Однією з характерних рис зазначених структур має велике загальнонаціональне значення впровадження в практичну діяльність науково- інтелектуальних напрацювань, посилення інноваційного чинника та їх роль як сили прогресивних суспільних перетворень. При цьому впровадження новітніх зразків інформаційно-телекомунікаційних технологій розглядається лише як ефективний засіб забезпечення швидкого доступу до знань, у той час як найістотніші зміни належить здійснити у сфері виробництва інтелектуальних інформаційних продуктів і послуг. Адже «як би не називалася прийдешня соціально-економічна формація, практично всі дослідники сходяться в одному: провідну роль у ній буде відігравати інформація (знання) - і як базовий фактор продуктивних сил, і як ключова компонента процесів, що відбуваються в суспільстві» [8]. Більше того, зростаючі обсяги перероблюваного, використовуваного в процесі громадської діяльності інтелектуального доробку є прямою характеристикою динаміки її розвитку.

Сьогодні можна зазначити, що ступінь розвитку суспільства визначається співвідношенням обсягів генерованого знання до рівня ефективності його використання у всіх сферах ділової активності, у тому числі й державного управління. У свою чергу це зумовлює активізацію розробок методик управління не стільки інформаційними потоками, скільки їх знаннєвою складовою. Постановка такого завдання ув'язується з думкою М. Азарова, яка прозвучала під час розширеної наради з керівниками провідних галузевих наукових та науково-дослідних установ на тему: «Острови інноваційного прориву національної економіки: політика держави та практика реалізації». За його словами, «країні не вистачає організованої системи, завдяки якій би шлях до практичної реалізації ідеї проходив за короткий термін. А вітчизняна наука здатна продукувати прогресивні розробки» [7].

Це означає, що розвиток інформаційних потреб суспільної діяльності, у тому числі державного управління, здійснюється під впливом зага- льноцивілізаційних процесів становлення високоінтелектуальної природи суспільства знань, для якої характерне ефективне використання й інтенсивне впровадження результатів науково-інтелектуальних напра- цювань та виробництво нових знань (інновацій). Більше того, озвучення такої ідеї наводить на висновок, що наявний потенціал фундаментальних і прикладних наукових напрацювань, як вітчизняних так і зарубіжних, недостатньо залучений у процес супроводу діяльності органів державного управління.

У цьому контексті розвиток бібліотечного інформаційно-аналітично - го супроводу діяльності органів державної влади має орієнтуватися на потреби знаннєвої цивілізації і випереджаючими темпами високоефективно використовувати інформацію і її найбільш високоорганізовану форму - науково-інтелектуальне знання.

Важливим є підхід до визначення сутності сучасної бібліотеки, застосований генеральним директором Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, академіком НАН України О. С. Онище- нком. Враховуючи актуалізацію питання дослідження бібліотеки в період сучасних загальноцивілізаційних і внутрішньосуспільних змін, він слушно вказує на необхідність «виробити стратегічну концепцію бібліотечно-інформаційної індустрії, визначити перспективні бібліотечні технології відповідно до соціокультурних трансформацій, зважаючи на світовий інтелектуальний розвиток» [9].

З позицій перспектив розвитку бібліотечної інформаційно-аналітичної діяльності доцільно доповнити зазначене висловлювання думкою одного з авторів когнітивної (знаннєвої) парадигми О. І. Остапова. На його переконання, перспективним виявляється те, що «нова робота бібліотеки має орієнтуватися не стільки на документ, скільки на знання, що містяться в цьому документі» [13].

У зв'язку з цим закономірним є питання про розвиток бібліотечної аналітичної діяльності, інтенсифікацію аналітичних досліджень, удосконалення її технологій і насамперед - про оперування високоінтеле- ктуальними знаннями. Така позиція, виходячи з об'єктивно існуючої ситуації, пов'язана з гострою необхідністю одержання оперативних і бажаних результатів суспільного розвитку як наслідок ефективної роботи органів державної влади. І тому потреба в інтелектуально-аналітичному, науково-аналітичному, «інформаційно-аналітичному забезпеченні процесу становлення нової держави, економічного зростання, відповідного супроводу демократичних перетворень, розвитку інноваційних технологій, нових умов функціонування нації, культури» [1] тощо ставатиме дедалі відчутнішою у сфері державного управління.

Під впливом цих чинників перспективи розвитку інформаційно-аналітичної діяльності бібліотек визначатимуться обсягом споживання і виробництва нового високоінтелектуального знання. Уже на сьогодні, здійснюючи аналіз і синтез наявних знань, їх інтелектуальне опрацювання, спеціалісти-аналітики виробляють нові й перетворюють їх у інтелектуально-аналітичні ресурси в їх активних формах: моделі, алгоритми, проекти, прогнози, доповіді, науково-технічні програми, грантові теми тощо.

Більше того, високоінтелектуальна природа суспільства знань зумовлює необхідність ефективного використання наукових напрацювань у виробництві аналітичних матеріалів бібліотек.

У зв'язку з цим в умовах відчутного впливу загальноцивілізаційних процесів інтенсифікації використання знаннєвої (інноваційної) складової як чинників суспільного прогресу, у продукуванні високоякісних інтелектуально-аналітичних матеріалів головна роль належить науковим знанням. Аналіз, систематизація, використання результатів наукового доробку та матеріалознавства стає основою зростання обсягу інноваційного (знаннєвого) компонента в інтелектуально-аналітичних матеріалах бібліотек.

Інший об'єктивний фактор, що посилює значення інтенсивного використання наукових напрацювань у бібліотечному інтелектуально- аналітичному супроводі діяльності органів державної влади, пов'язаний з динамікою глобалізаційних процесів на розвиток суспільних відносин в Українській державі, що формуються на фоні екологічної кризи, економічних і політичних катаклізмів, що активно розвиваються. За цих умов прийняття важливих державних рішень потребує багаторазового інформаційного моделювання і прогнозування їх можливих наслідків із залученням останніх наукових досліджень з тієї чи іншої галузі знань.

Наукове знання важливе тим, що воно дає фундаментальні орієнтири, важливі для подальшого розвитку уявлень, пізнання суспільних явищ (процесів) під час здійснення аналітичних завдань. Ці знання сприяють освоєнню навколишньої дійсності на основі використання наукових методик, фундаментальних наукових досліджень суспільних процесів, забезпечують оригінальність і багатоваріантність підходів у вирішенні багатьох загальнодержавних проблем тощо.

Суть такої роботи полягає в тому, що підгрунтям для продукування інтелектуально-аналітичного матеріалу стають наукові знання в нерозривній єдності з усіма