Окреслене вище передбачає, зокрема, що інформаційні масиви вітчизняної електронної історико-меморіальної біографістики мають якнайбільш повно розкривати потенціал не лише активних діячів національного руху і культури, але й усієї тієї значної частини українства, яка волею історичних реалій не була тісно прилученою до них, часто - не розуміла національної ідеї, не була достатньою мірою обізнаною з досягненнями національної культури, не користувалася у публічній та приватній практиці українською мовою - оскільки такими були нав'язані непереборними обставинами реалії українського життя у Російській імперії і СРСР. При цьому не можна не враховувати й того, що афішована у літературі минулих десятиліть теза про пасивну «відстороненість» як відомих діячів російської науки і культури - етнічних укранців, так і широкого кола інтелігенції від українських національних проблем на практиці, за результатами багатьох конкретних біографічних досліджень, не знаходить підтвердження - українці у своєму приватному, повсякденному житті, у дружньому спілкуванні завжди залишалися українціями 6. Будучи нерідко досить аморфним у своєму суспільно- політичному і культурному самовизначенні, освічене українство, а широкий народний загал - і поготів, у переважній своїй частині становили широку масову підвалену національного політичного і культурного руху, що не раз красномовно виявлялося на доленосних етапах вітчизняної історії.

Водночас, предметом уваги сучасної української електронної біографістики (особливо зважаючи на її практично необмежені в обсягах матеріали та можливості порівняно з біографістикою книжковою) - в дусі європейських принципів «єдності у багатоманітності» - має бути життя і діяльність представників усіх етнічних сегментів нашого суспільства, навіть незалежно від ступеня їх інтеграції в українське національне життя, ставлення до українського руху, мови і культури. Моноетнічної України в реаліях історії ніколи не існувало, і саме безперервні і багатовимірні взаємодії її етнічних сегментів сформували яскраві особливості розмаїтого за своїми ментальними, культурними і мовними характеристиками українського соціуму.

Не менш важливими засадничими принципами мають виступати політичний плюралізм і толерантнісгьу відображенні давньої і новітньої історії Українив усіх її складних і суперечливих реаліях протистояння політичних сил, етнічих і соціальних груп, релігійних конфесій. Визначальним у цій царині мусить стати патріотичний принцип визнання учасників усіх без винятку трагічних протистоянь минулого перш за все нашими співвітчизниками, європейське усвідомлення цінностей національного примирення, яке, зрозуміло, вже не може змінити драматичних колізій минулого, але взмозі подолати їх руйнівний вплив на сьогодення.

Соборність та регіоналізм, єдність національного життя в Україні та українській діаспорі. Формування електронних ресурсів біографічної інформації, на нашу думку, безумовно повинно відображати взаємодію соборності та регіоналізму в національному житті. Зрозумілі для всіх українських патріотів, ці істини, на жаль, є досить непростими у практичній роботі зі створення інформаційних продуктів. Як і у традиційній - книжковій видавничій діяльності, в електронних ресурсах нерідко зберігається розрізнене, досить концептуально ізольоване, «замкнене на себе» подання матеріалів, виокремлене щодо Сходу і Заходу України, її історичних земель, сучасних адміністративних регіонів, материкової України і закордонного українства. Йдеться, зрозуміло, не про те, щоб відмовитися від формування регіональних ресурсів. Навпаки, саме їх розвиток є чи не найважливішим завданням сучасних дослідників- біографістів і упорядників. Кожен регіон України має свою яскраву історію, свої традиції, відчутну специфіку політичного, економічного, соціального, етнокультурного поступу та, звичайно, визначних представників. Проте неправильним і неприпустимим було б це абсолютизувати, протиставляючи одні українські землі, як «справжні українські», іншим - «менш українським», «зрусифікованим», а це, на превеликий жаль, подекуди все ще відчувається. Тому конче необхідним є відображення на біографічних матеріалах різноманітних зв'язків і взаємодій, які на людському, персоналістичному і груповому рівні у всі часи і за всіх обставин уособлювали і розвивали єдність українських земель, соборність України.

Стосовно української діаспори і на концептуальному рівні, і на конкретному матеріалі має підкреслюватися її зв'язок з українським материком. Це стосується як «віддаленої» діаспори, так і тої частини українства, що знаходиться на порубіжжі, волею історичної долі опинившись за межами сучасної української державної території (Придністров'я, північний схід Румунії, Закерзоння, Білгородщина, Тульщина, Воронежчина, Кубань). Предметом досліджень і відображення у наукових працях та довідкових біографічних ресурсах має бути не лише та частина українства за кордоном, яка може вважатися «політично свідомою» і є згуртованою навколо національних установ і організацій, але й більш широкий загал осіб українського походження, особливо тих, хто у друшму-третьому поколіннях внаслідок закономірних асиміляційних процесів вже втратив виразно українські риси, але становить для нас інтерес як вияв внеску українців за походженням у національне життя інших народів. Слід пригадати, що такими були JT. Толстой, Ф. Достоєвський, Анна Ахматова, О. Солженіцин, які, попри все їх суперечливе, подекуди - й негативне ставлення до всього українського, якраз і цікаві нам своїми виявами у російському середовищі питомо українських ментальних, архетипічних рис. Саме пам'ять про кровну спорідненість, а не зневага щодо «зросійщення», «спольщення» є у всьому світі ознакою розвиненості і цивілізованості національного самоусвідомлення. Приділяючи увагу вихідцям з України, що проживають в інших краях, необхідно не забувати й тих, хто не належить до етнічних українців та їхніх нащадків.

Повнота та проблемно-тематична збалансованість відображення