УДК 027.54(477): 025.12+015(477)

Тетяна ДУБАС,

заввідділу СІАЗ НБУВ

ВИДАННЯ УКРАЇНОМОВНОЇ КНИГИ ЯК ВАЖЛИВИЙ НАПРЯМ ВИДАВНИЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ ІМЕНІ В. І. ВЕРНАДСЬКОГО

У статті розглядається місце й роль національної бібліографії у формуванні нової національної інформаційно-бібліографічної системи, на основі нових сучасних технологій. Висвітлюється питання збереження національної ідентичності суспільства. Акцентовано увагу на проблемах ретроспективної національної бібліографії України, зокрема створення й видання зведеного каталогу-репертуару україномовної книги. 1798-1923.

Ключові слова: ретроспективна національна бібліографія, український бібліографічний репертуар, україніка, зведений каталог-репертуар, національна бібліотека, видавнича діяльність.

Після проголошення незалежності України особливо гостро постало питання відродження національної економіки, науки, культури. Світове співтовариство зацікавлене в співробітництві з Україною як економічно розвинутою європейською державою. У зв'язку з цим зростає роль національної бібліографії (НБ) не тільки як показника інтелектуального та наукового потенціалу держави, а й як засобу інформування світової громадськості про наукові досягнення в Україні.

Ретроспективна національна бібліографія, основним завданням якої є максимально повне, об'єктивне виявлення та облік усіх можливих рукописних та друкованих джерел, що так чи інакше торкаються України з X по XX ст., дає можливість у вигляді бібліографічної інформації зберегти інтелектуальне надбання країни, надає комплекс відомостей про досягнення країни, суспільства, нації, втілених у книгах (документах). Національна бібліографія розглядається як форма відображення багатовікової пам'яті народу, засіб обміну й збагачення досягнень його культури, науки, інформаційного забезпечення розв'язання економічних і політичних проблем як на рівні держави, так і на рівні взаємодії з міжнародним співтовариством. Глобальні зміни в політиці й економіці Української держави, які відбулися після розпаду СРСР, зумовили безліч проблем, у тому числі й проблему створення нової національної інформаційно-бібліографічної системи, на основі нових сучасних технологій. Провідне місце у формуванні цієї системи посіла національна бібліографія.

Українська національна бібліографія є засобом збереження й використання наукового та інтелектуального надбання суспільства, підґрунтям для вивчення процесів його історичного розвитку, внеску народу і держави в скарбницю світової науки та культури. У розвитку інформаційної і нфраструктури держави вагому роль відіграє ретроспективна національна бібліографія, що спрямована на забезпечення відображення історичного здобутку нації через систему інформаційно-бібліографічних видань. У рекомендаціях Міжнародного конгресу з НБ, який проведено ЮНЕСКО в 1977 р. у Парижі, складовою частиною національного бібліографічного обліку було визначено ретроспективну національну бібліографію (РНБ) .

Висвітлення місця й ролі національної бібліографії у системі соціальної комунікації, її значення в підвищенні ефективності видавничої діяльності і становить мету даної публікації.

Вагомим джерелом для висвітлення розвитку концепції НБ України є опубліковані законодавчі акти, постанови й розпорядження урядів, положення, які регламентують діяльність бібліотек у галузі бібліографії, резолюції конференцій та нарад, оскільки саме вони відображають об'єктивний розвиток НБ, зокрема «Закон про утворення фонду Національної бібліотеки Української держави» (1918); «Закон про друковані видання», ухвалений Радою народних міністрів, затверджений 26.01.1919 р., Резолюції Першої конференції наукових бібліотек (1925) та Резолюції Першого пленуму Бібліографічної комісії ВУАН (1927); Протокол наради, присвяченої складанню «Бібліографії української книги 1798-1914 рр.» (1945); «Положення про Національну бібліотеку України імені В. І. Вернадсь- кого» (Указ Президента України № 244/96 від 05.04.1996 р. «Про надання Центральній науковій бібліотеці імені В. І. Вернадського статусу національної»); «Положення про систему зведених каталогів у бібліотеках СРСР» (1988); Постанова Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 р. № 1085 «Про затвердження Державної програми розвитку діяльності Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського на 2005-2010 рр.», Закон України «Про бібліотеки та бібліотечну справу» (Постанова ВР України № 33/95-ВР від 27.01.1995 р).; доповідь генерального директора НБУВ О. С. Онищенка «Про стан та завдання розвитку діяльності в НАН України бібліотечно-інформаційної справи» тощо.

Формулювання основних критеріїв поняття «українська книга» на сьогодні має найбільш розвинену історіографічну традицію в національній бібліографії. Зародження наукових засад української національної бібліографії пов'язане з іменами М. Комарова та І. Левицького. М. Комаров відкриває першу сторінку української бібліографії виданням «Покажчика нової української літератури» (1798-1883). До свого покажчикавін включив літературу переважно українською мовою, а також твори, написані українцями російською мовою або українські за тематикою. У східних та центральних регіонах України бібліографічна діяльність розвивалася в тяжких умовах через постійні урядові переслідування україномовних видань. На початок XX ст. з'являються перші спроби визначення поняття «українська книга» для періоду середньовіччя в працях дослідників стародруків Я. Головацького, А. Петрушевича, І. Свенцицького, які заклали основи української бібліографії стародрукованих книг [1]. Наступний етап у розвитку бібліографії української книги пов'язаний з періодом Української революції 1917-1920 рр. Урядами УНР, у період гетьманату П. Скоропадського, коли за складних політичних і економічних обставин було сформовано національну політику в галузі бібліографії, створено відповідні наукові установи та визначено основні напрями розвитку системи НБ в Україні. Україна вперше розпочала створення державної бібліографії, предметом вивчення якої стала саме україномовна книга незалежно від місця її видання та вся друкована продукція на території України. Саме функціонування Книжкової палати надало реального змісту «Закону про обов'язковий примірник», завдяки чому було покладено початок формуванню фонду «Україніки». Книжкова палата поставила завдання державної ваги - складання УБР . З організацією в Києві Української академії наук, і особливо у 20-ті роки, лідерство в розробці проблеми українознавства перейшло від НТШ (Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка )