водночас, жодне біографічне дослідження не може бути повноцінним поза вирішенням хоча б окремих із означених проблем. Адже, будучи складним самостійним організмом, дитинство є невід'ємною частиною суспільства, своєрідним суб'єктом різнопланових різнохарактерних стосунків, у яких воно об'єктивно ставить завдання та цілі взаємодії з дорослими, визначаючи напрямки їх діяльності, розвиваючи і змінюючи тим самим світ. Скажімо, досліджуючи стосунки між поколіннями в межах відомих родин, ми встановимо не лише «педагогічні» погляди того чи іншого достойника, а й спонукальні мотиви його внутрішнього буття, не лише впливи «великих» на формування молодшого покоління, а й вплив дітей на зміни в світогляді та життєвих орієнтирах і цілеиокладанні дорослих (до прикладу, хвороба дитини значно вплинула на розпорядок і спрямованість життя родини Косачів, Катерина Грушевська та Леся Петлюра безпосередньо формували внутрішнє й побутове життя батьків, буденне життя та творча самореалізація Олени Пчілки, Софії Русової, Василя Сухомлинського майже повністю визначене потребами, інтересами та запитами дітей і дитинства тощо).
Цікавим і плідним для біографіста є також дослідження культурного контексту функціонування дитинства на різних історичних проміжках та реального соціального середовища, в якому формується конкретна дитина. Так, на думку М. В. Осоріної [9], кожна людська культура витворює і несе в собі певну модель світу, яку отримує в спадок кожне нове покоління. Саме ця модель лягає в засновок побудови індивідуальної картини світу окремої людини і водночас поєднує людей як культурну спільноту. Дитина отримує дану модель від дорослих, вбирає з культурно-предметного середовища, й одночасно активно вибудовує сама, з певного моменту поєднуючи свої зусилля з іншими дітьми. Саме так, на думку вченої, на руїнах «віджилого» (а фактично «зачищеного» групою активістів) минулого було зведене нове радянське суспільство. Відтак, досліджуючи фактори, що визначають формування моделі світу дитини (вплив дорослої культури, особисті зусилля, вплив дитячої субкультури), вчений може об'єктивно простежити суспільні деформації, що призводять до руйнування традиційних і закріплення нових форм і способів співжиття. На жаль, в Україні історія дитячих субкультур істориками та культурологами досліджується мало, хоча свого часу активно вивчався піонерський, а згодом скаутський рух. Відтак, і для біографістики в Україні діячі дитячого й молодіжного руху, взаємодія достойників із окремими дитячими субкультурами, зрештою, переосмислення персонажів минулого в сучасних дитячих субкультурах й досі поза колом усвідомленого інтересу. Натомість, чи не всі політичні діячі України минулого століття визначилися з подальшим шляхом і набули потрібного досвіду та визнання саме в лавах дитячих і молодіжних організацій (пласту, комсомолу тощо). Ще більша частина тією чи іншою мірою брала участь у їх становленні (участь у організації з'їздів і таборів, написання «пластунських», «піонерських» творів мистецтва, долучення власних дітей до певної субкультури тощо). Щодо стану сучасної дитячої субкультури, то наслідки «покемонізації» історичних персонажів у мультиплікації (низка фільмів про билинних богатирів), використання імен окремих персонажів право- та ліворадикальними групами, наголошення на нетрадиційній орієнтації та нездорових звичках визначних митців серед послідовників панку, готики чи фуррі фіксуються на сьогодні здебільшого у виступах педагогів та соціологів.
Отже, в біографічному диску рсі дитинство посідає цілком певне осібне місце. Фактично будь-хто, торкаючись питань біографії вимушений рахуватися з її дихотомічністю, наявністю дорослого й дитинного як співмірних і взаємопов'язаних складових. Та якщо в просопографії, біографіці дитинство посідає відведене йому місце, то у власне біографістиці й досі розуміється як величина другого плану, «дожиття». І це, зважаючи на досягнення сучасного гуманітарного знання, котре визнає саме дитинство за відправну точку, єдиний фундамент людської біографії. Відтак, мають узвичаїтися як важливі та обов'язкові для фіксації не лише усталені відомості про народження та навчання людини, а й весь обшир біографічних документів щодо її дитинства й ранньої юності, оскільки саме тоді був створений план побудови її біографії та закладено фундамент, який згодом або успішно розбудовувався, або вимагав значних затрат на зруйнування та перебудову.
На суто прикладному рівні перед українською біографістикою в царині «дитячого» нам бачаться наступні завдання.
Насамперед слід визнати, що в Україні фактично відсутні академічні біографічні розвідки про письменників, які пишуть для дітей.1 хоча існує низка регіональних біобібліографічних довідників, що містять відомості про дитячих письменників , відомості про окремих із них вміщено до енциклопедичних виданнь. Ми також не маємо спеціального повноцінного словника. Так само обійдені біографістикою видатні книгознавці, критики, укладачі та видавці, що працювали й працюють у царині дитячої книги, ілюстратори книг для дітей, які зазвичай є не співавторами, а фактичними авторами книжки (з появою такого явища, як комікс, його роль взагалі набуває нового значення та функції).
Відтак, розробка критеріїв добору (зважаючи на наявність діаспори, національних меншин, тих, хто писав іншими мовами; врахування перекладачів, що працювали в царині дитячої книжки та ілюстраторів, авторів науково-популярних книжок, видавців та книгознавців, методистів і укладачів), визначення джерел і поступовий збір інформації уже на часі. Окремо слід сказати про біографічні відомості щодо ілюстраторів книг для дітей. Вони теж фактично ніде не систематизовані, хоча в виданнях для дітей ілюстратор зазвичай виступає не співавтором, а фактичним автором книжки .
Водночас персоналії, об'єднані цариною книговидання для дітей, - надзвичайно цікаве та плідне поле біографічної діяльності! Скажімо, у виданнях словника «Советские детские писатели» [13] більше третини