біографічної статті, яка має дефініцію, а також розгорнуту оцінку внеску особи у національне або світове надбання, посилання на джерела, у тому числі - і біобібліографічні.
Щодо дефініції, яка сьогодні, без сумніву, є сталою складовою біографічної статті як у друкованих, так і в електронних довідкових біографічних виданнях, то є багато підстав стверджувати, що початок зародження її у біографічних текстах має багатотисячолітню історію. Наприклад, усі автобіографічні тексти Стародавнього Єгипту, опубліковані Б. А. Тураєвим [23], починаються із фрагменту тексту, який сьогодні у довідковій біографістиці кваліфікується як дефініція. Найраніший із них, власне життєпис Синухета, датується епохою Середнього царства, тобто XXI-XVTII ст. до н. е. Можна сподіватися на те, що традиція дефініції у біографістиці, яка почала складатися майже чотири тисячоліття тому, навряд чи припиниться в осяжному майбутньому.
Вартий уваги ще один аспект, пов'язаний з особливостями розвитку довідкової справи. У світовій практиці існує принаймні дві основні моделі створення довідкових видань, в тому числі і біографічних. Обидві моделі пов'язані з типом суспільно-політичного устрою країн.
По-перше, в країнах, де існують розвинені демократії та інститути громадянського суспільства, держава мінімально впливає на науково- методичну та редакційну політику підготовки біографічних довідкових видань. При цьому організаційні форми їх підготовки віддзеркалюють суспільну потребу знати своїх достойників і реалізуються через громадську ініціативу шляхом створення акціонерних товариств, фінансування яких здійснюється коштами приватних осіб та іншими недержавними джерелами.
За подібними принципами видавалися такі загальновизнані довідкові видання кінця XIX - першої чверті XX ст. як «Энциклопедический словарь в издании Брокгауза и Ефрона», «Новый энциклопедический словарь», «Энциклопедический словарь» Гранат. В наш час для підготовки і видання «Большой российской энциклопедии» в Росії створено відкрите акціонерне товариство «Научное издательство «Большая российская энциклопедия», яке видало вже вісім томів означеної енциклопедії.
Сьогодні енциклопедичне книговидання характеризується наявністю в розвинених державах світу недержавних (приватних) фірм, які спеціалізуються на підготовці національних енциклопедій і довідкових видань різного змістовного напряму. Серед провідних - видавничі фірми Британіка (Encyclopaedia Britannica, Inc.), Оксфорд Юниверсити Прес, Ф. А. Брокгауз (з 1984 - Bibliographisches Institut F. A. Brockhaus & A. G. Meyers Lexikonverlag) тощо.
В Україні поступово відроджується ця традиція. Наприклад, для підготовки «Універсальної енциклопедії» (УЕ) і «Енциклопедії сучасної України» (ЕСУ) під керівництвом академіка НАН України І. М. Дзюби в 2003 р. створено Інститут енциклопедичних досліджень. Перший том ЕСУ було видано за недержавний кошт. Як зазначив І. М. Дзюба, УЕ має стати загальнодержавною інтелектуальною справою з відповідною організацією і гарантованим фінансуванням з боку держави. Не виключається також, що для підготовки УЕ буде створено «концерн з представників приватного сектору, з бізнесменів-меценатів» [10].
На відміну від демократичного, суспільство тоталітарного (радянського) типу, через відомі його особливості, обрало шлях якомога більшого контролю за інформацією в довідкових виданнях. Визначною стала керівна позиція держави на всіх етапах підготовки довідкових і біографічних довідкових видань. Це чітко простежується на багатьох складових таких видань - концепції, цільовому призначенню, інформаційному наповненню, бібліографії тощо. В той же час держава повністю забезпечувала необхідними фінансовими та іншими ресурсами підготовку і видання довідкової літератури.
Разом з цим, для обох моделей загальним є залучення до підготовки статей найбільш кваліфікованих спеціалістів у своїх галузях знань. У першому випадку кваліфікація авторського колективу видання визначалася рівнем суспільного визнання залучених фахівців. Так, авторами 15-го випуску енциклопедії «Британіка» (1985) є шість тисяч авторів зі ста країн світу, серед них - Нобелевські лауреати. Статті помічені ініціалами авторів та знаком авторського права, іноді доповнені бібліографічним списком найбільш визнаних праць автора. Іменний покажчик авторів за алфавітом наводиться в кінці видання. У другому із розглянутих випадків на формування авторського колективу значною мірою впливала не стільки професійна кваліфікація авторів, скільки формально-бюрократичне визнання цієї кваліфікації партійно-державними структурами, а також здатність авторів підтримувати відповідну державну ідеологію.
Українським науковцям, які працюють у галузях біографістики та її довідкової складової, а також більш широкому інтелектуальному і громадському загалу, урядовцям і політикам варто також оцінити ті тенденції, які складаються у біографічній справі в Росії.
З початку 70-х років XX ст. в Росії швидкими темпами розвивається біографічний напрям - як науковий [2; 4; 7; 15; 16], так і прикладний. Над вирішенням питань методики укладання біографічних довідкових видань активно працюють книгознавці. Серед питань, які розглядаються на сторінках провідного книгознавчого наукового видання «Книга. Исследования и материалы» (з 1959 р.) в останні три десятиріччя домінує дискусія щодо проблем типології довідкових видань, у тому числі і біографічних [8; 22; 25; 27]. Її зміст сформульовано Р. Г. Абдулліним. Він вважає, що інтерес книгознавців до проблем типології видань обумовлено переважно потребами практики (книговидання, поліграфії, бібліографії, бібліотечної справи тощо), зокрема необхідністю дати науково-методичне обгрунтування процесам підготовки, випуску, розповсюдження і використання різноманітних типів і видів видань [ 1].
У світлі цих завдань одним з головних напрямів залишається праця над удосконаленням та оновленням науково-методичної бази довідкової біографіки за допомогою інструментів книгознавства [22; 25]. Ці процеси дещо ускладнилися внаслідок бурхливого розвитку довідкової біографіки в регіонах Росії [11]. Серед важлививих проблем, що потребують розв'язання, науковці виокремлюють також хронологічні, концептуальні, структурні, термінологічні тощо [12].
Сучасна російська біографіка, зокрема довідкова біографіка, значною мірою переймаєтья біографічною спадщиною, виходячи із традиційної