УДК 021 + 027. 081 Олександр АУЛІН,

заввідділу газети «Україна-Бізнес»

Соціальна міфотворчість і бібліотечна справа в контексті збереження і передачі інформації

У статті досліджується роль, яку на сучасному етапі може відігравати бібліотечна справа у контексті протидії розповсюдженню в соціумі негативного впливу соціальної міфотворчості деструктивної спрямованості.

Одними з основних видів життєдіяльності соціуму є збереження інформації та її передача наступним поколінням, без чого неможливе існування людства протягом тривалого часу. Соціальний інститут міфу виконує «охоронно-передавальну» функцію в безписьменних культурах. У культурах, що використовують писемність, ця функція значною мірою, але не повністю, переходить до інституту бібліотеки.

Розглядаючи співвідношення цих інститутів, слід визнати, що ці соціокультурні явища є багатофункціональними. Тому для аналізу вибрані лише соціальна міфотворчість і бібліотечна діяльність.

На перший погляд таке зіставлення є не зовсім коректним. Дійсно, відповідно до сталих у науковому середовищі поглядів, міфотворчість - це процес створення міфів, тобто сакралізованих або ідеологізованих інформаційних повідомлень імперативного характеру, що служать для соціалізації індивідів. Тоді як «бібліотечна справа - складова частина (курсив наш. - А. О.) інформаційної, виховної, культурно-освітньої діяльності, що включає комплекс державних, громадських, наукових та практичних заходів, які забезпечують організацію діяльності бібліотек, їх науково-дослідницьку й методичну роботу, а також підготовку бібліотечних фахівців» [4].

Для подолання цієї суперечності слід зробити невеликий екскурс в історію. Відомо, що перші бібліотеки з'явилися після виникнення писемності - близько 5 тис. років тому. Тобто в той час, коли для збереження й передачі найбільш важливої соціальної інформації переважно використовувався інститут міфу. Дослідження як міфотворчості того періоду, так і організації бібліотечної діяльності істотно утруднено через незначну кількість відомих на сьогодні історико-ар- хеологічних пам'яток. Більш інформативними в цьому плані є часи античності, які в контексті, що цікавить нас, навряд чи значно відрізняються від попередніх епох. У країнах Середземномор'я тієї епохи, а також сучасних їм Індії та Китаї бібліотеки існували вже як книго- сховища і суспільні центри, до завдання яких входило поширення знань. Характерною в цьому контексті є діяльність однієї з найзна- менитіших у світовій історії бібліотек - Олександрійської. Створена в III ст. до н. е. Птолемеєм I, як і більшість бібліотек того часу при храмі, вона була також центром освіти всього світу еллінізму. З майже 900 тис. одиниць зберігання далеко не всі були присвячені праву, ботаніці, зоології й астрономії, серед них містилися тексти релігійно-ідеологічного характеру, що описують виникнення світу, людини та влади. З раціональної точки зору сучасного вченого, останні є продуктом міфотворчості. У середні віки осередками знання були монастирські бібліотеки, при яких діяли скрипторії. У них переписувалося не тільки Священне писання та твори Батьків церкви, але й роботи античних авторів. В епоху Ренесансу діячі Відродження також виявляли значну зацікавленість до наявності в бібліотеках творінь попередніх епох. Минулі сторіччя мало змінили ситуацію. Інтерес до книжкових знань (на будь-яких видах носіїв) не слабшає. Бібліотеки, як і раніше, зберігають і передають інформацію, частина якої є міфами. У чому ж проблема? Людина приходить у бібліотеку та отримує доступ до знань з різних галузей: математики, фізики, історії, міфології. Усі перераховані галузі знань, включаючи останню як науку про міфи, певною мірою впливають на життя соціуму. Проте міф має ще одну іпостась - за допомогою його можуть здійснюватися глобальні соціально-політичні перетворення, зокрема ті, які призвели до світових воєн у ХХ ст.

Торкаючись загальної теорії міфотворчості, слід зазначити, що більшість сучасних учених, а також авторів попередніх епох поділяють міфи на ті, що спонтанно виникають і цілеспрямовано створені, відповідно пов'язуючи їх появу з трансцендентними/ірраціональними та іманентними (значною мірою раціональними) імпульсами. Тут ми бачимо одну з основних особливостей міфу - бінарні опозиції, які достатньо часто аксі- ологічно маркуються у форматі «добро/істина - зло/брехня». Дослідники, що стоять на теологічних позиціях, вважають істинною й об'єктивною міфотворчість як збагнення божественної суті шляхом її міфічного прозріння. Міфи, що виникли іншим способом, - суб'єктивні й помилкові. У концепціях прихильників нерелігійного підходу як істинна і природна з'являється народна (колективна) міфотворчість, яка має превалюючий спонтанний характер і служить одночасно для збереження й формування позитивних національних традицій. Ставлення до штучно (більшою мірою раціонально й індивідуально) створених міфів варіюється від нейтрального до негативного. Так, уже в датованій 360 р. до н. е. «Державі» Платона наводяться міркування про роль міфів у вихованні «бездоганних вартових». При цьому розглядаються основні риси античної міфотворчості, частина з яких і сьогодні не втратила актуальності. Наприклад, засновниками нової держави пропонується із «уже вигаданих» міфів відбирати ті, які не суперечать локальному завданню виховання його захисників. Одночасно встановлюється контроль за діяльністю творців міфів - поетів - та визначаються критерії створення «хороших» міфів. Головний з них полягає у вимозі зображати богів і героїв тільки як джерело добра. «Для зла треба шукати якісь інші причини, тільки не бога». На наступному етапі відбувається впровадження нової ідеології, коли засновники повинні умовити «виховательок і матерів розповідати дітям лише визнані міфи, щоб за їх допомогою формувати душі дітей швидше, ніж їх тіла - руками» [7, 628].

У нашому випадку інтерес становлять саме штучно створені