УДК 021. 8 (100) Володимир УДОВИК,

канд. іст. наук, директор Фонду Президентів України

Президентська політика сприяння розвитку бібліотечної справи в країнах світу

У статті аналізується президентська політика щодо бібліотек у країнах світу від законодавчого забезпечення до сприяння побудові нових приміщень.

Розвиток бібліотечної справи будь-якої країни неможливий без підтримки державною владою. Цей процес має двосторонній характер і досить велику сферу шляхів взаємодії. Лише невеликий аспект цієї проблематики - це політика президентської влади щодо бібліотек, яка не завжди є конструктивною й часто має епізодичний характер, але вона вносить суттєві зміни в діяльність культурних закладів. Проводячи державну політику у сфері культури для збереження національного культурного надбання, президенти багатьох країн підтримують діяльність бібліотек, адже останні не лише є банком знань, а й виконують просвітницьку й виховну місію.

Дане дослідження ставить за мету дослідити методи та засоби сприяння президентської влади розвитку бібліотечної справи в провідних країнах світу. Цей досвід буде корисний для використання в українських реаліях щодо оптимізації діяльності бібліотек, активного формування єдиного інформаційного простору з допомогою державних структур.

Головним центром розвитку бібліотек будь-якої держави є національна бібліотека або бібліотеки, якщо їх декілька. Тому відносини останніх з вищою державною владою відбиваються на розвитку бібліотечної справи в цілому.

Політика сприяння президентської влади розвитку національних бібліотек у країнах Європи, Америки та Азії відбувається в кількох напрямах:

законодавче забезпечення діяльності бібліотек;

президентські ініціативи щодо розвитку бібліотечної справи та її інформатизації;

участь у забезпеченні матеріальної бази бібліотечної діяльності;

участь в урочистих подіях.

У країнах із президентською та президентсько-парламентською формами правління президенти мають право видавати укази, розпорядження, які регулюють правовідносини в різних сферах суспільного буття, зокрема і в культурній сфері, до якої належить бібліотечна справа. У республіках парламентського типу президенти підписують закони, прийняті парламентом. Тим самим вони законодавчо впливають на діяльність бібліотек. У більшості випадків усі законодавчі ініціативи та правові акти спрямовані на вдосконалення діяльності, підняття бібліотек на новий рівень у суспільстві (через надання їм статусу національних), розширення послуг, введення нових технологій у функціонуванні бібліотек, а також на побудову нових, більш сучасних, приміщень. Але інколи бувають і деструктивні розпорядження. Для прикладу візьмемо ініціативу колишнього президента Туркменістану С. Ніязова з приводу закриття сільських та районних бібліотек. Цікаве і його обґрунтування: «Книги в нас ніхто не читає, у бібліотеки народ не ходить. Нехай залишається Центральна бібліотека та студентські бібліотеки у вузах, всі інші необхідно закрити» [1]. На щастя, у сучасному суспільстві такі випадки трапляються дуже рідко.

Іноді президенти змінюють статус бібліотек для отримання потужного власного інформаційного ресурсу, що в результаті обмежує доступ певних прошарків населення до їх фондів. Так, Бібліотека Управління справами президента Республіки Азербайджан, яка створена у 2003 р. з ініціативи тодішнього президента - Г. Алієва, об'єднала найстарішу бібліотеку м. Баку - Центральну міську бібліотеку та Бібліотеку господарського відділу Управління справами президента Республіки Азербайджан, ставши при цьому, на думку азербайджанських журналістів, «еталоном бібліотечної справи сучасного Азербайджану» [2], водночас обслуговуючи лише представників державної влади.

Інший приклад створення Президентської бібліотеки ім. Б. М. Єльцина в Російській Федерації, офіційне відкриття якої відбулось 27 травня 2009 р. у Санкт-Петербурзі. За словами президента РФ Д. Медведєва, «Президентська бібліотека стане не лише книжковим сховищем та науково-просвітницьким центром, але й найбільшим інформаційним порталом, створеним на основі найсучасніших технологій. А завдяки мережі філіалів у всіх регіонах Росії - це й сполучна ланка для бібліотечної системи країни» [3]. Тобто головна мета створення цієї бібліотеки - це формування єдиного інформаційного простору, який сприяв би повазі до російської історії та державності, популяризації діяльності інститутів державної влади та зміцненню їхніх зв'язків із суспільством, а також тісному взаємозв'язку і співробітництву державних органів, наукових закладів, громадських організацій, які займаються проблемами російської державності. Президентська бібліотека була створена як продовження політики російського керівництва зі зміцнення й централізації влади в суспільстві. Ця бібліотека була задумана як електронна система зв'язку між усією бібліотечною системою країни. У ній поєдналися не лише просвітницька, патріотична функція, а й освоєння нових сучасних технологій.

Бурхливий розвиток світової фінансової кризи 2008-2009 рр. істотно вплинув на бібліотечну справу. Цей вплив виявився в зниженні фінансування діяльності бібліотек і, водночас, вони залишилися джерелом сучасних знань, які допомагають отримати нові вміння та навички, оптимізувати економічний процес для протистояння умовам кризи. Тому підтримка державної влади, зокрема президентської, сьогодні конче потрібна бібліотекам. Наприклад, Президент України В. Ющенко у квітні 2009 р. видав указ, в якому доручив Кабміну та Київській міській державній адміністрації забезпечити фінансування державних програм щодо розвитку бібліотек та виділити земельну ділянку для будівництва нового корпусу Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадсь- кого. На жаль, у нашій країні Президент не має таких повноважень, як у країнах із президентською формою правління, і тому часто його ініціативи не реалізуються.

З розумінням до розвитку бібліотечної справи, навіть враховуючи умови світової фінансової кризи, поставився президент США Б. Обама. Він зазначив, що «бібліотеки відіграють важливу роль в американській економіці, оскільки 73 % публічних бібліотек є єдиним інститутом місцевої громади, де можливий доступ до Інтернету, а в сільських районах ця цифра досягає 83