Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





УДК 303

УДК 303.442.3 / 22.15

Тетяна ГРАНЧАК,

канд. іст. наук, заввідділу НБУВ

Інформаційно-аналітичний супровід управлінських рішень з реалізації державної етнонаціональної політики

Стаття присвячена аналізу специфіки етнонаціонального напряму досліджень, що проводяться інформаційно-аналітичними структурами, питанням інформаційно-аналітичного забезпечення управлінських рішень з реалізації основних напрямів державної етнонаціональної політики.

Важливою характеристикою сучасної ситуації у світі та Європі стала зростаюча увага до «національного питання», прав національних меншин, уявлення про культурне й мовне різноманіття як основоположну цінність, що має компенсувати виклики процесу ґлобалізації. Такі тенденції позначаються на виробленні певних критеріїв, яким мають відповідати країни, що прагнуть приєднатися до Європейського Союзу.

Для України, яка дотримується стратегічного курсу на інтеграцію з ЄС, важливою і вагомою умовою підтримання політичної стабільності та міцного державного устрою, функціонування соціальної правової держави, становлення консолідованого українського суспільства на засадах гуманізму, демократії і забезпечення всебічного розвитку кожної окремої особи та етнічних спільнот, є вдосконалення етнонаціональної політики держави.

Ідеться про здатність політики, здійснюваної державою у сфері етнонаціональних відносин, забезпечити умови для культурно- національного розвитку національних меншостей і реалізації їх прав з одночасним спрямуванням їх розвитку в напрямі консолідації в межах цілісної України, творення української політичної нації.

Умови для здійснення такої політики в Україні досить складні. За даними І Всеукраїнського перепису населення 2001 р., в Українській державі поряд з українцями (80 % населення) проживають представники понад 135 етносів [1].

За даними досліджень доктора філософських наук Ю. Саєнка, значущість етнічного самоусвідомлення восьми найбільших етносів України стоїть на першому місці, залишаючи позаду значущість побудови державності України і значущість побудови в Україні громадянського суспільства [2].

При цьому строкатий етнічний склад населення України супроводжується мовною неоднорідністю. Причому мовні уподобання громадян України не збігаються з їх етнічною самоідентифікацією. Згідно з даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р., українська мова є рідною для 67,5 % жителів країни, у т. ч. для 85 % етнічних українців, 4 % росіян і 11 % представників інших національних меншин. Для 29,6 % жителів, у т. ч. 15 % українців, 96 % росіян і 31 % представників інших національних меншин рідною є російська мова. Серед етнічних неукраїнців (крім росіян) лише 57 % вважають рідною мову свого народу. Причому майже всі громадяни України вільно володіють російською і розуміють українську мову [3].

Етнічне й мовне розмаїття доповнюється культурним та релігійно-конфесійним, явищами білінгвізму, елементами взаємного переплетіння культур, міжнаціональними шлюбами та поліетніч- ним складом великих міст.

Історично обумовлена поліетнічність України визначає складність її етнонаціональних процесів, яка посилюється іншими суспільно-політичними та соціально-економічними проблемами держави.

З моменту створення суверенної України питання специфіки ет- нонаціонального розвитку перебували під пильною увагою вітчизняних науковців.

Загальнотеоретичні питання розвитку етносів, ареали розселення, поселенська структура, соціальні відмінності етнічних груп, масштаби етнічного ренесансу населення України, її етно- конфесійний розвиток, фактори, що потребують врахування, у вітчизняній етнонаціональній політиці, залежність міжетнічного миру від врахування державою відмінностей, що існують між різними етнічними групами, розглянуті в працях В. Наулка, В. Єв- туха, С. Степіко, Б. Попова, А. Пономарьова, О. Нельгі, В. Лісного, Т. Рудницької, М. Шульги, Е. Ісипа, С. Суглобіна, Л. Тупчієнко, С. Здіорук, О. Шуби та ін. [4].

Водночас поза увагою науковців залишається питання дослідження забезпечення належного інформаційно-аналітичного супроводу управлінських рішень з реалізації основних напрямів державної етнонаціональної політики. Інформаційно-аналітичну діяльність у системі прийняття рішення можна представити як посередницьку ланку між вхідною інформацією, що є відображенням ситуації, і самим політичним рішенням, наслідком якого є дія, спрямована на збереження або зміну ситуації (схема 1).

Стає очевидним, що рівень інформаційно-аналітичного супроводу напряму впливає на якість рішень, що приймаються. Таким чином, враховуючи зростаючий вплив інформації на суспільний розвиток, ефективне керування інформаційними потоками може стати дієвим засобом у запобіганні зростанню етнонаціонального напруження і підтримці міжнаціональної злагоди.

Поки що загострення етнонаціональної ситуації, що спостерігається в Україні останнім часом, дає підстави для висновку щодо недостатньої ефективності етнонаціональної політики держави.

На сьогодні в Україні серед найсерйозніших проблем - демографічна криза, яка загрожує нації як кількісними, так і якісними змінами, регіоналізм, спалахи сепаратизму як на Заході, так і на Сході, а особливо - у Криму та Закарпатті. Важливою залишається міграційна проблема, яка через відсутність зваженої політики державних органів призводить до змін етнонаціонального складу, може бути чинником міжетнічного напруження та нестабільності.

Таким чином, процеси, що відбуваються сьогодні в державі, актуалізують питання необхідності корегування її етнонаціональної політики з урахуванням як локальних зовнішніх впливів (ситуація навколо Косова, Південної Осетії), так і загальносвітової тенденції щодо активізації процесів етнічного відродження та самовизначення, що поглиблюють нестабільність.

По-перше, етнонаціональна політика потребує розумної регіональної диференціації. Одні підходи, рішення й кошти необхідні для Криму, другі - для Закарпаття та Буковини, треті - для російськомовних регіонів, четверті - для західних і центральних областей України. Особливий підхід необхідний для забезпечення інтересів національних меншин, що характеризуються дисперсністю розселення їхніх представників, але зосереджених в основному в містах [5].

По-друге, ідеться про вирішення завдання з оптимізації механізму прийняття рішень у питаннях етнонаціональної політики.

По-третє, вдосконалення потребує і механізм впровадження управлінських рішень щодо етнонаціонального розвитку.

Фактично на порядку денному постало завдання з організації і забезпечення ефективного функціонування системи державного керування етнонаціональною сферою, суть якого полягає в


Сторінки: 1 2 3 4 5





Наступні 7 робіт по вашій темі:

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НОВИЗНИ НАУКОВИХ КОМУНІКАЦІЙ ЗАСОБАМИ СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖ - Стаття - 10 Стр.
Удосконалення експертно-правового супроводу демократичних трансформацій в умовах розвитку електронних технологій - Стаття - 8 Стр.
РОЗКРИТТЯ ЗМІСТУ ІНФОРМАЦІЙНОГО РЕСУРСУ ДЕРЖАВНОЇ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНОЇ БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ імені В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО ЧЕРЕЗ ПАСПОРТИЗАЦІЮ ЕЛЕКТРОННОГО КАТАЛОГУ - Стаття - 11 Стр.
ВИДИ УПРАВЛІНСЬКИХ ДОКУМЕНТІВ КАНЦЕЛЯРІЇ ЧЕРНІГІВСЬКОГО ЦИВІЛЬНОГО ГУБЕРНАТОРА ТА ЧЕРНІГІВСЬКОГО ГУБЕРНСЬКОГО ПРАВЛІННЯ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XIX сг. (на основі документів фондів Державного архіву Чернігівської області) - Стаття - 11 Стр.
РІЗНОВИДИ ЕЛЕКТРОННИХ ДЖЕРЕЛ БІБЛІОГРАФІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ В КОНТЕКСТІ ПРАКТИЧНОЇ БІБЛІОГРАФІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ - Стаття - 14 Стр.
Міжнародний досвід упровадження електронного уряду як ефективного механізму вдосконалення інформаційно-комунікаційних потреб населення - Стаття - 10 Стр.
ТРАДИЦІЇ I НОВАТОРСТВО В СУЧАСНІЙ ВІТЧИЗНЯНІЙ БІОГРАФІСТИЦІ - Стаття - 19 Стр.