(Лондон, 1562 р.), меркаторівську карту Європейської Сарматії (1595), що відтворює територію півдня України і Криму в античні часи за Птоломеєм, території Литви М.-Х. Радзівілла, структурно скомпоновану з картою течії Дніпра від Черкас до гирла (1613); течії Дніпра від Києва до Очакова Г. Валька і П. Шенка, України Г. Боплана (Гданськ, 1650) та Тавріки Херсонеської амстердамської видавничої фірми Янсонія- Вайзберга та П. Мозеза кінця XVII століття [ 14].
Серед рідкісних карт можна назвати перевидання праць Боплана (XVII ст.) [73], карти України німецького видавництва И. Б. Гомана (Нюрнберг, 1710)таІ. Ісленєва (1777), що подають територію півдня України (тоді - Новоросійської губернії) [67, с. 37], а також атлас Куммерсберга 1855 р. [63].
Керівництво бібліотеки НТНІ мало намір створити колекцію «Кобзарів» Т. Шевченка, що вийшли друком у різні роки та у географічно розкиданих видавництвах. Для втілення цього задуму управа бібліотеки звернулася до «українського загалу» з проханням «відступити їй» такі видання [44], що зберігаються у приватних бібліотеках, завдяки чому у фонді книгозбірні накопичився значний масив таких видань, цікавих поліграфічним виконанням та наявністю маргінальних записів попередніх власників, зокрема відомих особистостей.
У бібліотеці Народного Дому була низка книжкових зібрань, що походили з колишніх приватних та інституційних книгозбірень. Зібрання Слов'янського інституту в Парижі містило видання переважно теологічної тематики, серед яких 4 палеотипи (зокрема праця Плінія «Historia mundi», видана 1530 р. у Базелі І. Фробеном), окремі книги із лейденської серії «Республіка», видання творів Цицерона, Горація, лексикони, бревіарії, добірка стародрукованих грецьких та латинських граматик [85].
Значним обсягом вирізнялося зібрання церковного та політичного діяча, відомого українського історика, археолога, філолога та етнографа А. С. Петрушевич [15; 35; 36], який 1885 р. «записав [Народному Домові] цілу свою бібліотеку» [25] за умови, що вона становитиме окремий відділ під назвою «Музей А. С. Петрушевича», характерною для окреслення окремих структурних підрозділів у XIX - поч. XX ст. У фонді Музею був рукописний «Торжественник» [75], що на сьогодні зберігається у відділі рукописів ЛННБУ ім. В. Стефаника.
Цікавим було зібрання, сформоване за бажанням колишнього власника в окремий відділ бібліотеки Народного Дому під назвою «Музей ім. Кипріяна Коцовськош» [64] і налічувало понад 2000 примірників видань юридичного змісту [12]. Фонд цієї бібліотеки був розподілений власником на 14 груп: «законоведеніе, русская литература, естествознаніе, медицина, теологія, язьїкознаніе, філософія, иностранная литература в немецком переводе, французская литература, исторія и географія, польская литература, календари и шематизмы, оперні лібретто» [3]. Окрім книг, у зібранні були альбоми, фотографії та 172 монети. Б. Барвінський, який перебував тоді на посаді бібліотекаря, щодо цього зібрання критично зауважив: «Найцінніша в тій бібліотеці збірка правничих книжок [...]. Решта ані добором, ані числом не відповідає претенсіональній назві «музей» (мабуть навзір «Музея Петрушевича», з котрим бібліотеки Коцовського під ніяким зглядом рівняти не можна)» [3].
Зібрання відомого композитора П. Бажанського містило 400 музичних творів у 859 прим, і фігурувало у облікових документах бібліотеки під назвою «Музична бібліотека о. П. Бажанського» [13]. Іменна бібліотека львівського адвоката В. Добрянського [81], яіу він заповів Народному дому, містила 405 теологічних творів.
Ще низка приватних бібліотек були значно меншими за обсягом. Це - зібрання В. Добрянського зі Сливниці, що налічувало 474 прим, видань, зокрема іноземних [7]; М. Углицькош - 145 книг, з яких 54 французькою, 86 німецькою, 3 польською, 2 руською мовами [82]; М. Куницького - обсягом 68 од. зб. [82]; Г. Шашкевича, що містило 3331 назву видань у 3694 прим. [58; 4];Т. Коцовського-1500 книг і брошур [11]; А. Яновськош - 405 видань [78]; П. Лисинецького - 302 книги і 32 брошури [79]; М. Кобринського - 271 книгу, велику кількість брошур та 11 рукописних зошитів [80].
Вирізнялася у фонді приватна бібліотека Я. Головацького [39], що містила «громадное число книг» [57] та «30 об'ємних фасцикул рукописів... і 85 книг і брошур» [6]. Невеликим за обсягом, але достатньо цінним, було зібрання Свідзінських, оскільки містило понад 20 рукописних книг [41]. Бібліотека А. Заклинського нараховувала 425 прим. [50]. Незважаючи на цінність зібрання, не всі книги були виділені у фонді бібліотеки в окремі структурні одиниці, частина з них була розпорошена.
У бібліотеці Народного дому була цінна колекція стародруків, яка містила твір Б. Тровамали із Сали «Rosella casuum conscientiae», який за бібліографічними джерелами подається як «Summa casuum conscientiae» (Венеція, друкарня Паганіно де Паганіні, 1499 р.) [32] і зараз зберігається у ЛННБУ ім. В. Стефаника.
Рукописне зібрання бібліотеки привертало увагу дослідників ще за часів побутування книгозбірні. І. Свєнціцький, працюючи у бібліотеці, один з перших зібрав і опрацював відомості про його склад. Після звільнення з бібліотеки через прогресивні погляди, на основі зібраного матеріалу підготував низку бібліографічних праць про рукописні фонди цієї бібліотеки. 1904 p. вийшов друком у Петербурзі у видавництві АН бібліографічний покажчик «Церковно- и русско-славянския рукописи публичной библиотеки Народного дома во Львове» [71], що містить відомості про найдавніші рукописи - «Повість про Варлаама й Иоасафа», «Путник ігумена Даниїла», декілька апокрифічних оповідань і житій, галицько-руські учительні Євангелія - всього 173 поз. Вчений продовжив свою працю в цьому напрямі і підготував 1905 р. «Описание иноязічніх и новейших карпаторусских рукописей библиотеки