Вважається, що вторинні документи призначені для інформування (оповіщення) про інші документи, що вони можуть полегшити споживачам інформації орієнтування як у складі певного фонду документів (потоку, масиву документів), так і в змісті тієї інформації, що міститься в них. Завдяки цьому може відпасти потреба у зверненні до кожного з використаних первинних документів, тобто вторинні документи полегшують розумову працю користувача інформації.

Найважливішим завданням інформаційних видань є сприяння подоланню суперечностей у документній комунікації - між зростанням масивів і потоків опублікованих, неопублікованих і тих, що не публікуються, документів і можливістю їх засвоєння суспільством, тобто інформаційні видання є одним із способів впорядкування відомостей про документні потоки й масиви. Вони забезпечують повноту й достовірність відображення первинних документів шляхом оперативності випуску, підвищення інформативності кожного інформаційного видання, врахування конкретних запитів замовників. Отже, інформаційні видання - джерело оперативної, актуальної інформації, що покликане доносити її до користувача в максимально короткі терміни.

Враховуючи вищезазначене, можна зробити висновок, що призначення вторинних документів та рівень згортання й характер вторинної інформації є провідними ознаками виділення серед масиву наявних вторинних документів саме інформаційних видань. Від інших видів видань інформаційні видання відрізняються структурою основного тексту, який складається з відомостей про документ, тобто із вторинної до- кументної інформації, що подається в бібліографічних записах, анотації, рефераті, огляді тощо. У зв'язку з цим інформаційні видання поділяють на документи: із бібліографічною, реферативною, оглядовою та аналітичною інформацією.

Інформаційні видання в межах кожного виду мають значне розмаїття підвидів. Така розгалуженість видової структури інформаційних видань обумовлена завданням переробки первинних джерел інформації відповідно до інформаційних потреб суспільства. Видове розмаїття вторинних документів об'єднане метою їх створення (інформування користувачів про потоки й масиви первинних документів, щоб у згорнутому, узагальненому вигляді викласти їх зміст) та методикою їх підготовки, яка полягає в згортанні текстів первинних документів шляхом аналітико-синтетичної переробки.

Однак характерна ознака поділу на підвиди в кожного виду інформаційного видання своя. Так, бібліографічні видання більшістю науковців класифікуються:

за цільовим призначенням - державні, науково-допоміжні, рекомендаційні, професійно-виробничі;

за об'єктом бібліографування - універсальні, багатогалузеві, галузеві, тематичні, персональні, бібліографічні, краєзнавчі;

за методом бібліографування - вибіркові, реєстраційні, сигнальні, анотовані, реферовані, оглядові;

за часом виходу у світ - поточні, ретроспективні, перспективні;

за ознакою належності - видавничі, книготорговельні, бібліотечні;

за формою організації матеріалу - бібліографічний покажчик, бібліографічний список, бібліографічний огляд, бібліографічний бюлетень, бібліографічний журнал, допоміжний покажчик до видання.

Питання щодо класифікації реферативних видань на сьогодні залишається досить дискусійним. Єдиної класифікації поки що немає. Однак більшість фахівців за її основу беруть такі ознаки:

за цільовим призначенням - загальні й спеціалізовані;

за належністю до певної галузі знань - реферати із суспільних, гуманітарних, природничих, точних, технічних і прикладних наук, з економіки;

за способом характеристики первинного документа - реферати- конспекти, в яких послідовно викладають в узагальненому вигляді зміст усього первинного документа, а також проблемно-орієнтовані реферати, що акцентують увагу споживача на окремих темах або проблемах первинного документа;

за обсягом та глибиною згортання - короткі, обсяг яких обмежений 850 друкованими знаками, і розширені, обсяг яких може становити 10-15 % обсягу первинного документа;

за кількістю джерел реферування - монографічні, складені на один первинний документ, реферати-фрагменти, складені на окрему частину первинного документа, його розділ, підрозділ, параграф, оглядові або зведені, групові реферати;

за формою викладу - текстові, анкетні (позиційні), табличні, телеграфного стилю, схематичні, ілюстровані, змішані;

за методом викладу - реферати-екстракти, перефразовані, аспектні, які створюють на основі формалізованих методик;

за способом підготовки - інтелектуальні, складені на основі інтуїтивних уявлень про значущість змісту первинного документа, а також автоматизовані;

за авторським виконанням - авторські, або автореферати, і неавтор- ські, або ті, які склала інша особа (референт-аналітик) [5].

Проте можливий й інший поділ реферативних видань. За ним визначають: реферативний журнал, реферативний збірник, експрес- інформацію, інформаційний листок. Дана класифікація здійснена на основі синтетичного поєднання декількох ознак - матеріальної конструкції видання, його структури, ступеня аналітико-синтетичної переробки інформації. Класифікація видань на основі поєднання декількох ознак, на думку автора статті, приводить у перспективі до появи нових видів інформаційних видань, що, у свою чергу, розширює асортимент інформаційної видавничої продукції й надає можливість інформаційним службам більш якісно задовольняти запити користувачів на різні види інформаційної друкованої продукції.

Стосовно класифікації оглядових видань необхідно зазначити, що єдиного підходу до класифікації цієї групи видань немає. На думку автора статті, це пояснюється процесом постійної трансформації, синтетичного поєднання, а також доповнення оглядових видів видань аналітичними компонентами. Такий процес є відповіддю виробників інформаційної продукції на сучасні запити суспільства, що потребує (за браком часу, технічних можливостей тощо) продукції, яка б поєднувала у собі інформаційну та аналітичну складову.

На думку фахівців, оглядові видання можна поділити: за ознакою глибини аналізу - бібліографічні, реферативні, аналітичні й прогностичні огляди, що мають ознаку інформаційних оглядів. Є класифікації, за якими огляди поділяють на огляд літератури (першоджерел), огляд стану розробки проблеми (теми, питання). Виділяють також орієнтацій- ні (бібліографічні) і пізнавальні огляди.

Найбільш