УДК 09(477):002+025.171:027.54(477) Людмила Гнатенко,

ст. наук, співробітник НБУВ, канд. філолог, наук

СТАРОУКРАЇНСЬКИЙ УЗУС ДАВНІХ КИРИЛИЧНИХ ДРУКІВ У КОНТЕКСТІ ЦЕРКОВНОСЛОВ'ЯНСЬКОЇ РУКОПИСНОЇ ПИСЕМНОЇ ПРАКТИКИ

Досліджено графіко-орфографічні системи голосних інкунабул кінця XV ст. і стародруків останньої чверті XVI - початку XVII ст. та вплив на них староукраїнської церковнослов'янської рукописної писемної практики. Встановлено основні узусні орфограми, простежено відбиття орфографії інкунабул у стародруках. Використано джерельну базу переважно відділу стародруків та рідкісних видань Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського.

Ключові слова: інкунабули, стародруки, староукраїнська церковнослов'янська рукописна писемність, узус, графіко-орфографічна система, орфограма, буква.

Історично склалося так, що давні українські кириличні друковані пам'ятки поділяються на інкунабули та стародруки.

Інкунабули кінця XV ст. є першими слов'янськими книгами, надрукованими кирилицею. Вони були видані в Кракові Швайпольтом Фіолем. Це православні канонічні богослужбові книги, створені церковнослов'янською мовою: Октоїх, 1491 p.; Часослов, 1491 p.; Тріодь Пісна, близько 1491 р. (у наукових працях проходить й інша дата - близько 1493 р.) [12, с. 12, №3.2] та Тріодь Цвітна, близько 1493 р. [12, с. 12, № 1.1]. До них належить і «Псалтирь с возслідованіем», яка до нашого часу не збереглася, але відомості про яку є в «Пращиці» архієпископа Пітирима 1721 року [11, с. 7]. Приналежність першодруків до православного обряду, їх мовні та узусні (правописні) особливості свідчать про українське походження оригіналів, з яких вони робилися, як і про походження помічників Фіоля, оскільки сам він був вихідцем із півдня Німеччини. Так, у святцях, доданих до Часослова, згадуються поширені в Україні свята: Феодосія Печерського, Св. князя Володимира, Свв. князів Бориса і Гліба та ін. Дані мови (напр., заміна -Ь на і, у на її, к на ч) вказують на захід України [2, с. 24 та ін.; 3, с. 14,24-29]. Про популярність і значимість видань Фіоля в українських землях свідчить їх поширення в XVI та XVII ст. [10, с. 991].

Зразками для першодрукарів були рукописні книги, які за рукописною книжною традицією писалися, оздоблювалися й оправлялися. Виготовлення кириличного шрифту Швайпольт Фіоль замовив Рудольфові Борсдорфові з Брауншвайга, який, за його вказівками, відлив 230 літер і надрядкових значків [7, с. 89]. Для шрифту був узятий півустав південнослов'янського типу, яким користувалися українські писці другої половини XV ст. У правопису був використаний староукраїнський орфографічний узус рукописного конфесійного письменства, який складався в цей період з орфограм давньоукраїнських (часів Київської Русі), південнослов'янських (переважно середньоболгарських) та новітніх, напрацьованих староукраїнською практикою. Використання південнослов'янського півуставу та правопису було зумовлено загальнослов'янським реформаційним рухом, який розпочався в монастирських скрипторіях на Афоні в середині XIV ст. і поширився на Балканах, ав 1375 р. у Болгарії патріархом Євфимієм Тирновським була проведена на державному рівні книжна реформа канонічної писемності, яка вплинула на весь подальший розвиток писемності як південних, так і східних слов'ян.

В Україні книгодрукування на постійній основі розпочалося тільки з останньої чверті XVI ст. і веде свій початок від Львівського Апостола 1574 року, надрукованого Іваном Федоровим, який був фундатором цієї справи. Вивчаючи друки Івана Федорова, дослідники давно зауважили, відзначає В. Фрис, що друкар мав у своєму розпорядженні чимало книг, переписаних в Україні, які вплинули на подальші його видання, і що він серйозно вивчав кращі надбання в галузі книгописання й деякі з них запозичував [14, с. 52]. Розпочата справа дала поштовх до всебічного розвитку друкарства, були видані, наприклад, залучені до даного дослідження, «Ключ царства небесного, и нашее христианское духовное власти нерешимый узел» Герасима Смотрицького, 1587 р. (Острог); Збірник полемічного характеру, 1588 р. (Острог); «Адельфотис. Граматіка доброглаголиваго єллинословєнскошизьїка...», 1591 р. (Львів); Апокрисис Христофора Філалета, біля 1598 р. (Острог); Книжиця, 1598 р. (Острог); «(Йписъ на листъ, в бозі вєлєбного, юца Ипатєа володимєрского і бєрєстєйского єгіпа, до иснє сосвєцоного кнжати Костєтина С0стро3ского, воеводы киевского», 1598 р. (Острог); Молитовник, 1606 р. (Острог); «Лікарство на соспалый оумыслъ чоловічій...», 1607 р. (Острог); «Ижє въ стыхъ юца нашего Ісоанна Златооустаго, архїєіі'їіа КсонстантіноуполА. Книга со сгценъств'Ь», 1614 р. (Львів); Зєрцало Богослов'я Кирила Транквіліона, 1618 р. (Почаїв); Анфологіон, 1619 р. (Київ); Євангеліє учительне Кирила Транквіліона, 1619 р. (Рохматгів) таін.

Починаючи з кінця XIV - початку XV ст. у староукраїнській церковнослов'янській рукописній писемності розвиток українського узусу відбувався в боротьбі та взаємодії двох правописних систем: давньоукраїнської та південнослов'янської. Цей процес призвів до поступового унормування графіко-орфографічної системи, в якій були поєднані орфограми давньоукраїнські, південнослов'янські та новітні українські, напрацьовані в XIV-XVct. і закріплені в XVI ст.

Далі розглянемо, спираючись на власні напрацювання в цьому напрямі, основні узусні орфограми давніх українських друкованих кодексів у системі голосних, в якій використовувалися дублетні букви при передачі одного звука [4, с. 39-57; 5, с. 27-39; 6, с. 55-73]. Прослідкуємо спочатку в інкунабулах кінця XV ст., а потім - у стародруках останньої чверті XVI - початку XVII ст. вплив на них церковнослов'янської рукописної писемної практики, а також відбиття орфографії інкунабул у стародруках. До дослідження залучена джерельна база переважно відділу стародруків та рідкісних видань Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського. Орфографічний матеріал Октоїха 1491 р. узято з ілюстрацій, поданих у працях [12, іл. 1.8,1А(арк. 57