Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





УДК 01 (477)(09)+929:01 (477)Корнейчик I

УДК 01 (477)(09)+929:01 (477)Корнейчик I. I. Валентина Петрикова,

доцент Харківської державної академії дизайну і мистецтв, канд. іст. наук

АРХІВНА ЕПІСТОЛЯРНА СПАДЩИНА І. І. КОРНЄЙЧИКА ТА її РОЛЬ У ФОРМУВАННІ НАУКОВОЇ ШКОЛИ БІБЛІОГРАФОЗНАВСТВА

Розглянуто роль особистості в становленні цілісного явища, яким є суспільство знань, на прикладі наукової спадщини 1.1. Корнєйчика, та роль його епістолярію у формуванні національної теоретичної школи історії української бібліографії.

Ключові слова: суспільство знань, персоніфікація, національний науковий простір, архівні джерела, епістолярний жанр, наукова школа, українська бібліографія.

Суспільство знань у світовому цнвілізаційному розумінні є позатернторіальннм формуванням і не зводиться до простого вияву суми національних складників. Але з точки зору загального і особливого на національному рівні можливо розглядати або проектувати окремі явища історико-еволюційного характеру суспільства знань світового універсуму. Загальновизнаним явищем розвитку суспільства знань на рубежі XX- XXI ст. є остаточний перехід від емпіричної стадії розвитку наукового знання до аналітико-прогностичної, що зумовлює якісно вищий рівень розвитку всього комплексу знання щодо його нового статусу в суспільстві - категорії вирішальних виробничих потужностей суспільства.

Гуманітарному циклу наукового знання, незважаючи на високий рівень гіпотетичності і філософічності, в однаковій мірі притаманні ознаки виробничої сили суспільства поряд з природничим та технічним циклами. Без внутрішнього поділу на галузеве спрямування, гуманітарне знання сьогодні стає методологічною основою для визначення суспільних орієнтирів вимірювання довершеності розвитку суспільства в його соціокультурному еволюціонуванні.

На рівні окремих державних формувань світові процеси еволюціонування суспільства знань виявляються через стан академічної науки, якій притаманні якості, що здатні формувати окремі з ознак самоідентифікації нації. Безособовість світового суспільства знань на рівні нації набуває забарвлення конкретності за галузевими досягненнями, організаційним структуруванням, набуває об'єму сукупного ресурсного потенціалу та персоніфікації знання (найбільш доречної характеристики в контексті соціального гуманізму). Персоніфікація наукового внеску в знаннєвий потенціал нації саме і визначає наявність і особливості наукової школи (наукових шкіл) в академічній науці на рівні державного формування етнокультурної спільноти. Такі критерії визначеності наукових шкіл були закладені гце в епоху архаїчної стадії розвитіу науки і залишились в історії цивілізацій в персоніфікованих назвах шкіл. Найвідомішою школою у той період стала Академія Платона в Афінах.

В історії формування суспільства знань не є цілком коректним проведення аналогії між явищами нашої сучасності та Академією Платона - через визначеність самої постаті філософа, популяризацію самого історичного факту діяльності Академії в джерелах різних епох та можливої ідеалізації історичного об'єкту при масовому посиланні та цитуванні в наукових працях гуманітарного циклу. Проте можливі аналогії лише підтверджують досить поширену тезу про визначальну роль вченого при формуванні довершеної теорії в окремій об' єктно-предметній галузі знань. Тим більш актуальною є ця теза, коли мова заходить про галузь знання, яка тільки в XX ст. отримала своє узагальнююче терміновизначення - «бібліографознавство».

В історії вітчизняної науки що досліджує предметну сферу бібліографії відомо багато імен науковців, які складають славу української академічної школи, - І. Франко, М. Грушевський, С. Єфремов, М. Комаров, І. Левицький, О. Лазаревський, А. Яновський, М. Ясинський, Ф. Максименко, Ю. Меженко. Наукова спадщина цих вчених являє собою виважений багатозмістовний масив емпіричних досліджень про численні факти і процеси бібліографічної діяльності, які в сукупності відіграли важливу функцію в процесі формування наукового середовища в етнокультурному просторі українців, починаючи від Київської Русі й впродовж усіх періодів структурування національної державності. їх робочі гіпотези, викладені в різноманітних за видовим складом наукових документах, створили підгрунття для подальшого розвитку академічної науки в системі суспільних відносин на рівні процесу теоретизації - як більш якісного рівня наукового усвідомлення про галузь бібліографознавства. За об'єктивних факторів організаційного та галузевого структурування академічної науки, в Україні процес теоретизації в межах «бібліографічного» комплексу припадає на другу половину XX ст. Логічно процес теоретизації в кожному комплексі наукового знання повинен завершуватись прийняттям усталеного, тобто стандартизованого понятійного апарату науки.

В межах традиційної бібліографічної практики, що сприймалась у наукових сферах з моменту її виникнення як допоміжна наукова дисципліна з розвиненою частиною методичних прийомів укладання бібліографічних посібників на допомогу дослідницькій діяльності, прийняття стандартизованої наукової термінології повинно було стати явищем революційним.

Такі міркування щодо сучасної бібліографічної галузі гуманітарного знання в рамках історії вітчизняної академічної науки стали наслідком досконалого вивчення архівного документа, про існування якого не було відомо науковій громадськості, в сфері зацікавлень якої перебуває життя і діяльність Ігоря Івановича Корнєйчика. За видовою характеристикою архівний документ належить до епістолярного жанру з його структурними та змістовними особливостями.

В архівній практиці епістолярному жанру документів відводять особливе місце завдяки переважно емоційно-чуттєвому стилю викладення інформаційного повідомлення та подеколи необмеженій фантазії автора тексту у структурі викладення змісту. Означена узагальнююча характеристика епістолярного жанру приваблює дослідників тим що підкреслює особистість автора, уточнює окремі факти біографії, характеризує оточення вченого та його взаємини з оточенням. Але в багатьох випадках особливості епістолярного жанру не дають можливості розглядати ці доіументи як джерело наукової інформації. Стосовно постаті І. І. Корнєйчика епістолярна спадщина є частиною його наукового надбання.

1.1. Корнєйчик був одним із фундаторів розпочатого в Україні в 50-ті роки XX ст. процесу створення системної теорії, яка б «узаконила» статус бібліографії в якості самодостатньої галузі знання, про що свідчить історія цієї


Сторінки: 1 2 3 4 5