У царині історії шкільництва перебуває тематика «педагогічні погляди та діяльність» особи. Йдеться не лише про тих, хто був пов'язаний із педагогікою безпосередньо . В часи розрухи (а щодо України це ледь не весь історичний час!) саме педагогіка давала змогу вижити людині освіченій. Відтак, фактично всі видатні українці-гуманітарії та й значна частина діячів науки й техніки, виробничників мали досвід викладацької / учительської / репетиторської діяльності, активно писали для шкільництва (інколи то була єдина сфера оплачуваної наукової продукції) чи брали участь у його розбудові. Зокрема, в біографістиці мало уваги приділено участі знаних діячів минулого (М. Грушевського, В. Винниченка, М. Лисенка, М. Бурачека та ін.) у підручникотворенні та створенню виховних комплексів у межах окремих партійних і громадських осередків, зокрема їхніми лідерами. Для прикладу назвемо лише підручники, створені

М. Грушевським: «Про старі часи на Україні. Дія першого початку» (1917), «Історія України. Приладжено до програми вищих початкових шкіл і нижчих кляс шкіл середніх» (1918), «Історичні твори Шевченка на лекціях історії» (1918) , видані клопотанням Генерального секретаріату освіти. А були ще знані «Всесвітня історія: Приладжена до програми вищих початкових шкіл і нижчих класів шкіл середніх» (К., 1920) та «Історія України: Приладжена до програми вищих початкових шкіл і нижчих класів шкіл серед.» (К., Відень, 1920). Коли згадати, що водночас із ним шкільні підручники писали І. Крип'якевич («Коротка історія України для початкових шкіл та 1 -ї кляси гімназії» (1918), «Оповідання з української історії для нижчих кляс середніх шкіл та вчительських курсів» (1919)), Г. Хоткевич («Історія України для шкіл вищих початкових і середніх» (1918)), Д. Дорошенко («Курс історії України для вищих кляс середніх шкіл» (1921)), а, скажімо, К. Стеценко стояв біля витоків музичної освіти в загальноосвітніх закладах [14], стає зрозумілим наскільки це вдячна царина для наукового пошуку біографіста.

На жаль, і досі відомості про дотичну дитинству та дітям діяльність українських достойників поза історією педагогіки використовуються лише як цікавий просопографічний «штрих» біографії особи. Щодо багатьох осіб - ця сторона їх діяльності взагалі не наголошується. Скажімо, у документах Видавничого відділу при Міністерстві Народної Освіти за 1918р. [17] містяться відомості про більше двох десятків осіб, котрі були безпосередньо причетні на той час до створення та рецензування вітчизняних підручників. Та цей факт їхньої біографії (для багатьох це був чи не єдиний приробіток!) оминається або не наголошується навіть щодо таких «досліджених» постатей як Г. Голоскевич, В. Дурдуківський, І. Огієнко, Д. Ревуцький, С. Русова, І. Житецький чи М. Зеров. Як і те, що М. Зеров опікувався викладанням латини, Д. Ревуцький - українською мовою, Г. Холодний - математикою та географією, С. Русова - географією та французькою, а І. Житецький - історією. Так само мало говориться про те, що на сторінках «Книгаря» О. Кошиць і Д. Ревуцький вміщували ґрунтовні рецензії на музичні видання для дітей і посібники на допомогу вчителеві, а М. Бурачек і О. Судомора переймалися методикою та теорією ілюстрування дитячої книжки. Фактично на межі наукового інтересу залишається діяльність українських достойників у царині науково- популярної та перекладної книжки для дітей (скажімо, родини Грінченків,

Драгоманових, Косачів), видавнича, укладацька та редакторська діяльність у виданнях для дітей осіб, традиційно не занесених до кола «педагогів» (скажімо, Ф. Вовка, Ю. Вирового, М. Яворницького, К. Стеценка, А. Крушельницького та ін.).

Сюди ж доречно віднести й діяльність вчених щодо дослідження шкільної тематики в межах власних фахових зацікавлень і різноманітні дії (звернення, постанови, доповідні записки, спогади про відповідні вчинки) щодо законодавчого тощо врегулювання освітньої сфери: розділи щодо освіти та книгодрукування для дітей в історичних працях, політичних розвідках, документальних масивах щодо діяльності окремих організацій та особових фондах.

На завершення маємо зазначити, що, хоча за кілька останніх років дослідження дитинства як соціокультурного феномену в Україні відчутно активізувалися, в біографістиці воно й досі не усвідомлюється як унікальне й значиме явище та перебуває поза фокусом наукового пошуку. Натомість, саме біографістика за природою свого предмету та методологією може стати основою синтезуючого підходу, що забезпечить цілісне та різнобічне дослідження та представлення дитини й дитинства у сучасному науковому дискурсі.

Список використаних джерел

Арьес, Ф. Ребенок и семейная жизнь при старом порядке [Текст] / Ф. Арьес, пер с франц. Я. Ю. Старцева при участии В. А. Бабинцева. - Екатеринбург : изд- во Урал, ун-та, 1999. - 416 с.

Жур, Ж. О. Сади цвітуть : розповідь учительки про дитинство та юність М. Луківа [Текст] / Ж. О. Жур. - Вінниця : Книга-Вега, 2007. - 111 с.: іл., портр., фот.

Зілинський, I. Моя наука в Перемиській гімназії [Текст] / І. Зілинський. - Перемишль : з поспіш. друк, в Перемишлі, 1938. - 14 с. + 3 арк. з текстом. - Відбитка з «Пропамят. кн.» ювилею 50-ліття держ. гімн, з укр. мовою навчання в Перемишлі «Де срібнолентийсян пливе».

Кон, И. С. Ребенок и общество