Сьогодні з 'явилися об' єкгивніші мемуари партійних керівників України 60-80-х pp. XX ст. - письменників, істориків, у яких об'єктивно висвітлюються тогочасні події (спогади Я. П. Погребняка, О. Гончара, І. К. Рибалки, Ф. Т. Моргуна, О. П. Ляшка, П. Ю. Шелеста)31.

Окремим джерелом особового походження, яке набуло поширення в 60-80-х pp. XX ст., є документи самвидаву (зазвичай їхні автори - в'язні концтаборів та в'язниць СРСР), які їм вдавалося передати на волю. Прикладом цього жанру є книга спогадів та листів політв'язня В. М. Чорновола. Спочатку вона була видана за кордоном (1976), а згодом перевидана в Києві32. Книга вміщує розповіді про тюремний побут, особисті спостереження автора. Подібні спогади друкувалися і діячами діаспори. У серпні 2001 р. вийшов перший номер інформаційного бюлетеня «Український Самвидав», який мав на меті зібрати численні свідчення та правдиву інформацію про національний та правозахисний рух, про виникнення та поширення українського самвидаву.

Якщо говорити про період новітньої історії України, то складні процеси, що відбуваються в політиці, економіці, культурі, науці, проаналізовано поки що в не багатьох спогадах. Серед основних слід згадати мемуари екс- прем'єра України В. А. Масола 33 та перших президентів України - Л. М. Кравчука та Л. Д. Кучми 34. Викликають зацікавлення спогади колишнього Голови Національного банку України Вадима Гетьмана, присвячені історії прийняття Конституції суверенної України35.

На сьогодні в Україні не видано жодного бібліографічного покажчика, який би охопив всю історію української мемуаристики. Виключенням є видання Івана Калиновича «Українська мемуаристика 1914-1924: Бібліографічний реєстр» (Едмонтон, 1991). Книга є передруком роботи автора зі «Старої України» за 1924 р. (№ 9). Інша інформація про видання українських мемуарів розпорошена по численних виданнях з української бібліографії. Значно краща ситуація з довідковими виданнями в Росії. Звичайно, в них уміщено і великий масив інформації стосовно українських мемуарів. У 1951 р. співробітниками Державної бібліотеки СРСР імені

В. І. Леніна був підготовлений покажчик спогадів на матеріалах відділу рукопису бібліотеки 36. В 70-80-х pp. XX ст. вийшов багатотомний анотований покажчик видань російської мемуаристики з XV ст. по 1917р. (5 томів, 13 частин)37. До нього увійшли і мемуарні джерела з історії українських земель, що входили до складу Російської імперії. У 1995 р. у Москві вийшов анотований покажчик літературних мемуарів за 1985- 1989 pp., проте йому притаманні вади всіх радянських видань 38. До того ж, туди увійшли лише книги, статті і збірники, написані російською мовою.

Загалом українська мемуаристика має достатньо довгу та цікаву історію. Вона представлена великими тематично-хронологічними комплексами, що дає можливість її широкого використання як історичного, так і біографічного джерела. З огляду на те, що наша історія недостатньо відображена в документах, мемуари інколи є чи не єдиним джерелом для реконструкції тієї чи іншої історичної події. Одночасно мемуарні твори є особливим (перш за все, суб'єктивним) джерелом, що вимагає особливих підходів до їх використання. Ця властивість мемуарів не зменшує їх цінності як історичного джерела, а лише вимагає (як і інші види джерел) критичного підходу.

Зосередимо свою увагу на основних характеристиках мемуарів. Спогади (мемуари) є найчисельнішим різновидом джерел особового походження. Особливістю мемуарів є їх документальність, яка базується на свідченнях автора та сучасників подій. Однак мемуари - це не тільки об'єктивна фіксація фактів минулого, але й сповідь, виправдання, звинувачення і роздуми особистості. Тому мемуари, на відміну від інших документів, - суб'єктивні. Інакше кажучи, суб'єктивність мемуарів є їхньою властивістю, яка й робить їх неоціненним матеріалом для здійснення біографічного дослідження (адже мемуари часто містять унікальні факти та деталі як із життя автора, так і його сучасників).

Цінність мемуарів як джерела біографічних досліджень залежить від багатьох чинників: від того, яку роль відігравав автор у описуваних ним подіях, від гостроти сприйняття ним дійсності, від його здатності запам'ятати перебіг подій, від часу їх написання тощо. Спогади, написані по гарячих слідах подій, точніше передають їхній характер і зміст. У мемуарах, написаних через багато років після подій, на характер авторської оповіді негативно впливає притуплення гостроти пам'яті автора, а також зміни, що відбулися у його поглядах та сприйнятті дійсності. У мемуарах відображаються деталі життя автора та його сучасників не лише в громадсько-політичній роботі, а йу буденному житті, в сім'ї, колі друзів, у години дозвілля. Перед нами постають живі особистості з їх духовним світом та індивідуальними рисами характеру емоціями, амбіціями, пошуками і сумнівами, звичайними людськими слабкостями й недоліками. Це робить їх важливим матеріалом для написання біографії. Мемуари є вартісним джерелом для написання біографій будь якого жанру (наукова, популярна, науково-популярна, нарис тощо).

Беручи до уваги особливості мемуарів, за використання їх як джерела треба врахувати три обставини: здатність людської пам'яті втрачати свою гостроту; особливість індивідуального психічного склад автора, особливість епохи, умов, за яких створювалися мемуари. Ці три обставини накладають відбиток на світосприйняття автора-мемуариста, на ступінь правдивості, замовчування або викривлення тих чи інших фактів. Як і будь-яке інше історичне джерело, мемуари вимагають критичного підходу.

Критичний аналіз мемуарів передбачає перш за все вивчення особистості автора, часу і місця подій, визначення суспільного становища автора мемуарів на час подій, про