Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





УДК 015(477)

УДК 015(477)

Валентина Березкіна,

мол. наук, співробітник НБУВ

БІБЛІОГРАФІЧНІ ДЖЕРЕЛА ЗАРУБІЖНОЇ УКРАЇНІКИ

У статті йдеться про етапи роботи над створенням українського бібліографічного репертуару, укладання науково-допоміжного покажчика «Бібліографічні джерела зарубіжної україніки», про дослідження джерел української бібліографії, бібліографії зарубіжної україніки як невід'ємної складової національної української бібліографії.

Розвиток бібліографії в Україні пов'язаний із запровадженням християнства (988 р.) і появою писемності. Від XI ст. в Україні-Русі православна церква, проводячи боротьбу проти єресі, поширювала списки істинних (канонічних) та хибних (апокрифічних) книг. Першим із таких списків, що містять бібліографічний матеріал, був «Богословца от словес», що входив до «Ізборника Святослава». Бібліографічний матеріал представлено в інвентарних описах монастирських бібліотек XV ст. у «Кириловій книзі» (1644 p.). Українські книги згадуються у покажчику, що приписується С. Медведеву «Оглавленіе книгъ, кто ихъ сложилъ» (1665 p.). Наприкінці XVIII ст. М. Бантиш-Каменський працював над повною російською бібліографією, куди увійшла інформація про українські книги. М. Максимович видав «Книжную старину южнорусскую» (1849-1850), Я. Головацький склав «Дополнение къ очерку славяно-русской библиографіи Ундольськаго...», О. Лазаревському належить «Указатель для изученія малоросскаго края» (Санктъ-Петербургъ, 1858), Г. Милорадовичу - «Иностранныя сочиненія о Малороссіи» (Черниговъ, 1859). Бібліографічні списки публікувалися в «Киевской старине» та у львівських періодичних виданнях: «Правді», «Зорі», «Літературно- науковому віснику», «Записках НТШ» тощо. У Галичині І. Левицький, а в Центральній Україні - М. Комаров розпочали працю над репертуаром української книги, що стала початком національної бібліографії.

У другій половині 20-х років XX століття різко зріс обсяг українського національного книгодрукування. Відповідно виникла потреба наукового вивчення проблем соціального призначення книги, динаміки її розвитку і використання у різних сферах матеріального і духовного життя, шляхів наближення до читача. З'явилась низка установ, котрі мали сприяти як поширенню книги серед народу, так і вивченню суто теоретичних проблем бібліографії.

У Положенні про бібліографічне бюро при науковому комітеті Наркомосвіти УРСР від 18 серпня 1922 року зазначається, що воно створюється для керування всією книжковою справою в Україні.

1919 року створено Головну книжкову палату в Києві, а 1922 року - Українську книжкову палату в Харкові, яка від 1924 року у «Літописі українського друку» подавала повну і своєчасну інформацію про літературу, яка виходила в Україні. Значну бібліографічну роботу виконувала Бібліографічна комісія ВУАН, науково-дослідна комісія бібліотекознавства і бібліографії Всенародної бібліотеки України (ВБУ), Українське бібліографічне товариство в Одесі, Бібліографічна секція Кабінету виучування Поділля Вінницької філії ВБУ, бібліографічний гурток при редакції журналу «Україна», Кабінет бібліографії Т. Шевченка й нової української літератури при науково-дослідному інституті (НДІ) Т. Шевченка у Харкові, яким керував М. Плевако, Українське бібліологічне товариство, очолюване В. Перетцем, що працювало при ВУАН у 1928-1930 pp. і Український НДІ книгознавства (УНДІК). Директором УНДІК до 1931 р. був книгознавець, бібліограф і літературний критик Ю. Меженко (директор НБУВ протягом 1920-1922 pp.). Серед співробітників - філолог, історик та бібліограф С. Мас лов, упорядник першого репертуару української преси В. Ігнатієнко, соціолог книги і бібліотекознавець Д. Балика. Розвитку науково-допоміжної бібліографії сприяли також бібліографічні праці М. Птухи,П. Тутковськош, С.Маслова, бібліографічна шевченкіана (1921 р.) та працяМ. ЯшекаіО. Лейтеса «Десять років української літератури. 1917– 1927» (т. 1-2,1928), покажчик, укладений співробітниками Вінницької філії ВБУ, «Часописи Поділля» за редакцією В. Отамановського, «Бібліографія української преси. 1816-1916» В. Ігнатієнка(1931 p.).

Станом на 1 грудня 1928 р. в Україні налічувалося 9386 бібліотек (заг. фонд -17 141 312 одиниць зберігання; тільки ВБУ мала на 1 листопада 1929 року понад 2 млн од.). Кількість книжок українською мовою становила 38,3 %. Швидко розвивалося книгодрукування рідною мовою. Протягом 1919-1927 pp. видано українською мовою 10 218 книг, 1927-1928 pp. - 5413 книг, 1928-1929 pp. -6665 книг (за назвою).

Проблемам розвитку національної книжкової справи та бібліографії присвячувалися спеціальні конференції та з'їзди. Так, на першій конференції наукових бібліотек (1925 р.) ухвалено необхідність створення українознавчого бібліографічного репертуару, що й нині залишається нерозв'язаною проблемою.

Стрімкий розвиток української книжкової справи та бібліографії був зупинений на початку 30-х років унаслідок тотального погрому української культури. У травні 1931 р. директор Книжкової палати М. Годкевич, виступаючи в Українському інституті марксизму-ленінізму з доповіддю «Націоналістичні прояви в бібліографії й книгознавстві», звинуватив своїх опонентів в «політнеписьменстві», «збоченні від ленінської лінії в національному питанні», «одверто контрреволюційному використанні бібліографічної і книгознавчої трибуни». Найбільш негативним явищем у галузі української бібліографії та книгознавства стала перша бібліографічна нарада (Київ, 6-9 червня 1931 р.), в резолюції якої «контрреволюційними осередками» було названо Бібліографічну комісію ВУАН. Науково-дослідну комісію бібліотекознавства й бібліографії ВБУ з її періодичними органами: збірниками, «Журналом бібліотекознавства і бібліографії» та ін.

Отже, «класово-ворожі сили» були «здешифровані», а разом із цим важкого удару завдано українській школі бібліографії та книгознавства.

У 30-80-х роках над бібліографією посилився комуністичний контроль, їй відводять роль пропагандиста партійних ідей, засобу ідеологічної боротьби та фактора комуністичного виховання. Наріжним каменем розуміння ролі бібліографії у суспільстві стає рецензія Леніна на другий том другого видання покажчика М. Рубакіна «Среди книг» - «Методологічна основа розвитку радянської бібліографії», у якій акцентується на класовому і партійнийному її характері, покликанні бути провідником партійної цензури над літературою. Панування принципу партійності надовго загальмувало розвиток бібліографії, створило суворі ідеологічні межі між радянською


Сторінки: 1 2 3 4