Сфера наукових зацікавлень Р. Луцика не обмежувалась вивченням львівського книгодруїування: в процесі опрацювання стародруків Р. Луцик описав і систематизував збережені у відділі книжкові пам'ятки практично усіх осередків кириличного друку. До цього зобов'язувала солідна джерельна база: у відділі рідкісної книги було сформовано одну з найпрезентативніших колекцій кирилиці. Загалом зберігалося 450 назв, з яких 100 видань були відсутні в інших львівських колекціях. Результати роботи планувалося узагальнити у друкованому каталозі, оприлюднення якого постійно переносилося. Про високий науковий рівень опрацювань Р. Луцика свідчить рецензія Ф. Максименка, який наполягав, щоб надалі «побачив світ й каталог кириличних стародруків XVT-XVTII ст., над яким Р. Я. Луцик вже давно працює, і який відзначається докладністю й сумлінністю» [21]. Окремий каталог кириличного друку відділу рідкісної книги, що з усією відповідальністю укладав завідувач, так і не був опублікований. Однак зібраний Р. Луциком матеріал використав Ф. Максименко в процесі укладання зведеного каталога кириличних стародруків з музеїв і бібліотек Львова [20].

Р. Я. Луцик здійснював не лише бібліографічний опис кириличних стародруків, але й проводив докладне книгознавче анотування примірників цінних книжкових пам'яток. Це була скрупульозна дослідницька праця, в результаті якої в науковий обіг було введено унікальні примірники з фондів відділу. Зокрема, окрему розвідку Р. Луцик присвятив одному з найяскравіших полемічних творів XVI ст. «Ключ царства небесного» Герасима Смотрицького (Остріг, 1587) [14]. Автор звернув увагу на актуальність видання, змалював соціально-економічне тло творення пам'ятки та її побутування в середовищі українського суспільства, відстежив бібліографічні посилання і наявність збережених примірників. У результаті розшуків з'ясував, що книжка «була зачитана настільки, що до наших часів збереглося тільки два примірники з дефектами» в Центральній науковій бібліотеці АН УРСР та колекції стародруків рідкісної книги Львівської наукової бібліотеки АН УРСР [14, с. 107]. Хоч обидва примірники дефектні, вони «являють собою велику цінність» - резюмується у дослідженні.

Таке фахове всесторонне книгознавче вивчення очікувало усі рідкісні книжкові пам'ятки, що потрапляли в поле зору Р. Луцика. На жаль, багато з матеріалів не було опубліковано, оскільки на статусі книжкових багатств і наукових досліджень такого напрямку позначилися засади соціалістичного

будівництва, коли перевага надавалася масовій книжковій продукції.

Показовою для наукового стилю Р. Луцика є збережена в архіві відділу розвідка «Про одну цікаву книгу» [15]. Мова йде про первісток кириличного друку - «Тріодь цвітну» ПІ. Фіоля, видруковану в Кракові 1491 р. Автор подав кілька зауваг щодо колискових кириличних друків, їх значення як пам'яток культури та рідкісності збережених примірників, здійснив загальний огляд доробку першодрукаря кирилиці. Науковий опис «Тріоді» здійснений з максимальною повнотою і обізнаністю зі збереженими в інших книгосховищах примірниками: зазначено відсутність (як і в інших відомих) титульного арку ша, втрату кінцевих арку шів та заміну кількох рукописними аналогами. Зазначено, що рукописні листи писані «трьома різними почерками» впродовж XVT-XVII ст. Р. Луцик намагався максимально відстежити «цікаву долю книги»: провенієнційні записи свідчили, що 15 травня 1740 р. священик Данилевич подарував книгу церкві в Паридубах (Волинь, Ковельський район). 1932 р. «любитель і шукач старовинних книг Богдан Ольхівський в часі однієї із своїх подорожей по Волині знайшов її випадково в скрині для свічок» у цій же церкві. Невідомо достеменно, купив, випросив чи обміняв Б. Ольхівський цінний стародрук, але вже 30 вересня 1932 р. передав «Тріодь» до бібліотеки «Студіону» у Львові. Саме з фондами цієї бібліотеки друк ПІ. Фіоля перейшов у власність академічної бібліотеки.

Комплексне наукове вивчення Р. Луцик провів щодо переплету книги. Дошка, обтягнена коричневою шкірою зі сліпим тисненням і застібками була типовою для XVI ст. (саме цим часом датував переплет P. Луцик). Незвичайним було те, «що на внутрішніх сторонах переплету наклеєні кольорові гравюри / т. зв. народні картини / невідомого часу і майстра, дещо знищені» [15, с. 1]. Дослідник описав збережені гравюри і зазначив, що вивчення таких артефактів здійснював І. Крип'якевич. Академік був знайомий з описаними гравюрами (очевидно, не без прямої вказівки Р. Луцика), більше того, «взяв навіть участь у складенні статті про народні картинки у львівських стародруках, яка не була опублікована» [15, с. 2], - зазначав Р. Луцик.

Однак, зацікавлення Р. Луцика народною гравюрою, її виявлення в інших примірниках першодруків, і не лише з колекції рідкісної книги Львівської наукової бібліотеки, а й на примірниках Наукової бібліотеки Львівського державного університету імені Івана Франка, стало поштовхом для докладнішого вивчення цього мистецького явища. Результати наукових пошуків було згодом оприлюднено у спільній науковій публікації І. Крип'якевича, Р. Луцика та Ф. Максименка [12], що практично невідома сучасним дослідникам.

З великою долею імовірності можна припустити (покладаючись на попередньо цитовані збережені архівні розвідки Р. Луцика), що саме Роман Ярославович ініціював дослідження народної гравюри, здійснював її виявлення у примірниках стародруків з фондів рідкісної книги, зацікавив проблемою знаного львівського книголюба, завідувача спорідненого відділу університетської бібліотеки Ф. Максименка. Джерельною базою дослідження стали шість гравюр із стародруків відділу рідкісної книги ЛНБ та три фрагменти