звані тематичні комплекси спогадів про окремі, важливі події. Призначення цієї групи мемуарних джерел - розповісти про ті історичні події, учасником (або свідком) яких був сам мемуарист. Тому, незалежно від масштабу події, тут переважають особисті спостереження та враження автора - свідка подій. Такі мемуари бувають різними за своїм характером, що обумовлено колом учасників події. Інколи це коло обмежене одним-двома учасниками. Однак спогади про важливі історичні події, як правило, відрізняються й більш широким колом учасників та свідків-сучасників. Зокрема, у радянські часи широким попитом користувалися спогади про Велику Жовтневу революцію, Велику Вітчизняну війну, партизанський рух крізь призму поглядів учасників останніх. Спогадижпро події революції 1917-1920 pp. знайшли свого читача в Україні лише починаючи з 90-х років XX ст. або (значно раніше) у діаспорі30. Цей вид спогадів найбільш залежить від часу їх написання і публікації, що проявляється в оцінці автором фактів минулого і своєї діяльності, свого місця в подіях. Публікація спогадів по «гарячих слідах» більшою мірою залежить від офіційної оцінки та існування загальної ідеї щодо даної події.
Автобіографічні мемуари, як правило, пишуться, коли автор відходить від активної діяльності. В них автор підводить підсумок свого життєвого шляху та досвіду. В свою чергу, автобіографічні мемуари можна розділити за змістом на окремі групи (пов'язані з професією автора, з його основною роботою), а саме: суспільно-політичні спогади; мемуари вчених та діячів науки і техніки; життєписи діячів літератури та мистецтва; спогади трудівників промисловості та сільського господарства; військові мемуари31. Звичайно ж, професія кожного з авторів накладає свій відбиток на зміст мемуарів, але великої різниці у способі відтворення дійсності між автобіографіями вченого, військового та робітника не існує. Для нас важливим є той факт, що саме життєписи є найбільш цінним джерелом, яке містить величезні масиви біографічної, просопографічної, генеалогічної та іншої особистої інформації з життя автора (яка, інколи, більш ніде не оприлюднена) і є незамінним джерелом для вивчення біографії якраз мемуариста. Тут також присутнє історичне тло, але, як правило, воно є значно вужчим, а ніж в мемуарах про історичні події.
В Україні родовід автобіографії (автобіографічних мемуарів) започатковується «Поученієм» Володимира Мономаха32. Сплеск інтересу
землі. З щоденника партизанських походів. [Літ. запис В. Неверовича] [Текст] / С. А. Ковпак. - К., 1963; Сабуров, О. М. За лінією фронту. [Партизанські записки] [Текст] / О. М. Сабуров. - Л., 1953; Сабуров, О. М. Таємничий капітан. [Спогади партизанського командира про Героя Радянського Союзу Л. Налєпку] [Текст] / О. М. Сабуров. - К., 1962; Сабуров, М. А. У друзей одни дороги. [Восспоминания] [Текст] / О. М. Сабуров. -М., 1963; Сабуров, О. М. Про подвиги народних месників на Брянщині та на України в роки Великої вітчизняної війни [Текст] / О. М. Сабуров. - К., 1972; та ін.
30 Тритомна праця В. Винниченка «Відродження нації: Історія української революції: марець 1917 р. - грудень 1919 р.» (Київ - Відень, 1920) - це спогади про перемоги й поразки Української революції 1917-1920 pp. та її відомих учасників. Репринтне видання (Київ, 1990).
Див.: Голубцов, В. С. Мемуары как источник по истории советского общества [Текст] / В. С. Голубцов. - М., 1970. - С. 79.
«Повчання дітям та «кто прочтет» Володимира Мономаха (1113-1125) до автобіографічної прози відбувся в XIX столітті, яке дало чимало видатних творів Саме тоді з'являється «Автобіографія» Тараса Шевченка 33, «Автобіографія» Пантелеймона Куліша 34, «Автобіографія»
складається з трьох самостійних частин: власне «Повчання», «Літопису» його життя («Автобіографії») та листа («грамотицы») постійному політичному суперникові - кн. Олегу Святославичу. Всі складові частини «Повчання» пов'язує єдине ідейне спрямування, що робить його яскравим зразком одного з найдавніших на Русі філософсько-політичних творів. В автобіографічній частині (охоплює 1066- 1117 pp.) автор свої настанови дітям підкреслює прикладами з життя. Ця частина - спогади про численні походи, в яких Володимир брав участь. Автор говорить про вісімдесят три великі походи, «а решти не пам'ятаю, менших». Очевидно, при написанні твору він користувався якимось щоденником, чи літописом - дивує точність, з якою автор пише автобіографію. Мономах ніколи не чинив «неправедно», завжди беріг міста і села. Всі перемоги Володимир приписує Богу, адже лише з його допомогою вони були отримані. В кінці опису майже кожного походу автор пише такі слова: «І Бог нам допоміг». Дякує Мономах Спасителю також за те, що рятував на ловах, коли «два тури на рогах підкидали мене з конем, олень мене один бив рогами і два лосі - один ногами топтав, а другий рогами бив. Вепр мені на бедрі меча одірвав, ведмідь мені біля коліна пітник укусив, лютий звір скочив до мене на бедра і коня зо мною кинув на землю, та Бог мене уцілілим зберіг». Володимир з юності не пильнував свого життя: «що належало робити слузі - те сам я робив... ніколи не даючи собі супокою». Ніколи він не покладався на посадників і сам навкруг лад наводив. «Також і бідного смерда, і вбогу вдовицю не давав я сильним обидити, і за церковним порядком, і службою сам наглядав». Таким чином, прикладами з свого життя автор ілюструє поради, подані в «Повчанні». Див.: Володимир Мономах. Поучення.