первинній формі. Варто мати на увазі, що записи мемуариста, як правило, ведуться не щоденно, рідко зустрічається узагальнений погляд на поточні події. Тим не менше, такі записи є реальним свідченням ставлення мемуариста до тієї чи іншої події, що є, в свою чергу, і проявом загальних рис, характерних для конкретної спільноти, до якої належав автор. Цей різновид мемуарів відображає не весь життєвий шлях автора, а присвячується, зазвичай, лише окремим подіям. Щоденникові матеріали можуть називатися по-різному, наприклад записки, записні книжки, записники. В таких працях автори записували для себе різноманітні спостереження, які мали стосунок до їх професії, творчості. Часто вони є ключем до творчої лабораторії письменника. Чи не кожна записана думка, уривок фрази, одне окреме слово письменника допомагають чіткіше зрозуміти процес авторського мислення, настрої та емоції, які пізніше виплісіуюгься в рядки його художніх творів. До переваг щоденників перед іншими творами мемуарного жанру можна віднести те, що вони вирізняються точністю імен, назв місцевостей, датуванням подій, свіжістю вражень, таких деталей повсякденного життя, які у спогадах відтворити було б неможливо.
Першими відомими щоденниками в Україні були так звані діаріуші (діарії). Характерною особливістю цих записів є їх хронологічність, дотримання перебігу подій (часом з перервами, обумовленими певними обставинами чи станом автора щоденника), а також суб'єктивність (мова ведеться від першої особи, а тема залежить від особистих інтересів автора). Щоденник, навіть якщо він написаний людиною, далекою від літератури і мистецтва, відбивав колорит та стиль епохи. Це надавало можливість дослідникам відчути специфіку тієї чи іншої епохи та особливості світосприйняття, інтересів та кругозору автора щоденника. Сьогодні найбільш відомими є «Діаріуш подорожній (1720-1733)» Пилипа Орлика47, «Щоденник генерального підскарбія Якова Марковича» 4S, «Щоденник М. Ханенка (1723-1753)»49 та ін. В українській мемуарній традиції відомі також щоденники історичних діячів ХІХ-ХХ ст., які стали незамінними історичними та біографічними джерелом, написані свого часу Тарасом Шевченком, М. С. Грушевським, Софією Русовою, Є. X. Чикаленком, С. О. Єфремовим, Олександром Довженком, О. Гончарем 50. Деякі з них отримали свого читача лише за часів незалежності України. На сьогодні вони є цінним біографічним та історичним джерелом, видання значно розширило документальну базу досліджень вітчизняної історії.
Однак дослідник, працюючи зі щоденником, повинен пам'ятати, що
Рукописний «Діаріуш подорожній» Пилипа Орлика («Щоденник», 1720- 1733, частково виданий 1938 p.), написаний польською мовою зі вставками окремих слів, виразів і речень латинською мовою. Містить листи автора, свідчення про тогочасні політичні реалії, обставини особистого складного життя сім'ї в еміграції (смерть дітей тощо), еволюцію його поглядів та є не лише документом епохи, але й свідченням психологічного стоїцизму великої особистості. Виданий у Варшаві 1958 р.
Маркович (Маркевич) Яків Андрійович (1696-1770) - державний діяч Гетьманщини, укр. письменник-мемуарист. Протягом 1717-1767 pp. вів щоденник (називав його «домашнім протоколом»), частину якого видав його онук О. М. Маркович під назвою «Щоденні записки малоросійського підскарбія генерального Якова Марковича» (т. 1-2, 1859). Перших три томи «Дневника Якова Марковича» було видано О. Лазаревським у «Киевской старине» під назвою «Щоденник генерального підскабія Якова Марковича» (1893-1897 гг.), які охоплювали 1717-1734 pp. Четвертий том був підготовлений В. Модзалевським у 1913 р. і охоплював 1735-1740 pp.
«Щоденник М. Ханенка (1723-1753)» вперше виданий О. Бодянським у Москві під назвою «Діаріупть или журналъ случающихся при дворе п. Іоанна Скоропадскаго гетмана оказій и церемоній, такожъ и въ канцелярій войсковой отправуемыхъ делъ, наченшійся 1722 году и оконченный въ томъ-же году, въ месяце іюле («Чтенія въ Московском обществе истории и древностей», 1858 г., кн. 1). Перевиданний О. Лазаревським у Києві 1884 р. та був доповнений листами М. Ханенка та його духовним заповітом.
Свій «Щоденник» (Журнал) Тарас Шевченко вів з 12.06.1857 по 13.07.1858 рр. Вперше його було надруковано в ж. «Основа» (1861, № 5-12; 1862, № 1-8); увійшов в 6-томне видання творів Т. Шевченка (т. 5, Київ, 2003). «Щоденник» Софії Русової (разом з мемуарами) надрукований вперше (Київ, 2004) з рукописного оригіналу Софії Русової, який зберігається в ЦДАВО України автор щоденника, побоюючись, що його записи може прочитати сторонній, та пам'ятаючи про своє реноме (навіть після смерті), не завжди відображає історичну реальність об'єктивно.
Таким чином, у справі класифікації мемуарних джерел існують різні підходи до систематизації джерел в залежності від основного критерію (ознаки), часу написання, конкретного історичного періоду. Застосування конкретних класифікаційних схем залежить від завдань і цілей, які ставлять перед собою дослідники. Історіографічний огляд тенденції розробки проблеми класифікації джерел підводить нас до наступних узагальнень, а саме: існує чимало праць, автори яких, використовуючи різні методологічні засади, систематизували комплекс наявних мемуарних матеріалів, що однак не дозволило досягнути єдиного критерію такого поділу (впливає масштаб поставлених проблем і завдання), тому пропонувалися різні системи класифікації, інколи з виразно відмінними засадами побудови. Підхід до класифікації мемуарних джерел (поділ мемуарів за жанровою ознакою на мемуари-автобіографії, біографічні мемуари (мемуари-персоналії), щоденники, мемуари про історичні події) має прикладний характер і підпорядкований завданням біографічних студій.
Тим не менше, взявши за основу розподіл мемуарів за жанровою ознакою, як основну при біографічних розвідках, дослідник має використовувати й інші критерії їх поділу, оскільки історико-джерелознавче вивчення мемуарів передбачає аналіз змісту, жанру, форм спогадів, що є необхідною передумовою для