УДК 929(477):82-94

Надія Любовець,

ст. наук, співробітник НБУВ, канд. іст. наук

МЕМУАРИ (СПОГАДИ)

ЯК ДЖЕРЕЛО БІОГРАФІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Розглянуто специфічні особливості та властивості мемуарів (спогадів) як біографічних джерел. Простежено процес формування основних тематично-хронологічних комплексів, характерних для української мемуаристики. Наголошено, що використання мемуарів як джерел біографічних та історичних досліджень можливе лише за умови критичного аналізу, що передбачає їх виявлення, відбір, класифікацію, атрибуції, встановлення часу та місця появи, мотивів створення, текстологічного та герменеетичного вивчення, зіставлення та виявлення їхньої об'єктивної цінності для конкретного біографічного дослідження.

Дослідження біографічних джерел як теоретична та засаднича проблема біографістики на сьогодні вимагає посиленої уваги науковців. Водночас достовірність і вичерпність джерел - запорука створення об'єктивного портрету будь-якого діяча української історії, науки та культури. У монографії В. С. Чишка, присвяченій проблемам української біографічної традиції та наукової біографії зазначено, що в процесі історико-біографічного дослідження важливо усвідомити, «...що у біографії не може бути обмеження джерелознавчої бази...» та необхідно провести «... виявлення кола прямих, що належать безпосередньо об'єктові та суміжних документів й історичних джерел» Спогади (мемуари) належать саме до «прямих» джерел.

Проблема джерельної бази біографічних досліджень має свою специфіку: на відміну від історичних джерел тут висвітлені не офіційні джерела, що лише реєструють основні факти життя об'єкта дослідження (свідоцтва, дипломи, протоколи тощо), а суб'єктивні - мемуари, щоденники, епістолярій, автобіографії, записки тощо. Історичне джерелознавство зараховує їх до групи під загальною назвою «документи особового походження».

Документи особового походження - група історичних джерел, об'єднаних спільною ознакою походження. Вони належать конкретному авторові та відображають безпосереднє сприйняття ним навколишнього світу, історичних подій і явищ. Документи особового походження, як правило, створюються особою поза зоною її службової чи громадської діяльності та є описом її життєвого досвіду.

Цінність джерел цієї групи для біографічних досліджень полягає, по- перше, у тому, що в них закладена своєрідна інформація соціально- психологічного змісту, відсутня в інших видах джерел. По-друге, матеріали особового походження нерідко містять відомості, яких немає в інших джерелах. їх використання дає змогу дослідникові докладніше відтворити окремі події, особливості певних епох чи осіб.

Основними видами особових джерел згідно з останніми публікаціями українських джерелознавців є: спогади (синонім-мемуари), щоденники, приватне листування (епістолярій), життєписи, автобіографії, подорожні нотатки тощо 2. Водночас, деякі українські дослідники вважають автобіографії їй щоденники мемуарами 3.

У сучасній російській історіографії до джерел особового походження зараховують: щоденники, приватне листування (епістолярій), мемуари- автобіографії, мемуари-«сучасні історії», есеїстику, сповіді 4. Відмінність цих поглядів полягає у включенні до кола джерел есеїстки та сповідей, а також у розгляді російськими вченими мемуарів-автобіографій і мемуарів-«сучасних історій» як двох видів історичних джерел, що відрізняться за своїми соціальними функціями. До різновидів мемуарної літератури російські дослідники зараховують також щоденники, записки та житійну літературу. Автобіографії вони розглядають у контексті мемуарів-автобіографій 5. Ця система не суперечить класифікації документів особового походження, що склалася в радянській історіографії (і була притаманна й українській історіографії радянської доби), яка не вирізняє види мемуарів, а виділяє етапи становлення та розвитку мемуаристики. Поділ мемуарів на два види є результатом залучення сучасними дослідниками не лише російського, а й західноєвропейського матеріалу та досвіду.

У чому полягають відмінні риси мемуарів-«сучасних історій» і мемуарів-автобіографій?

Мемуари-«сучасні історії» (в англомовній історіографії - (Contemporary History) розглядаються як різновидвид джерела особового походження, метою якого є індивідуальна фіксація суспільно значущих подій з метою передачі їх нащадкам 6. Мемуари-«сучасні історії» вже на момент написання розраховані на публікацію, та часто автори цього виду мемуарів планують їхнє опублікування дещо пізніше. Проміжок часу між створенням і публікацією мемуарів залежить як від особистої зацікавленості автора, так і від зовнішніх чинників, сприятливих або ні (суспільна потреба у мемуарах, цензурні заборони тощо). Мемуари- «сучасні історії» виходять на перший план у XIX ст. у зв'язку з формуванням в українському суспільстві з кінця XVIII ст. історичної свідомості та становленням особистої самосвідомості. Спрямованість мемуарів-«сучасних історій» на публікацію від самого початку їх створення робить їх доступними для широкого загалу та полегшує їхнє використання як джерела історичних та біографічних досліджень.

Мемуари-автобіографії - різновид джерел особового походження, що має на меті встановлення вторинних соціальних зв'язків мемуариста в «еволюційній єдності» 7. Мемуари-автобіографії мають зазвичай внутрішньо-родинні (фамільні) цілі та призначаються для безпосередніх нащадків. Автори мемуарів-автобіографій намагаються передати не історичний, а індивідуальний досвід, що пояснює довільний відбір інформації у відповідності з поглядами особи мемуариста. Цей вид історичних джерел, поширений у XVTII ст., відзначається відсутністю намагання автора зафіксувати реальні історичні події. Мемуари- автобіографії на теренах України та Росії походять від житійної традиції, оскільки тут, на відміну від Західної Європи, не було інших біографічних жанрів. У XIX ст. мемуари-автобіографії відходять на другий план, витісненні мемуарами-«сучасними історіями». Надалі суспільний інтерес викликають мемуари-автобіографії переважно творчих особистостей.

Використання мемуарів-автобіографій як біографічного джерела ускладнене проблемою їх збереження. Адресовані прямим нащадкам, вони часто знищувалися самим автором чи адресатом або зберігалися недбало та втрачалися. Зазвичай вони могли потрапити лише до складу особових фондів чи колекцій, розпорошених по численних бібліотеках та архівах або родинних зібраннях, що також значно ускладнює їх пошук і використання.

Інтерес до мемуаристики як джерела історичного дослідження виник ще в середині XX ст., але в позитивістський