Особливо важкого гніту в СРСР зазнавала українська бібліографія. Будь- який відступ від вузьких офіційних меж розглядався як відхід від ленінських позицій класовості та партійності, а інформація про літературу діаспори або згадування небажаних режимові прізвищ українських діячів трактувалися як «націоналізм». Однак і за цих умов з'являються цінні праці українських бібліографів І. Бойка (НБУВ), М. Вальо, Л. Гольденберга (НБУВ), Ф. Максименка, Я. Запаска, Н. Королевич (НБУВ), Ф. Сарани (НБУВ) та ін., плідно працюють над історією українці Б. Дашкевич, М. Гуменюк, І. Корнєйчик. Видано ґрунтовний бібліографічний словник «Українські письменники» (т. 1-5,1960-1965 pp.).

З XIX ст. за межами України створювались кл льту р но- гро ма де ькі. освіті, науково-дослідні, видавничі осередки, які організовували українознавчі студії й дослідження в усіх галузях знань.

Географія української діаспори - обширна і включає багато країн на всіх континентах світу.

Австралія, штати Австралії: Південна Австралія (South Australia), Західна Австралія (West Australia), Океанія (Queensland), Тасманія (Tasmania), Нова Південна Валія (New Sounth Wales), Вікторія (Victoria);

Азія: Азербайджан, Єгипет, Ізраїль, Казахстан, Киргизстан, Нова Зеландія, Узбекистан, Японія.

Європа: Австрія, Бельгія, Білорусь, Болгарія, Боснія і Герцеговина, Ватикан, Великобританія, Вірменія, Греція, Грузія, Іспанія, Естонія, Латвія, Литва, Македонія, Молдова, Німеччина, Норвегія, Польща, Португалія, Росія, Румунія, Сербія і Чорногорія, Словаччина, Угорщина, Фінляндія, Франція, Хорватія, Чехія, Швейцарія, Швеція.

Канада, провінції Канади: Манітоба (Manitoba), Онтаріо (Ontario), Квебек (Quebec), Саскачеван (Saskatchewan), Альберта (Alberta), Британська Колумбія (British Colambia).

Латинська Америка: Аргентина, Бразилія, Мексика.

США, штати США: Колорадо (Colorado), Аризона (Arizona), Індіана (Indiana), Нью-Йорк (New York), Нью-Джерсі (New Jersey), Іллінойз (Illinois), Пенсильванія (Pennsylvania), Флорида (Florida), Мериланд (Maryland), Коннектикут (Connecticut), Огайо (Ohio), Міссурі (Missouri), Мічиган (Michigan), Міннесота (Minnesota), Массачусетс (Massachusetts), Каліфорнія (California), Вісконсин (Wisconsin), District of Columbia.

Українські бібліографи, які з різних причин опинилися в еміграції, проводили дослідження, видавали книгознавчі журнали. У жовтні 1925 року російська книгарня «Пламя» почала видавати місячник слов'янської бібліографії, українським від ділом якого керував Є. Сірополю, котрий протягом 1917–1919 рр. займався організацією національної бібліотеки в Україні. 31927 p. С. Сірополю видавав у Празі журнал «Книголюб» - орган Українського товариства прихильників книги (УПІК), створений 1926 роту. Головне завдання УПІК - об' єднання бібліографічної і книгознавчої діяльності на Сході та Заході України, а такожу діаспорі. На початку 30-\ років саме в Західній Україні та діаспорі залишилася можливість займатися дослідженнями української книги. Протягом 1937-1943 pp. Є. Пеленський видавав у Галичині журнал «Українська книга». У цьому журналі, а такожу «Записках НІШ» у Львові, у журналі «Наша культура» (Варшава, 1935-1979 pp.) було вміщено великий бібліографічний матеріал. Питання бібліографії висвітлювали також українські вчені, відомі в інших галузях науки - літературознавець М. Возняк (Львів), історики І. Борщак (Париж), І. Крип'якевич (Львів), мистецтвознавець І. Свєнцицький (Львів), філософ Д. Чижевський (Берлін) та ін.

Після другої світової війни українські вчені діаспори намагалися відновити бібліографічну і книгознавчу діяльність. Від кінця 40-х pp. основні осередки української бібліографії і книгознавства діаспори зосередились у США і Канаді.

1948 р. В. Міяковський в Авсбурзі випустив збірник «Українські бібліологічні вісті». 1971 р. у Філадельфії створено (як продовження львівського видання) журнал «Українська книга», орган бібліографічної комісії НТШ, Товариства українських бібліотекарів Америки (ТУБА) і Товариства книголюбів. Першим редактором цього журналу був Б. Романенчук. У журналі «Біблос» (Нью-Йорк, 1955-1979) поточну українську бібліографію подавав М. Сидор-Чарторийський.

1975 року на І з'їзді українських бібліотекарів, видавців і книгарів із США і Канади вирішено створити Український книжковий центр (УКЦ), провідними діячами якого стали Д. Штогрин, Б. Романенчук, Б. Винар, М. Прокоп, А. Бедрій, Б. Мельничук, Р. Вепсе та ін.

Серед найбільш значимих бібліографічних покажчиків діаспори - «Бібліографія видань української еміграційної літератури. 1945-1970» (Філадельфія, 1974) та «Бібліографія української книги в Великонімеччині за час війни (вересень 1939 - грудень 1941 pp.)», Бібліографія Б. Романенчука(Л; Краків, 1942), «Бібліографічний покажчик української преси поза межами України» О. Фединського (Клівленд, 1967-79) тощо. Плідним є доробок М. Бойка, М. Боровика, Б. Буцуровича, JI. Биковськош, Р. Велес, Б. Винара, А. Григорович, М. Кравчука, Б. Кравцева, Ю. Лавриненка, О. Підгайного, І. Чайковського, Н. В. Чапленка, Б. Ясінськош, М. Тарнавської та ін. бібліографів діаспори.

Після проголошення незалежності України 1991 року бібліографія позбулася комуністичного нагляду, однак у зв'язку з економічними труднощами українське книгодрукування занепало, що разом з проблемами бібліотек позначилося на українській бібліографії. Проте бібліографічна діяльність триває в Книжковій палаті України, НБУ імені В. І. Вернадського, Національній парламентській бібліотеці України, Державній науково-педагогічній бібліотеці України ім. В. О. Сухомлинського, Українському інституті науково-технічної інформації, в регіональних бібліотеках та інших провідних бібліотечних та інформаційно- аналітичних установах, навчальних закладах України.

Українські бібліографи беруть участь у роботі Міжнародної федерації бібліотечних асоціацій.

Сучасний інформаційний простір збагачується новими, насамперед недрукованими джерелами інформації, які поєднують у собі багато можливостей щодо використання звуку. зображення, тексту тощо. Виникає необхідність уточнення деяких постулатів бібліографії як практичної діяльності і як наукової дисципліни. Актуальною є розробка методологічних проблем створення і розповсюдження бібліографічної інформації, що зумовлює значні трансформації системи бібліографічних посібників, появу їх нових видів у зв'язку з уведенням таких посібників у систему медіазасобів. Деякі фахівці вказують на можливість розширення поняття «бібліографія» і заміни його терміном «медіаграфія».

Останнім часом прослідковуються вагомі корективи