Як зазначав відомий лінгвіст Ю. Лотман, для повної гарантії адекватності переданого й отриманого повідомлення необхідні штучна (спрощена) мова і штучно спрощені комуніканти: зі строго обмеженим обсягом пам'яті і відсутністю культурного багажу як такого. Створений у такий спосіб механізм зможе обслуговувати лише обмежене коло семіотичних потреб; універсалізм, властивий природним мовам, йому буде в принципі не властивий.

У цьому випадку той, хто передає, і той, хто приймає, користуються єдиним кодом К (рис.1).

А до реального процесу циркуляції повідомлень ближче випадок, коли перед тим, хто передає виявляється не один код, а деякий множинний простір кодів k1, k2...kn, кожний з яких - складний ієрархічний пристрій і допускає породження деякої множини текстів, рівною мірою йому відповідних (рис. 2).

До того ж тексту притаманна функція пам'яті. Текст - не тільки генератор нових змістів, а й конденсатор культурної пам'яті. Текст має здатність зберігати пам'ять про свої попередні контексти. Тому для адресату текст - завжди лише частина більшого за обсягом інформаційного масиву, яким він оперує [2].

За таких обставин виникає принципова проблема семантичного характеру. Так, одні й ті самі економічні терміни мають кілька наукових тлумачень. Наприклад, термін «інвестиції» може тлумачитись, по-перше, як витрати на капітальні матеріальні та нематеріальні активи (будівлі, споруди, обладнання, права інтелектуальної власності тощо); синонім - «капітальні вкладення». По-друге, цим же терміном можуть позначатися витрати на придбання різних за характером цінних паперів (акцій, облігацій тощо). Причому наведена багатозначність терміна «інвестиції» у конкретному тексті далеко не завжди внаслідок аналізу цього тексту може бути зведена до однозначного тлумачення. Аналогічні приклади багатозначного тлумачення коду, притаманного перш за все природній мові, можна навести й щодо інших економічних термінів: «інфляція», «тіньова економіка» тощо. Існують й інші проблеми однозначного тлумачення повідомлень, пов'язані з формалізацією інформації та її експертними оцінками.

До того ж використання широко вживаних економічних термінів у багатьох не лише ненаукових, а навіть неспеціальних виданнях, включаючи електронні ЗМІ, якими доводиться користуватись у своїй роботі аналітикам, не завжди відповідає вимогам наукової коректності, а тим більше - однозначності. Так, уже згадуваний вище термін «інвестиції» у ЗМІ іноді вживається як синонім кредитів, що неправильно з економіко-правової точки зору.

Тому на практиці при роботі з текстами на економічну тематику з широкого спектра різноманітних джерел аналітик досить часто опиняється в ситуації, семантична сутність якої описується наведеною вище схемою передачі тексту з використанням природної мови (рис. 2) з притаманним цій моделі багатозначним тлумаченням кодів (термінів, понять).

З цієї причини для процедури переробки економічної інформації, коли на підставі ряду висхідних повідомлень формується змістовно новий матеріал, у принципі неможливе створення систем штучного інтелекту робототехнічного типу, тобто таких, що самостійно конструюють нове за змістом повідомлення без втручання людини. Мова може йти лише про людино-машинні системи штучного інтелекту для обробки інформації та підготовки аналітичних матеріалів економічного характеру. Однак у такому разі на порядок денний постає вже питання економічної доцільності створення таких систем.

Річ у тому, що програмне забезпечення людино-машинних систем штучного інтелекту надзвичайно складне і може бути реалізоване лише за наявності відповідної технічної бази. Адже обов'язковими компонентами такої системи є бази даних, де накопичуються відповідні факти, система управління цими базами, програма формування логічних висновків тощо [4, с. 366-367].

Крім того, функціонування згаданих людино-машинних систем штучного інтелекту задля запобігання помилкам потребуватиме залучення висококваліфікованих аналітиків уже на ранніх стадіях циклу виготовлення інформаційного продукту, як-от: пошук, збір інформації та наповнення відповідних баз даних.

Утім, суб'єктами української економіки, які за сучасних умов потенційно здатні формувати значний та регулярний попит на послуги наукових бібліотек, а відтак - бути джерелами відповідних фінансових надходжень для бібліотек, є великі й почасти середні комерційні підприємства, некомерційні організації та органи державної та місцевої влади й галузевого управління. Причому поширення дистантної форми використання інформаційних ресурсів загострює конкуренцію між інформаційними посередниками в боротьбі за споживача інформаційних продуктів і послуг.

Конкурентоспроможність великих наукових бібліотек серед інших інформаційних посередників у сфері надання інформаційних послуг переліченим вище суб'єктам української економіки забезпечується використанням усього їхнього потенціалу. Потенціал наукової бібліотеки (ПНБ) являє собою органічну єдність різноманітних бібліотечних фондів, кваліфікованих працівників відповідних підрозділів бібліотеки та інфраструктури бібліотеки з обслуговування користувачів, включаючи організацію доступу до інформації через мережу Інтернет. Поєднання цих компонентів створює притаманну саме науковим бібліотекам здатність до задоволення складних інформаційних потреб висококваліфікованих споживачів.

Водночас однією з головних характеристик інформаційних потреб як таких виявляються імовірні функції використання одержаної інформації. Відповідно до призначення інформації при вирішенні завдань, що стоять перед суб'єктом, фахівці виділяють такі функції використання одержаної інформації, або коротко - інформаційні функції:

функція пошуку даних - передбачає отримання суб'єктом заздалегідь наміченої інформації довідкового характеру;

функція оперативної поінформованості - передбачає отримання суб'єктом регулярних повідомлень про сучасну ситуацію;

дослідницька функція - передбачає отримання інформації для проведення глибокого дослідження в новій для суб'єкта сфері знань, діяльності тощо;

ознайомча функція - передбачає одержання суб'єктом базової інформації, необхідної для розуміння проблеми суб'єктом;

стимулююча функція