Стародруки останньої чверті XVI - початку XVII ст.

У стародруках зазначеного періоду звук А передається, як і в інкунабулах та рукописних кодексах, буквою А за давньоукраїнською традицією на початіу слів, після твердих приголосних та шиплячих, а також після Ц: аіґла 263 зв., Обрітоша 261, началникъ 260, вдовица 262 зв. (АІФ 1574 р.); ашафовати 2, кнжати 2, сліпца 2 зв. (ОІ 1598 p.); апостольское4, лікар'ства 3 зв., залецаны14 (ЛІЗ 1607 p.); архістратигь 45, бє'началноєАА, сл8жащал44, творца 44 (Анф. 1619 р.). Вживання букви А після шиплячих наявне лише одинично, на відміну від попереднього періоду, в якому вона більш поширена: члда 232 (ОПВ 1588 р.); нашл 5 (АХФ 1598 р.); кнжлтъ35 (Кн. 1598 p.). Після м'яких приголосних буква А послідовно, як і в рукописах цього періоду, вживана за давньою традицією: дрвкарнл 260, кнлзл 260 (АІФ 1574р.); априлл5, скорблчи 5 (Кн. 1598 р.); живОтворлщимъ 12, приліпллємь 11 (М 1606 р.); оузрлтъ І зв. (тут і далі, при прикладах, римськими цифрами позначені сторінки передмов), затворлющиіі (ЄУТ 1619 p.). Нотація звука А передається, як і в інкунабулах, послідовно на початку слів буквою іа: шкъ2, шкото2 (КЦ 1587 p.); іазшксґЗ, шкожєЗ (АД 1591 р.); шкъЪ, шко 4 (ЛІЗ 1607 p.); шзьжві зв., юкостиі зв. (ЗБ 1618 p.). Після голосних, протягом досліджуваного періоду в стародруках, як і в рукописах, уже як норма використовується середньоболгарська орфограма - вживання букви А, спорадично наявна і іа: ділнїємь 262, посліднлл 262, ігіьків.плс' 260 (АІФ 1574 р.); испитых 231 зв., любимыл2Ъ\ зв. (ОПВ 1588 p.); достоанїє\2 зв., милвл 242 (М 1606 р.); стыл І зв., своє'а І зв. (ЄУТ 1619р.). Також поширеній написання без йотації через А. Убільшості досліджуваних стародруків ця середньоболгарська норма панує, але переважно у формі -АА замість давньоруської -Аи, у займенниках, прикметниках, дієсловах: іісгюрОчіїаа 2 (ОПВ 1588); ьлійшааІ зв., тайная І (ЄУТ 1619р.). Не зустрілися написання з відсутністю йотації в АІФ 1574 р. та АД 1591р.

Звук Е передається після приголосних через букву є вузьку, як і в інкунабулах та рукописах: бє'потрєбнє 1 зв., дідичі 1 зв. (КЦ 1587 p.); молАщєб зв., моужєства 11 (Кн. 1598 p.); вєличєстві 1 зв., временемъ 2 (КС 1614 p.). Також у цей період, на відміну від попереднього, стала вживатися буква є, яка була введена в українську рукописну писемність під впливом сербських пам'яток. У досліджуваних друках буква є після приголосних не поширена, її вживання наявне лише в кінці рядків: итцє! Ізв. (КЦ 1587 p.); ижє/ 3 зв. (АД 1591 р.); во світе/1 зв. (Кн. 1598 p.). Вживання букви є в стародруках XVI ст. може стати в нагоді археографам при визначенні території видання пам'яток - Україна чи Білорусія. Так, досліджуючи білоруські стародруки, А. Булика зауважує, що більшою консервативністю характеризуються друковані книги кінця XVI - XVII століття, в яких буква є зовсім не використовується [1, с. 13]. Йотація звука Е передається в стародруках останньої чверті XVI - початку XVII ст. у позиції на початку слів та після голосних послідовно через є вузьку: єдїнороднато 262, нарицаємато261 зв. (АІФ 1574 p.); с\'лісі ь 2 зв., бвдвємсл З (ОПВ 1588 p.); єдина 11 зв., гобіиюусмі,242 (М1606 p.); єстьЗ зв, апОстольскоє 4 (ЛІЗ 1607 p.). З XVII ст. поширюється орфографічне правило, яке було вироблене в XVI ст. практикою більшості рукописних канонічних пам'яток, - Є широка пишеться на початку слів, а після голосних вживається є вузька (спорадичні написання Є широкої після голосних та є вузької на початку слів також наявні): Єфурьі зв., своє9, чєрноєї зв., єто 8, своЄто 9 (ЗБ 1618 р.); ЄдинОсвщній 1004, видінїє45, Обличїє45, єто45, видінїЄ44 (Анф. 1619 р.). Тільки в КС 1614 р. буква Є широка переважає на початку слів та після голосних: ЄдиномшслїЄ 1 зв., вьздрьжанїЄ237. Буква є в цих позиціях вживається лише одинично наприкінці XVI ст.: едины 1, єсть 1 зв. (КЦ 1587 р.); ЈЈ4, завстыжеем11 (ОІ 1598 р.), а в друках першої чверті XVII ст. вона нами не зафіксована, виняток становить тільки правопис КС