метою отримання знань та зміцнення фундаменту суспільства. Зокрема, у документі підкреслюється: «Позиція ЮНЕСКО передбачає концепцію розвитку суспільства знань, а не світового інформаційного суспільства, адже просте збільшення інформаційних потоків не завжди приводить до появи нових можливостей для розвитку прогнозованих знань» 6. Передумовами розвитку суспільства знань визначені:культурне різноманіття, рівний доступ до освіти та інформації, свобода самовираження.
У контексті розмежування понять «інформаційне суспільство» і «суспільство знань» варто нагадати, що термін «інформаційне суспільство» був введений у науковий обіг на початку 60-х років фактично одночасно в США і Японії Ф. Махлупом і Т. Умесая, авторами, що здобули широку популярність своїми дослідженнями динаміки розвитку наукомістких виробництв. У 70-ті й 80-ті роки найбільший внесок у розвиток цієї концепції внесли М. Порат, І. Масуда, Т. Стоуньєр, Р. Катц і ряд інших. Розглядаючи виникнення й розвиток теорії інформаційного суспільства, не можна не відзначити двох обставин. З одного боку, ця концепція одержала найбільше визнання в 70-ті - 80-ті роки, у період, що характеризувався швидким поширенням технологічних досягнень і значними успіхами країн, які не тільки виробляли, а й засвоювали нову інформацію і знання. З іншого боку, більшість американських і європейських дослідників, починаючи з другої половини 80-х років, стала акцентувати увагу на ролі й значенні не стільки інформації, скільки знань, що спричинило появу цілого спектру нових визначень сучасного суспільства, серед яких такі як knowledge society, knowledgeable society тощо.
Отже, актуалізується питання розділення понять «інформація» і «знання». Інформація може існувати сама по собі, незалежно від того, чи знає хтось про неї. Наприклад, інформація, закладена в ДНК. Незалежно від того, знаємо ми про неї чи ні, вона спрацьовує і формує організм відповідним чином. Знання ж обов'язково передбачає співпричетність людини у виробництві й засвоєнні з метою використання тієї частини інформації, що найбільш об'єктивно на даному рівні розвитку суспільства відображає вплив на нього навколишнього середовища. Тобто знання - це затребувана об'єктивна інформація.
Можна прогнозувати, що знаннями не можна буде управляти так само, як інформацією, вони по-іншому застосовуються й чинитимуть опір будь-яким методологічним трансформаціям спрощення або раціоналізації інформаційних систем у «системи знань». Володіння інформацією нерівнозначне володінню знанням: далеко не кожний колекціонер кулінарних рецептів є добрим кухарем.
«Знання» інформації можна продемонструвати висловом, згадуванням або показом. Власне, знання можна продемонструвати тільки практикою.
Коли ми говоримо про суспільство знань, то в першу чергу маємо на увазі економіку, орієнтовану на використовування нанотехнологій, на, скажімо так, «знання по суті». Разом з тим саме поняття «знання» треба і слід розглядати більш широко. Це і знання, розуміння того, як ефективно використовувати «знання по суті». Взагалі, слід зазначити, що філософи, когнітивісти, психологи виділяють різні типи знання. Наприклад, емпіричне і теоретичне знання, знання гуманітарне і природни- чонаукове, знання процедурне і декларативне, «знання-що» і «знання- як» (Р. Райл). Наразі йдеться про останнє.
«Знання - це цілеспрямоване координування дій. Його єдиний доказ або спосіб демонстрації полягає в досягненні мети. Якість знання може бути оцінена за якістю досягнення (його продукту) або якістю координування (його процесу), особливо якщо втручаються неконтроль- овані чинники»7.
Що мається на увазі, коли говорять, що людина знає або володіє знаннями? Ідеться про те, що вона здатна до координованих дій з метою досягнення певної мети або вирішення завдань. Координовані дії - це перевірка володіння знаннями. Знання без дії стають просто інформацією або відомостями.
Таким чином, коли ми говоримо, що суспільний прогрес - це накопичення знань, то не зовсім маємо рацію. Це не стільки накопичення знань, скільки оволодіння мистецтвом ними користуватися.
У «Програмних засадах розбудови суспільства знань: світовий досвід для України» наголошується, що розбудова суспільства знань є найважливішим викликом для України XXI ст. та має стати національною метою її подальшого розвитку 8.
У цьому контексті особливого пильної уваги заслуговує потенціал наукових бібліотек. Міжнародна бібліотечна організація ІФЛА розглядає сучасну бібліотеку як «серце інформаційного суспільства». Крістін Дешан, екс-президент ІФЛА, висловлюючи думку щодо позиції організації, вважає, що основу інформаційного суспільства становить існуюча бібліотечна мережа, яка потребує першочергового розвитку, і «відносно скромні інвестиції в техніку, навчання та зміст створять дива в наданні інформації та знань» 9. Наукові бібліотеки, по-перше, є центрами збе-реження універсальної інформації і «знання по суті». Адже бібліотечні фонди - це не просто структурована й систематизована інформація, а, що має набагато більше значення, інформація творчо переосмислена і соціально значуща, а отже затребувана.
По-друге, це центри з переробки й обробки інформації (у тому числі й електронної), переведенню її на рівень первинного знання - аналітики. Вже у створенні бібліографічної інформації простежується спрямованість на використання наукомістких технологій. Це процес наукової обробки документів, що полягає в аналітико-синтетичній переробці первинної документної інформації в бібліографічну, і тому його безперечно потрібно вважати першим етапом наукомістких технологій, спрямованих на інформаційне забезпечення сталого розвитку суспільства 10.
Крім того, бібліотеки - центри організації інформування суспільства про зміст наявних ресурсів, одним з напрямів діяльності наукових бібліотек є створення реферативної інформації.
Проведення реферування в рамках інтегрованого з процесом каталогізації технологічного циклу може розглядатись в цілому як поглиблена аналітико-синтетична обробка документної інформації. Головними концептуальними засадами побудови системи реферування української наукової літератури визначено поєднання принципів розподіленого аналіти-