УДК 929:[82-94:001.82]:930.2

Надія Любовець,

ст. наук, співробітник НБУВ

КЛАСИФІКАЦІЯ МЕМУАРІВ У КОНТЕКСТІ БІОГРАФІЧНОГО ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВА

Розглянуто питання класифікації мемуарів та запропоновано поділ мемуарів за жанровою ознакою (мемуари-автобіографії, біографічні мемуари (мемуари- персоналії), щоденники, мемуари про історичні події) як основну при біографічних розвідках. Цей підхід до класифікації мемуарних джерел має прикладний характер і підпорядкований завданням біографічних студій.

Ключові слова: джерелознавство, біографічне джерелознавсто, мемуари, автобіографії, щоденники, мемуари про історичні події.

Біографічне джерелознавство є однією з основних теоретичних проблем біографістики як окремої історичної галузі і є складовою частиною загального історичного джерелознавства. На сьогодні загальна теорія і методика історичного джерелознавства є достатньо розробленими і мають універсальне значення для економічних, культурологічних, політичних, правничих, філологічних, філософських та інших гуманітарних наук, хоча й застосовуються з урахуванням специфіки їх предмета та об'єкта пізнання З огляду на це постає необхідність у розробці теорії, методології та методики пошуку, виявлення, дослідження і використання біографічних джерел. Слід зазначити, що окремих монографічних праць, присвячених розробці цієї проблеми немає. Більше уваги дослідники приділяють вивченню окремих видів біографічних джерел, серед яких мемуари, епістолярій, слідчі справи тощо. Свого часу проблему джерельної бази біографічного дослідження розглядав в монографії

С. Чишко. На його думку, джерельна база біографічних досліджень складається із сукупності прямих (що належать безпосередньо об'єктові) та непрямих (суміжних документів) джерел 2. При цьому зазначено, що

Калакура, Я. Джерелознавство історичне [Текст] / Ярослав Калакура 11 Спеціальні історичні дисципліни / І. Н. Войцехівська, В. В. Томазов, М. Ф. Дмитрієнко, T. А. Балабушевич, В. В. Бездрабко, JI. І. Буряк. - К., 2008-

171.

Чишко, В. С. Біографічна традиція та наукова біографія в історії та сучасності України [Текст] / В. С. Чишко; НАН України, НБУВ. - К., 1996. -С. 178-194.

дослідник-біографіст не може свідомо обмежувати коло джерел, оскільки лише повне знання джерельної бази біографічного дослідження, її порівняльний аналіз дасть всебічне розуміння життєвого шляху конкретної особистості, зв'язків з суспільством у цілому. Зайвих джерел, на нашу думку, для біографа не буває. Треба вміти їх виявити та об'єктивно оцінити. Тільки після вивчення їх максимальної сукупності можна зробити висновок про їхню цінність та можливість використання.

Як і загальне історичне джерелознавство, біографічне має два аспекти: теорію та практику. Теорія передбачає визначення об'єкту, предмету, методологічних засад, завдань і функцій біографічного джерелознавства. Прикладна частина біографічного джерелознавства передбачає пошук, виявлення і вивчення окремих джерел, їхніх комплексів або груп із метою визначення їхньої інформативної цінності, здобуття і використання почерпнутих відомостей у конкретних біографічних дослідженнях з урахуванням новітніх інформаційних, культурологічних та цивілізаційних підходів. Невід'ємною частиною практичного біографічного джерелознавства є критика джерела, яка передбачає, перш за все, перевірку повноти і достовірності відомостей та атрибуцію джерела (визначення авторства, місця, часу і мотивів створення).

Пріоритетне місце в методології біографічного джерелознавства, як і загального, посідає класифікація джерел, яка передбачає поділ їх на групи і підгрупи за певними спільними ознаками з метою вибору оптимальних методів і прийомів систематизації й дослідження. На сьогодні не можна говорити про існування чітко розробленої системи класифікації біографічних джерел. Кожний дослідник-біографіст при виборі класифікаційної схеми джерел керується об'єктивною необхідністю, метою, завданнями, складом і характером джерельної бази свого дослідження. На нашу думку, нинішній стан біографічних досліджень вимагає більш зваженого й уніфікованого підходу до питання їхньої джерельної бази, її класифікації та удосконалення методики джерелознавчої критики як головного методу з'ясування інформаційної цінності та вірогідності наведених відомостей. Це забезпечить теоретичні засади таких досліджень та надасть науковцям методику роботи з біографічними джерелами.

Відправною точкою для біографічного джерелознавства є класифікація, прийнята в загальному історичному джерелознавстві, яка є універсальною для всіх спеціальних історичних дисциплін, у тому числі і для біографістики.

У загальному історичному джерелознавстві на сьогодні існує декілька підходів. Зокрема, класифікація за типами (речові, словесні, зображальні, звукові, поведінкові); за родами і видами (речові, писемні, звукові). У рамках кожного типу джерел виділяються кілька родів, які в свою чергу діляться на види. В останніх публікаціях українських джерелознавців подано родово-видову класифікацію писемних джерел, а саме:

документальні джерела (законодавчі, актові, діловодні, статистичні, дипломатичні, судово-слідчі, програмні та інші джерела органів влади і управління, політичних партій, громадських об'єднань);

оповідні джерела (літописи, твори політичної, наукової, навчальної, художньої літератури, публіцистики);

масові джерела (періодика, газети, журнали, листівки); джерела особового походження (спогади, мемуари, щоденники, листи, автобіографії, тощо);

матеріали конкретно-соціологічних досліджень .

Для біографічних досліджень із наведеної вище схеми найбільш цікавою є група під назвою «джерела особового походження», де представлені джерела, які мають безпосереднє відношення до певної особи. Нас цікавлять, перш за все, мемуари . До мемуарної літератури (від лат. - memoria) відносять твори про дійсні соціально-економічні, політичні, культурні, сімейно-побутові та інші процеси і події, написані учасниками подій і процесів або їх безпосередніми спостерігачами через певний проміжок часу. Значення спогадів (мемуарів) як джерела біографічного дослідження визначається, по-перше, наявністю в них багатого фактологічного матеріалу, який може бути відсутнім в інших видах джерел; по-друге, мемуарна література насичена враженнями, спостереженнями, роздумами авторів про описувані події, а також відображає, яскравіше від інших письмових джерел, колорит, дух часу, настрої та поведінку людей. У мемуарних джерелах більше ніж в інших міститься інформації про особисті стосунки між окремими історичними постатями, діячами