33 «Автобіографія» Шевченка відома в двох редакціях: перша - в автографі, друга - надрукована в журналі «Народное чтение» (1860. - № 2,- С. 229-236) під заголовком «Письмо Т. Гр. Шевченка к редактору «Народного чтения». Текст автобіографії записаний у саморобному зошиті з восьми сторінок, незакінчений, без назви. Надрукована в журналі «Киевская старина» (1885. - № 11. - С. 431- 435) під заголовком «Автобиография Т. Гр. Шевченка, писанная для «Народного чтения» (публікація П. Куліша). Автобіографія вперше введена до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. - СПб., 1911. - Т. 2. - С. 86-89; до зібрання творів - у виданні: Шевченко Т. Повне зібрання творів: У 10 т. - К., 1951. - С. 187-189.

34 Вперше надруковано в журналі «Правда» (1868. - № 24, - С. 283-286; - №25. - С. 296-300) без підпису, з датою: «Писано року божого 1867, мисяця серпня 20-го дня». Зміст і характерні особливості мови та стилю не залишають сумнівів, що це автобіографія П. А. Куліша.

М. I. Костомарова 35, Івана Нечуя-Левицького 36, Івана Франка 37 та ін. Інтерес до автобіографічної прози не зникає і на поч. XX ст. Виходять автобіографії М. П. Дратоманова3S, М. С. Грушевського39 та ін. У радянські часи, в умовах ідеологічного тиску та цензури, автобіографія існувала хіба що у художніх формах 40. Не всі мемуари-автобіографії однакові за повнотою відображення власного життя, але дослідження їх дає можливість виявити такі риси автора, які неможливо вловити в інших джерелах. Автобіографії видатних людей - це своєрідна сповідь, і дослідник має проявити максимум уваги до цього джерела.

Щодо біографічних мемуарів («спогади про... », деякі дослідники називають їх мемуари-персоналії41), то вони виникають тоді, коли автор пише про видатного історичного діяча, як правило, - родича чи близького. Вони слугують джерелом вивчення не тільки біографії діяча про якого йде мова, але й історичного фону. Історичне тло зв'язує воєдино спогади автора - очевидця подій, показує значення його спостережень, дає можливість більш-менш детально відтворити особу і життєву дорогу історичного

«Автобіографія» М. І. Костомарова записана під його диктовку дружиною

JI. Костомаровою. Вперше її надруковано з значними пропусками (без трьох розділів) у книзі «Литературное наследие Н. И. Костомарова» (СПб., 1890, С. 1- 217). Повним видання: «Автобіографія» Н. І. Костомарова вийшла під редакцією

Котельникова. (Москва, 1922). Іншу «Автобіографію» М. І. Костомарова, записану Н. Білозерською, опубліковано 1885 р. у журналі «Русская мысль» (Кн. 5, С. 210-213).

Автобіографія І. Нечуя-Левицького під назвою «Життєпись Івана Левицького (Нечуя) написана ним самим» була надрукована у журналі «Світ» (1881. - Ч. 7-9).

Автобіографічні матеріали Івана Франка («Причинки до автобіографії»; «Автобіографія Івана Франка написана для Ом[еляна] Огоновського]»; «Curriculum vitae [Життєпис] [Відень, 18 травня 1893 р.]) вміщено у першому томі під назвою «Автобіографічні матеріали. Оповідання» видання «Іван Франко. Твори в двадцяти томах» (Київ, 1950).

Автобіографія М. П. Драгоманова надрукована в журналі «Былое» (июнь, 1906). Окреме видання - Драгоманов М. П. «Автобиография» (Київ, 1917). Згодом виходить - Драгоманов М. П. Автобиографическая заметка II Літературно- публіцистичні праці. -К., 1970. - T. 1. - С. 5-65.

Грушевський, М. С. Автобіографія: Друкується, як рукопис [Текст] / М. С. Грушевський. - К., 1926. - 31 с.

Рильський, М. Мандрівка в молодість (Київ, 1944); Довженко, О. «Зачарована Десна» (Київ, 1955); Смолич, Ю. «Розповіді про неспокій» (Київ,1968-72).

Макарчук, С. Писемні джерела з історії України : курс лекцій [Текст] /

Макарчук. - Львів : Вид-во «Світ», 1999. - С. 453^156.

діяча. Мемуарист використовує, в тій чи іншій формі, інформацію з інших джерел, розповіді сучасників. Такий підхід дає можливість зв'язати воєдино спогади автора, показує значущість його особистих спостережень та вражень сучасників, що дає можливість найбільш повно відтворити образ і життєвий шлях історичного діяча.

До цього жанру можна віднести спогади про Тараса Шевченка, Івана Франка, Юрія Липу, Миколу Костомарова, Леопольда Левицького, Тараса Романюка, Валер'яна Підмогильного та багатьох ін. В цілому жанр «Спогади про...» є важливим джерелом біографічної інформації, з одного боку - про «героя», а з іншого про автора твору. Слід, звичайно, враховувати, що ця інформація носить суб'єктивний характер, і в першу чергу, відображає ставлення автора до свого «героя», своє бачення його ролі в історичних подіях, та особисту трактовку цих подій. Однак, це не зменшує цінність цієї інформації при написанні біографії як першого, так і другого.

Щоденник (,поденні записки) як один із жанрів мемуарної літератури за визначенням літературознавців є літературно-побутовим жанром, що фіксує побачені, почуті, внутрішньо пережиті події, які щойно сталися. В щоденникових записах відображається безпосередньо кругозір автора, його соціальний стан. Щоденник, як правило, пишеться для себе (носить автокомунікативний характер) і не розрахований на публічне сприймання.

Він засвідчує безпосередність причетності автора до подій, які описуються. У щоденнику нотуються переважно явища особистого життя, здебільшого у монологічній формі, хоча може бути й внутрішньо-діалогічна (полеміка із самим собою, з уявним опонентом тощо). В них ми можемо знайти яскраві характеристики сучасників, особисті погляди автора тут відображені без пізніших нашарувань, так би мовити, в