В. І. Вернадський - один з перших організаторів досліджень з історії науки і техніки. З його ініціативи в 1921 р. у системі Російської Академії наук було створено постійну Комісію з історії наукових знань, яку він очолив. Важливим завданням Комісії він вважав вивчення історії науки, філософії і техніки, що є важливим для створення необхідної спадкоємності наукової творчості, «розуміння значення і безперервності наукової роботи, яка укорінена у науковій думці країни або її регіону», а також вивчення і висвітлення діяльності визначних вчених у різних галузях знань [13, с. 266- 268]. Вивчення наукової творчості попередників є необхідним знаряддям для створення нових галузей наукових знань. З 1927 р. Комісія почала видавати «Очерки по истории знаний». У межах програми Комісії були підготовлені і надруковані два випуски монографії В. П. Бузескула «Всеобщая история и ее представители в России в XIX и начале XX века».

Свої погляди на роль історика науки, вивчення структури науки і її досягнень, змісту проблем і перспектив розвитку конкретних галузей через біографію вченого В. І. Вернадський виклав у лекціях «Значение личности в истории науки» [17, с. 87-89], «Кант и естествознание» [16, с. 178-199], «Мысли о современном значении истории знаний» [16, с. 213-223] та багатьох інших.

У статті «Значение личности в истории науки» В. I. Вернадський виділяє дві тенденції вивчення російської історії: коли історія складалася із біографій «правителів» і коли вона стала колективною історією «без облич» і «без подій». Але в науці завжди «...чільне місце обіймають особистості, яких вирізняє або сила розуму чи його ясніть, або глибина думки чи енергія волі, інтуїція, творчість, розуміння оточуючого світу» [17, с. 88].

В. І. Вернадський вважав, що успішний розвиток науки неможливий без вивчення, за його визначенням, «структури науки» різних епох, чим займається така дисципліна, як історія науки. За його переконаннями, «закони розвитку думки людства ми зрозуміємо лише тоді, коли візьмемо до уваги не тільки домінуючу думку певного періоду, яка не завжди віддзеркалювала істину, а лише тоді, коли усвідомимо у нашому дослідженні усі супутні течії пізнання, бо деякі з них набагато випередили свій час і вели людство правильним шляхом до визначеної мети» [ 11, с. 14].

Тому історія наукової думки, як вважав В. Вернадський, повинна заново вивчатися кожним новим поколінням вчених. Знання історії науки є важливим фактором, якій визначає ставлення вченого до своєї діяльності та діяльності колег. Біографічна творчість є складовою історії науки, тому значення історика науки в цьому процесі полягає в такому:

® історія науки не є колективною працею, у цій царині завжди повинні працювати особи, які наділені силою розуму, широчінню думки, енергією волі, інтуїцією, творчістю, розумінням навколишнього [17, с. 87, 88.];

® історик науки, як і кожний історик, має справу з конкретним процесом, який здійснився у певному часі, його завданням є вивчення тільки тих подій і явищ, які вже стали загальновизнаними [12, с. 13,15];

® через біографію вченого в межах однієї наукової дисципліни здійснюється аналіз історичного розвитку, змісту, проблем, перспектив розвитку, вивчення структури науки різних епох, її взаємозв'язок з іншими формами суспільної свідомості;

® біографія вченого дає можливість з'ясувати закони розвитку думки людства, шляхи і закономірності наукового пізнання, його еволюцію, зрозуміти зв'язок між різними явищами, фактами, подіями, які описує історія науки [16, с. 41];

® біографічна праця історика науки розкриває взаємовідносини вченого із суспільним середовищем, спадкоємність у дослідницькій праці, усвідомлення ролі психологічного елемента у науковій творчості.

В. І. Вернадський є автором багатьох статей про вчених - мінералогів, геологів, географів і геохіміків, написаних протягом 1892-1943 pp. До біографічного циклу його праць «Памяти современников» увійшли біографії М. І. Кокшарова, А. В. Гадоліна, М. М. Сібірцева, В. В. Докучаева. Ф. М. Чернишова, А. М. Краснова, П. К. Алєксата, О. П. Павлова, П. А. Земятченського [17, с. 262-321], де автор торкається сутнісних проблем історії природознавства або його окремих галузей в Росії. У полі зору В. І. Вернадського перебувають психологічні, соціальні аспекти наукової творчості, взаємостосунків вченого і суспільного середовища, значення спадковості у дослідницькій праці, ролі емоційного фактору тощо. Особливо він підкреслює роль психологічних факторів, які впливають на формування наукових інтересів і вибір конкретних шляхів до пізнання, долю творчої особистості, вплив особистих якостей дослідника на його творчу індивідуальність.

Як приклад наведемо біографічну статтю В. І. Вернадського про В. В. Докучаева «Страницы из истории почвоведения (Памяти В. В. Докучаева)» [17, с. 268-285]. Створену цим вченим нову наукову дисципліну - ґрунтознавство - В. І. Вернадський відносить до значних надбань науки XIX ст. Внесок В. В. Докучаева в науку був цінний тим, що стосувався галузі науки, яку відносили до «спостерігаючих», де немає можливості шляхом математичного аналізу або синтезу досягнути нового знання. У статті В. Вернадського біографічні відомості про В. Докучаева вдало поєднуються з історією формування наукової дисципліни, глибиною і оригінальністю його наукових узагальнень, їхнього поширення у світі, особистими організаційними якостями, наслідком яких стало створення