Інкунабули кінця XV ст.

В інкунабулах звук А передається буквою А за давньоукраїнською традицією на початіу слів, після твердих приголосних та шиплячих, а також після Ц: ада 29, слава 29, въскрсшай2 зв., въ зєрьцалі 57 (Окт. 1491 p.); аггль 1, мльчатиЮ, подража 20 зв. (ТП 1491 р.); аминь 19, вінчающаго 28, бідница 27 зв. (Ч1491 p.). Після шиплячих спорадично зустрічається й буква А, яка з'являється в цій позиції на місці А в рукописних пам'ятках із початку XV ст. під впливом південнослов'янської орфографії: начлти 1, оубуважщл2\ (ТП 1491 р.); пр'тчл\,п(Одвижаса 19 (Ч1491 р.). Юс малий трапляється і після букви Ц, під впливом живомовної м'якості вимови останньої, відновленої з XVст., напр.: младєнцл 21 (ТП 1491 p.). Буква А передає звук А послідовно у позиції після м'яких приголосних: расплтиє 2зв., KHAsm.57 (Окт. 1491 р.); вдивлсл 1, іівсініїл 21 (ТП 1491 р.); зарл 1, милостына 28 (Ч1491 p.). Іноді на місці А уживається буква Ъ, що відбиває середньоболгарське правило писати Ъ після м'яких приголосних JI', Р', Н' у родовому відмінку однини іменників jo-основи, у називному відмінку однини іменників ja-основи та в дієсловах на -шти [15, с. 373]. Такі написання спорадично фіксуються тільки в інкунабулах, друкам насіупного періоду вони не властиві:іїьсіжоіо2\, сьтваріахжлиторгїж2 (ТП 1491р.);

избавлілщаго 28 (Ч 1491 p.). Йотація звука А передається за традицією буквою іа на початку слів: шко 2 зв., 57 (Окт. 1491 p.); шві 20 зв., шко 21 (ТП 1491 р.); трости 19, шзыкь 26 (Ч 1491 p.). Ця норма в інкунабулах витримана майже послідовно, на відміну від рукописних пам'яток, в яких у цей період також фіксуються й написання з А. Трапилася й південнослов'янська орфограма написання на початку слова букви Ж. на місці нашого іа: жзыкь-шзыкомьЫ (Окт. 1491 p.). Після голосних буква А вживається за нормою середньоболгарської орфографії, як і в рукописах, на відміну від давньоукраїнської традиції писати в цій позиції іа: изь /і" ссішііьіл 2 зв., плачевнал 57 (Окт. 1491 р.); въспоминал 1, славнал 20 (ТП 1491 р.); приснюсоущьнал 1 зв., мол 19 зв. (Ч 1491 p.). Проте в деяких кодексах після голосних ще зустрічається і іа, яка також спорадично наявна і в рукописах. Але в цій позиції в інку набулах більш поширена інша орфограма - передача йотації звука А через букву А, тобто без позначення йотації: вражїа 2 зв., ючьствїа 57 (Окт. 1491 p.); оучєнїа 1, юкаанаа 20 зв. (ТП 1491 р.); боащихсл 28 зв., попирающаа 26 (Ч 1491 p.).

Звук Е передається за традицією після приголосних через букву є вузьку: живодавчє 2 зв., вєдєсл 57 (Окт. 1491 p.); далече 2, вєчєрл 2 зв. (ТП 1491 р.); земли 1 зв., вечерь 19 (Ч 1491 p.). Йотація звука Е передається через Є широку та є вузьку, як і в рукописних пам'ятках. Графема Є широка з кінця XIV ст. замінила графему Є якірну, або язичкову, яку писці ставили на початку слова та складу, вузький варіант - після приголосних букв. У досліджуваних же інкунабулах спостерігаються різні підходи у вживанні букв Є широкої та є вузької: в Окт. 1491 р. на початку слів та після голосних переважають написання з є вузькою, хоча вживання Є широкої також поширені: един82 зв., его 57 - Єдинородньш51\ расплтие2 зв., радветсл 57 - православиЄ"2 зв. (Окт. 1491 р.); у ТП 1491 р. переважно пишуться Є широка на початку слів, а є вузька - після голосних: Єдиного 2, Сен 20, житїе20 зв., създание21; в Ч 1491 р. в цих позиціях майже послідовно вживається є вузька: сси 19, его 28, безаконїе25 зв., Обладаеть 28 зв., але трапляються й написання: Єго 28, мОЄмь 19.

Середньопередній звук И передається, як і в рукописах, через Ы та И, які прийнято було писати за етимологією; написання проти етимології у досліджуваних друках не зафіксовані. Буква Ы вживається за традицією на місці давнього Ы: бываахж 2, п8стына2\ (ТП 1491 р.). У позиції після глухих приголосних Г, К, X інкунабули ТП 1491 р. та Ч1491 р. за традицією майже послідовно засвідчують букву Ы: финикы2, сладкыи20 зв. (ТП 1491 р.); плътьскыми\, недоугыИ зв. (Ч1491 p.). Проте, на двох аркушах ілюстрацій з Окт. 1491 р. після глухих приголосних, на відміну від попередньо розглянутих пам'яток, наявні написання тільки з И: хріхи2зв., аньгєльскии 57 (Окт. 1491 p.). Буква И вживається за традицією на місці давнього И (який первісно вимовлявся як сучасний український звук і): в мирні пі., ю льсти 57 (Окт. 1491 p.); Єдиного 2, великыи 21 (ТП 1491 р.); милостына 28, щєдрить 28 (Ч 1491 p.). Вона послідовно стоїть після шиплячих та Ц: живодавномв2зв., свщии51 (Окт. 1491 p.); прічистаагої, житїє20зв., причАстници2 (ТП 1491 p.); наш им ь 28, хрпиліцнхь 28 зв., въетоци28 (Ч 1491 р.). На місці букви И поширена буква ї, за південнослов'янською орфографією, в позиції перед голосними та Й: литоргїж 2 (ТП 1491 p.); сорвжїа 26