Е. Р. Сукіасян вважає, що не варто називати бібліотечний каталог базою даних, оскільки останній термін більше підходить для бібліографічної картотеки. У каталозі обов'язковим елементом бібліографічно - го запису є шифр зберігання документа і відповідність конкретному фонду, зміст і склад якого він розкриває. Картотека ж (як і бібліографічна БД) таких відомостей не містить. Вилучення картки чи машиночита- ного бібліографічного запису з каталогу потребує вилучення самого документа з фонду, тоді як подібну операцію в картотеці чи бібліографічній БД бібліограф може провести, не звертаючись до первинного документа [21, с. 39]. Зазначимо, що відсутність шифрів не може бути розмежовуючою ознакою для цих двох ресурсів, оскільки сучасні бібліотеки широко застосовують практику шифрування статей з періодичних та продовжуваних видань.

На нашу думку, оскільки ЕК і електронний варіант картотеки статей - це впорядковані сукупності бібліографічних записів, об'єднані за якоюсь ознакою, то вони обидва є бібліографічними посібниками. Крім бібліографічних записів, вони містять інші складові: словник ключових слів, словник предметних рубрик, тезаурус, класифікаційну систему, базу даних авторитетних записів. Тому і ЕК, і електронну картотеку статей можна вважати бібліографічними банками даних - різновидами банків даних взагалі.

Отже, електронний варіант картотеки статей теж можна назвати банком даних, однак ця назва ще не відображає специфіки цього електронного ресурсу, яка полягає в розкритті змісту серіальних видань. Особливостями такого банку даних є те, що він містить аналітичні описи статей, не пов'язані жорстко з фондом і об'єднані за призначенням, змістом чи іншою ознакою. Оскільки поняття «електронна картотека статей» є дискусійним, пропонуємо називати відповідний ЕБП «аналітичним банком даних» [23]. Це банк даних, який містить бібліографічні описи складових частин документів, тобто аналітичні бібліографічні описи, а також словник ключових слів, словник предметних рубрик, тезаурус, класифікаційну систему, базу даних авторитетних записів. Разом з тим слід зазначити, що в багатьох існуючих «електронних карто - теках статей» поки що немає всіх необхідних для «банку даних» складових, тому їх правомірно кваліфікувати як бази даних.

ЕБП можна розглядати з кількох точок зору. З одного боку, всі вони є бібліографічними посібниками, тобто вторинними документами, які мають свої характеристики, обумовлені методами бібліографування. З іншого боку, вони є електронними документами, тому до них може застосовуватися загальна класифікація електронних документів.

Класифікацію ЕБП розробляла Г. М. Швецова-Водка [27]. Частково специфіку ЕБП відобразив у своїй класифікації І. Г. Моргенштерн [13, с. 105-106]. Характеристику жанрового різноманіття електронних бібліографічних ресурсів, представлених на сайтах юнацьких бібліотек Росії, дала І. Матвєєва [11]. І. Вишневська проаналізувала види і форми інформаційно-аналітичних продуктів, розглянула їх класифікацію [4].

Д. Солов'яненко [19] здійснив аналіз онлайнових бібліотечних ресурсів, у тому числі й бібліографічних, а В. Болдовський дав визначення та класифікував онлайнові документи [3]. О. Ю. Єлісіна, використовуючи класифікацію Документа IV Г. М. Швецової-Водки [25] для визначення, уточнення і впорядкування понять, що стосуються електронного документа й застосовуються в бібліотекознавстві, розробила класифікацію електронних документів [8]. Усі ці напрацювання варто врахувати для класифікації ЕБП.

Для класифікування всіх БП більшість дослідників застосовують фасетний метод класифікації, який дає можливість охарактеризувати документ і визначити його вид за будь-якою кількістю ознак, істотних у певних умовах. Г. М. Швецова-Водка виділила 17 ознак, за якими класифікувала ЕБП [26]. Як зауважив І. Г. Моргенштерн, лише п'ять з них є специфічними для електронного середовища: можливості пошуку, операційна система, програмні засоби, зовнішня форма, спосіб доступу [14, с. 11]. Проте, на нашу думку, повна класифікація ЕБП відображає реальний стан речей, оскільки «види джерел БІ, що виникають в електронному середовищі, значною мірою є аналогом друкованих бібліографічних посібників» [24, с. 5]. Отже, у класифікації ЕБП не варто відмовлятися від визначення їх видів за ознаками, характерними для будь-якого БП. Пропонуємо розширити класифікацію ЕБП Г. М. Швецової-Водки, взявши до уваги ознаки електронного БП як електронного документа.

Оскільки серед ЕБП можна виділити такі, що існують лише в електронній формі, і такі, що мають друкований аналог, варто доповнити існуючу класифікацію видом ЕБП за наявністю друкованого аналога. За цією ознакою виділимо оригінальні ЕБП та аналогові. В. О. Фокєєв аналогами називає, зокрема, електронні версії каталогів [24], з чим важко погодитись, оскільки сучасні ЕК створюються саме як електронні бази чи банки даних, а якщо йдеться про скановані каталоги, то вони теж відрізняються від карткових пошуковим інтерфейсом, отже, є певною мірою оригінальними ЕБП. Пропонуємо розділити ознаку «за способом доступу» на три складові (ці ознаки виділяє О. Ю. Єлісіна для класифікації електронного документа) [8]: за технологією доступу (мережеві і немережеві); за можливістю доступу з конкретного комп'ютера (локальні і віддалені); за режимом доступу (відкритого доступу, обмеженого доступу, персонального доступу). Мережеві ЕБП надаються користувачам через телекомунікаційні мережі, немережеві не призначені для таких цілей. Локальні ЕБП - ті, що фізично перебувають у місці доступу, віддалені - поза межами місця доступу. Мережеві ЕБП можуть бути локальними чи віддаленими. ЕБП вільного доступу можуть використовувати всі бажаючі без обмежень. Обмеження доступу