В його працях з історії й історіографії блискуче поєднувалися конкретно- історичні і теоретичні проблеми в підходах до складання біографій вчених- істориків, опису становлення і розвитку наукових шкіл тощо. Увагу до теорії та методики історичної дисципліни досліднику прищепили його вчителі, професори Харківського університету М. Н. Петров та В. К. Надлер. Особливо це стосувалося методів і прийомів історичної критики, ставлення до факту і архівного матеріалу, що в цілому вплинули на погляди В. Бузескула в галузі історії науки. Він вважав, що вивчення історії науки неможливе без вивчення особи самого історика, його індивідуальності, епохи, в яку він жив і працював. Життєпис науковця він використовував як один з методів критичного усвідомлення його творчої спадщини.

Особливості принципів науково-дослідної роботи В. П. Бузескула пов'язані з його зацікавленням всезагальною історією. Історик такого напряму, який поєднує знання вітчизняної історії, окремих історичних періодів, історіографії повинен мати широкий світогляд, здатність показати «механізм історичного руху». Йому властиві тонкість і глибина критичного аналізу, знання джерел, європейських і стародавніх мов, специфічний спосіб мислення, що в цілому дозволяло виокремлювати і пояснювати складні зв'язки між явищами історії.

Монографія «Всеобщая история и ее представители в России в XIX и начале XX века» була підготовлена в рамках праць Комісії з історії знань Російської Академії наук (з 1925 р. - Академія наук СРСР). Як зазначав автор, метою праці є спроба «...підвести певні підсумки, оглянути, якими шляхами і у якому напрямі спрямовувалися у нас вивчення і розробка всезагальної історії, що і хто зробив у цій царині, які були надбання минулого часу» [8, с. 5]. Провідне місце в дослідженні займають біографії істориків, їхній науковий потенціал, оцінка внеску у вітчизняну науку. У цій монографії та інших працях, зокрема, в рецензії на книгу JI. Ранке «Всеобщая история» (Лейпциг, 1883-1884) [7], «Введение в историю Греции» [5, с. 298]. В. П. Бузескул висловив деякі міркування щодо якостей, необхідних досліднику історії науки при вивченні наукової спадщини вчених Він також визначив систему критеріїв, орієнтирів і принципів, за якими, на його думку , належить керуватися дослідникам у цій сфері. Серед них:

® ступінь відповідності рівня наукових знань дослідника рівню західноєвропейської науки;

® глибина наукового кругозору, розуміння сутності та зв'язку явищ, які необхідні історику;

® здатність визначити наукову проблему, дослідити її в історичному контексті та історичному розвитку;

® володіння навичками побудови процедури дослідження, передусім, відбору відповідної методики, зокрема історико-критичного методу, аргументів, системи доказів і способів критичного аналізу у відповідності до часу, в якому жив дослідник, у здатності застосовувати їх в процесі дослідження, у глибині критичного аналізу, в особливих здібностях проникати до сутності змісту джерел [6, с. 1138];

® уміння залучати до досліджень новий матеріал, «...використати його у такий спосіб, щоби не розгубитися у дрібнотах, завжди бачити історичну перспективу [7, с. 232]. Для цього слід «звертатися до найбільш достовірних джерел, розібратися в них, визначити ступінь достовірності автора, місце і час його життя, склад його наукових уподобань, з'ясувати його обличчя, його індивідуальність - саме це складає сутність засобів наукового дослідження» [9, с. 1125];

® здатність до широкого залучення джерел, їхнього аналізу та критичної оцінки з урахуванням належності їх авторів до певного часу, релігії та нації [7, с. 241].

До кращих зразків наукової біографії вченого, найбільш повної, об'єктивної і неповторної, на думку Е. В. Матвєєвої, дослідниці наукової спадщини вченого [15, с. 55-66], належить стаття В. П. Бузескула про професора кафедри всесвітньої історії Харківського університету М. М. Луніна (1807-1844) [10].

В. П. Бузескул вважав, що для Харківського університету Лунін важив не менше, ніжТ. М. Грановський для Московського університету3. Значна увага в статті приділяється біографії М. М. Луніна, аналізуються етапи формування його як фахового науковця, серед яких - навчання в одному з провідних європейських університетів, - Берлінському, якісна історична, філософська, філологічна підготовка та знання першоджерел. Аналізуючи нечисленну наукову спадщину та лекційні курси з всесвітньої історії, В. П. Бузескул зосереджується на методах дослідження М М. Луніна. Курс лекцій останнього із загальної історії, як вважав В. П. Бузескул. «не торував нових шляхів», але відповідав провідним тенденціям європейської науки, віддзеркалював філософські течії (наприклад, гегельянство), а за змістом і викладенням був «курсом унікальним, видатним». Особливістю його лекції було декларування на початку кожної її частини закону або правила з історії людства, які послідовно ілюструвалися і порівнювалися з аналогічними в історії інших країн та віддзеркалювали загальні закономірності історичного розвитку. Статті та нарис, присвячені М. М. Луніну, свідчать про те, що при створенні цієї біографії (1911р.) Бузескул вже користувався своєю методикою підготовки біографій вчених, яку стисло виклав у рецензіях на роботи Л. Ранке (1926 р.) та інших.

Взагалі дві частини історіографічної праці В. П. Бузескула «Всеобщая история и ее представители в России в XIX и начале XX века» складали повний на той час нарис життя і діяльності близько двухсот вчених - істориків, археологів, епіграфістів, палеографів тощо. Використана вченим методика підготовки статей і нарисів, а особливо - їхні біографічні аспекти ще потребують ґрунтовного теоретичного і методичного вивчення біографістики.

3 IP НБУВ, Ф. Ш. - Д. 48397. - Л. 14.

Вернадський Володимир Іванович (1863-1945) -