. Однак, згідно зі словником, військові комунікації - це шляхи сполучення (залізничні, шосейні, грунтові, повітряні), що зв'язують діючі війська з їх базами, тобто забезпечують життєздатність військ. Говорячи про морські комунікації, автори вказують на те, що вони є «лініями (напрямами) усталеного судноплавства, обмеженого пунктами відправлення і прибуття суден»6.

Таким чином, на даному етапі уявлення про комунікації були пов'язані з відповідною суспільною потребою, двома або ж більше учасниками, усталеними напрямами, з певним матеріально-технічним забезпеченням. На цьому етапі розгляду проблеми інформаційні обміни були виділені в спеціальний сегмент комунікацій, віднесений до мовознавства.

У процесі прискорення суспільного розвитку другої половини ХХ ст. у нашій країні зростає інформаційне насичення, інформаційний супровід здійснюваних перетворень, що пізніше одержав назву інформатизації суспільства. У зв'язку з цим важливість інформаційних комунікацій у системі механізмів суспільних обмінів зростає, і їм приділяється дедалі більша увага дослідників. Поступово формується точка зору про такі комунікації як механізм спілкування, «передача інформації від людини до людини - специфічна форма взаємодії людей у процесі їх пізнавально-трудової діяльності, що здійснюється головним чином з допомогою мови»7. При цьому зростає розуміння значення «інших знакових систем» у структурі комунікацій.

У структурі поняття комунікації розмежовуються складові, пов'язані з відображенням форм зв'язку (наприклад, телеграф, радіо, телефон)», самого «акту спілкування як зв'язку між двома чи більше індивідами, заснованому на взаєморозумінні»8. Введення даної тези говорить про зростаючу важливість якісних параметрів комунікаційних процесів для їх учасників. Самостійного значення набуває поняття масової комунікації як процесу повідомлення інформації з допомогою технічних засобів - засобів масової комунікації (з використанням друку, радіо, кіно, телебачення) чисельно значним, роззосередженим аудиторіям9.

Розвиток технічного прогресу призводить навіть до надмірної його ідеалізації в понятійному апараті. І тому в обіг вводиться думка про комунікацію (масову) як процес виключного «поширення інформації за допомогою технічних засобів».

Соціологічні уявлення про комунікативні дії збагачуються розумінням того, що вони узгоджують «життєвий світ» людини, створюють умови для надання йому людського сенсу, слугують інструментом його недеформованого збереження й оновлення, через осмислення життєвих ситуацій поновлюють запас соціокультур- них зразків, що сприяють удосконаленню людських контактів і здатні формувати фундамент для раціональної соціальної інтегра- ції.11 Характерно, що друга половина 90-х років минулого століття стала періодом удосконалення інформаційної інфраструктури нової української держави, і тому в нашій науці із зростаючими суспільними запитами в теоретичному плані поглиблюються уявлення про практику організації сучасних ділових комунікацій. При цьому відбувається усвідомлення того, що від ефективності відповідних соціальних комунікацій можливість реалізації цілей взаємодії зростає, якщо правильно організувати її проведення і досягти при цьому атмосфери взаєморозуміння, довіри та співробітництва»12.

У процесі демократизації суспільного життя, розвитку технічної бази засобів масової інформації зростає їх вплив у суспільстві і, відповідно, поглиблюється осмислення змісту масових комунікацій як інструменту соціокультурної взаємодії в масштабах суспільства, одного з фундаментальних чинників його розвитку. «Через циркуляцію в соціумі знань, цінностей, норм, соціальних сенсів, вирішених у знаковій формі, ними символічно охоплюється складна структура соціального простору, доступного для сприймання масовою, нормативною, індивідуальною свідомістю».

Розвиток соціальних інформаційних комунікацій у другій половині ХХ ст. у різних сферах інформаційної діяльності обумовлює формування специфічних особливостей їх функціонування. Ці особливості проявляються в специфіці підготовки відповідних інформаційних ресурсів (н. п., спеціальні і для широкого використання), в організації згідно з поставленою метою каналів передачі інформації (н. п., друковані видання книжково-журнальної форми, поширення інформації з допомогою технічних можливостей ЗМІ тощо), організація механізмів зворотного зв'язку, оцінки ефективності соціальних комунікацій (н. п., прямі контакти з замовником, матеріали соціологічних досліджень, аналіз поведінки, діяльності користувачів у сфері, що стосується відповідного інформаційного забезпечення та ін.). Така