УДК [002.6(477):044.774]:34+021.89[477]

Мілена ХРОМЕЦЬ,

аспірантка НБУВ

ПРАВОВІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ ФОРМУВАННЯМ ЕЛЕКТРОННИХ РЕСУРСІВ БІБЛІОТЕЧНИХ ТА ІНФОРМАЦІЙНИХ ЦЕНТРІВ УКРАЇНИ

Стаття присвячена аналізу сучасних правових засад управління формуванням електронних ресурсів бібліотечних та інформаційних центрів. Розглянуто систему найбільш важливих вітчизняних нормативно-правових документів, що становлять законодавче підґрунтя для практичної реалізації процесів накопичення, зберігання й використання електронних ресурсів. Визначається потреба застосування комплексного підходу, що базується на інформаційно- комунікаційній стратегії розвитку бібліотеки, включає нормативно-правове регулювання на державному рівні та цілеспрямоване систематичне застосування організаційно-адміністративних заходів на рівні окремого закладу.

Ключові слова: управління, електронні ресурси, бібліотечні та інформаційні центри, законодавчо-нормативні акти, інформаційна політика.

Значні трансформації, що відбуваються протягом останніх двадцяти років у системі норм і принципів діяльності бібліотечних закладів України, тісно пов'язані із загальноцивілізаційним інформаційним прогресом людства та визначають потребу у виборі інформаційно-ко - мунікаційної стратегії розвитку бібліотеки. Реалізація такої стратегії можлива за умови здійснення ефективного керування процесом формування бібліотечних інформаційних ресурсів як на рівні бібліотеки, так і на рівні державної інформаційної політики.

Для бібліотечної сфери інформаційна політика держави має життєво важливий характер: від її вирішення залежить можливість успішного функціонування бібліотеки в умовах інформаційного суспільства, характерними рисами якого є перетворення національних інформаційних ресурсів у стратегічний ресурс, інтенсивне накопичення електронних бібліотечно-інформаційних фондів, зростання інформаційно-комунікаційних потреб користувачів.

Проблеми формування фондів бібліотечних закладів у контексті державної інформаційної політики завжди перебували в полі зору провідних бібліотекознавців, серед яких праці М. П. Васильченко, К. Л. Воронько, Ю. А. Гриханова, А. І. Земськова та Я. Л. Шрайберга, Г. О. Євстигнєєвої, Л. Й. Костенка, Т. В. Майстрович, І. А. Павлуші,

Т. П. Павлуші, А. А. Соляник, Ю. Н. Столярова, Н. І. Тєрентьєва, В. І. Терьошина, В. В. Шилова та ін. У процесі вивчення різних аспектів комплектування та використання інформаційних ресурсів на традиційних та електронних носіях певна увага приділялась аналізу наявного стану нормативно-правового забезпечення діяльності бібліотечних закладів. Висновки науковців були одностайними в тому, що характерним для інформаційної політики України протягом останнього десятиліття XX ст. та початку XXI ст. була недостатня увага владних державних структур та недостатнє усвідомлення значення потужного інформаційного потенціалу вітчизняних бібліотечних та інформа- ційних центрів.

Разом з тим потенціал інформаційних ресурсів Української держави, на думку фахівців, посідає одне з провідних місць не тільки в країнах СНД, а й у світі , однак показники, що характеризують доступність користувачів до інформаційних ресурсів України та ефективність їхнього використання, з різних причин значно відстають від розвинутих країн. Однією з причин є недосконалість системи державного управління національними інформаційними ресурсами [1].

Підтвердженням нагальності проблеми є такі статистичні дані: в Україні функціонує понад 40 тис. бібліотек різного підпорядкування і форми власності. У той же час у 32 % сільських населених пунктах немає бібліотек , при цьому тільки 9 % бібліотек у сільській місцевості оснащені комп'ютерами, переважна частина їх книжкових фондів фізично зношена та застаріла, щорічне поповнення фондів становить лише 1,6 % (норма відповідно до міжнародних стандартів - 10 %). Середня кількість комп'ютерів на одну публічну бібліотеку становить 0,3 %, доступ до Інтернет надають 2 ,5 % від загальної кількості публічних бібліотек, із них 0, 8 % мають власний веб-сайт. Для порівняння: у 2007 р. у США 99,7 % публічних бібліотек надавали громадянам доступ до Інтернету [2].

Сучасна практика бібліотечних та інформаційних центрів демонструє, що у зв'язку з масовим використанням електронних інформаційних ресурсів, питання керування ними є особливо актуальним, зокрема, у забезпеченні цілісності та доступності інформаційних масивів. Керування формуванням електронних ресурсів є складним і багатоаспектним завданням, яке можливо окреслити насамперед як забезпечення цілісної державної політики в системі державного управління формуванням, розвитком і використанням інформаційних ресурсів шляхом розробки, впровадження і постійного вдосконалення ефективних правових, організаційних і економічних механізмів регулювання і нформаційних ресурсів України (ринку інформації, інформаційних технологій, засобів обробки інформації та інформаційних послуг) [3].

Протягом років незалежності в Україні було прийнято ряд законодавчих і розпорядчих актів щодо діяльності вітчизняних бібліотечних та інформаційних центрів, які безпосередньо вплинули на процес керування формуванням електронних ресурсів. У межах вітчизняного інформаційного законодавства можна виділити нормативно-правові акти, які відіграють роль юридичного підґрунтя існування й використання електронних інформаційних ресурсів, створюючи окремий напрям керування формуванням електронних бібліотечно -інформаційних ресурсів.

Першими базовими законодавчими актами стали Закони України «Про інформацію» (1992) та «Про науково-технічну інформацію» (1993) [4, с. 26 -32, 44-49]. Вони визначили головні напрями державної інформаційної політики, серед яких: забезпечення доступу громадян до інформації; створення національних систем і мереж інформації; зміцнення матеріально-технічних, фінансових, організаційних, правових і наукових основ інформаційної діяльності; забезпечення ефективного використання інформації; основні завдання національної системи науково-технічної інформації, до яких належить формування довідково-інформаційних фондів, одержання, обробка, зберігання, поширення і використання інформації, створення загальнодоступної мережі бібліотечних та інформаційних центрів громадського користування як бази для освіти, виробництва та наукових досліджень. Ці закони створили нормативно-правове підґрунтя державного управління в інформаційній сфері та були першою спробою визначення й утвердження важливості забезпечення процесу формування інформаційних ресурсів та інформації взагалі, яка повинна бути впорядкована, збережена, систематизована та максимально доступна для користувачів у демократичній державі.

Закон України «Про бібліотеки і бібліотечну справу» (1995 р.), зі