УДК 027.54

Олена ВОСКОБОЙНІКОВА-ГУЗЄВА,

директор Інституту бібліотекознавства НБУВ, старш. наук. співроб., канд. іст. наук

АКАДЕМІЧНІ ВИДАННЯ УКРАЇНИ В ІНТЕРНЕТ-ПРОСТОРІ: РЕАЛІЇ І ПЕРСПЕКТИВИ

У статті подано світові тенденції в представленні наукової інформації, моделі організації відкритого доступу до результатів наукової діяльності, проаналізовано вітчизняні проекти представлення наукових видань різних типів у світовій мережі. Перспективою розвитку автором бачиться створення комплексного ресурсу повнотекстових версій сучасних академічних видань і оцифрованих версій найбільш значущих документів попередніх років.

Ключові слова: наукові видання, інформаційний простір, Інтернет, організація науки.

Наукові видання є вагомою складовою національних документально- інформаційних ресурсів. Основна соціальна функція цих видань полягає у забезпеченні первинною науковою інформацією суспільства та ознайомленні громадян зі змістом наукової спадщини, одночасно, як матеріальна форма руху наукового знання, вони виконують соціально важливу функцію фіксації наукових пріоритетів і виступають засобом наукових комунікацій. Тому цілком закономірно, що і на початку ХХІ ст. науковій книзі, у найширшому розумінні терміна, було приділено значну увагу як у книгознавчих і бібліотекознавчих дослідженнях, так і в дослідженнях академічного наукового книговидання [1, 2, 3]. Певний час дослідниками лише окреслювалися майбутні перспективи функціонування наукових видань в електронній формі - в аспекті розвитку наукових електронних бібліотек, їх наповнення як сучасними виданнями, так і електронними копіями «золотого фонду» наукової думки [1, с. 142-143, 152-154], електронної видавничої діяльності, кооперації бібліотек і видавництв та спільної організації робіт зі створення електронних колекцій в інтересах учених [2, с. 221-223, 259-263]. Накопичений досвід, розвиток електронних ресурсів у глобальному світі, інтеграційні процеси в освіті і науці поставили на часі питання представлення електронних журналів у системі інформаційних ресурсів бібліотек [4], проведення аналізу проектів наукових видань в інтернет-просторі й перспектив їх розвитку [5, 6, 7].

Почалось активне обговорення цих питань на міжнародних заходах. Вже в червні 2008 р. під час роботи російсько-українського форуму «Книжкова культура: особливості становлення та розвитку» (Київ) ми розглядали основні проекти представлення наукових видань в електронних мережах [5], а в грудні того ж року на Міжнародній конференції «Книжкова культура: досвід минулого і проблеми сучасності» (Москва) були проаналізовані фактори і тенденції їх розвитку [6].

Для визначення оптимальних шляхів і перспектив представлення наукових видань саме в електронному середовищі слід враховувати такі фактори: світові тенденції представлення наукової інформації, зокрема і міждержавні ініціативи; поява «відкритих архівів» як альтернативна модель наукової комунікації; врахування потреб нового покоління користувачів; рівень державної підтримки книговидавничого та науково- інформаційного напрямів діяльності тощо.

Найвпливовішим фактором необхідно вважати світові тенденції представлення наукової інформації. Постійно збільшується кількість найбільш освоєного науковими та бібліотечно-інформаційними установами сегмента мережевих ресурсів - наукових електронних журналів.

На сьогодні динаміка така. За перше десятиріччя ХХІ ст. електронних журналів нараховують 60 тис. назв, 2500 з них є оригінальними (електронними), а понад 90 % друкованих журналів уже мають електронну форму. За даними Ulrich's International Periodicals Directory, на рубежі століть кількість електронних журналів зростала дуже стрімко: 27 назв - у 1991 р., близько 2 тис. - у 1996 р., майже 7 тис. - у 1998 р., до 11 тис. - у 1999 р., понад 15 тис. - у 2003 р., 45 тис. - у 2006 р., понад 60 тис. - у 2009 р. [4, с. 84].

Існує багато прогнозів щодо розвитку електронних журналів, зокрема і наукових, у майбутньому [4, 7]. Якщо спиратися на стратегію безпапе- рового суспільства у ХХІ ст., за якою найближчим часом друкована спадщина людства буде оцифрована й доступна через засоби телекомунікації - випуск друкованих журналів буде припинено взагалі, існуватимуть лише оригінальні електронні. Обережніший прогноз - ще є 15-20 років, поки паперові та електронні журнальні видання існуватимуть паралельно. Крім того, висловлюється думка, що ера журналів завершиться взагалі і відбудеться перехід на статейно орієнтовану модель поширення інформації як більш оперативну. Сьогодні ініціатива відкритого доступу та створення відкритих архівів досить активно розвивається, і настане час, коли вона конкуруватиме з наявною журнальною моделлю.

Зокрема, на сайті НБУВ представлена загальновідома база даних журналів відкритого доступу DOAJ (Directory of Open Access Journals), яка охоплює понад 3 тис. безкоштовних рецензованих електронних наукових журналів. Також необхідно звернути увагу на проект OARE (Online Access to Research in the Environment), у базах даних якого представлено близько 2 тис. назв наукових журналів природничо-наукової тематики провідних світових видавництв та більш ніж 200 наукових організацій та асоціацій.

Не меншу популярність у науковому світі, поряд з журналами відкритого доступу, мають ресурси «самоархівування», що передбачають розміщення авторами електронних версій власних розробок у загально - доступних архівах електронних документів.

Першим і найвідомішим прикладом реалізації такої стратегії вважають агХгу («єгш-сєрвєр електронних публікацій з фізичних та математичних дисциплін, США; у 2009 р. архів містив вже понад 500 тис. статей). Така модель стала досить успішною, адже публікації архівувалися власне дослідниками й безкоштовно доступні для всіх. Зархіво- вані публікації разміщують переважно в тематичних або університетських репозитаріях (8rXiv.org - фізика, математика, комп'ютерні науки; BioMed Central - біологія та медицина; E-LIS - бібліотечна справа та інформаційні технології й ін.).

З 2001 р. почала поширюватися нова модель наукової комунікації, так звана Будапештська ініціатива відкритого доступу (BOAI), що має дві складові