Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





УДК 016:929 Олег Яценко,

УДК 016:929 Олег Яценко,

ст. наук, співробітник НБУВ

БІОБІБЛІОГРАФІЯ В МИНУЛОМУ І її СУЧАСНИЙ СТАН

Простежено окремі питання становлення і шляхи розвитку біобібліографічної інформації, її форми і зміст із найдавніших часів до наших днів; зв'язок біобібліографії з бібліографією впродовж усього часу їх існування; досліджено термінологічні поняття «біобібліографія» та «біобібліографічна інформація»; розглянуто її види, у тому числі сучасні варіації (персональні інтернет-сайти, біобібліографічні бази даних, авторитетні бази даних).

Ключові слова: бібліографія, біобібліографія, персональні сайти, біобібліографічні бази даних, авторитетні бази даних.

Мета статті - дослідити становлення і шляхи розвитку біобібліографічної інформації, її форм і змісту з найдавніших часів до наших днів; зв'язок біобібліографії з бібліографією; виникнення та особливості терміну біобібліографія; види біобібліографічних посібників; сучасні форми біобібліографічної інформації.

Зацікавленість інформацією про життя і праці учених, письменників, державних і громадських діячів, людей, що зробили відкриття, винаходи, подвиги, спостерігався повсякчас. Необхідно зазначити тісний зв'язок бібліографії і біобібліографії впродовж усього часу їх існування. Фахівці відмічають, що бібліографія за часів античності і середньовіччя існувала переважно як біобібліографія. К. Р. Сімон називав біобібліографічні словники письменників і учених «найстародавнішим різновидом бібліографії» [19, с. 66].

Першою біобібліографічною працею вважається каталог «Таблиці тих, хто прославився в усіх областях знання», складений Каллімахом (III ст. до н. е.) на основі фондів Александрійської бібліотеки. Описи в «Таблицях...» подавалися під іменами авторів з представленням біографічних відомостей про них. Російський фахівець М. М. Куфаєв, досліджуючи «Таблиці...», писав: «Варто підкреслити, що «Загальна бібліографія» будується у формі біобібліографії, це триває довгий час і переходить у нову історію бібліографії, в епоху друкованої книги» [11, с. 20]. Приклади бібліографічних праць Стародавньої Греції біобібліографічного характеру наведені у статтях Ю. С. Перцовіча [13] і Б. А. Семеновкера [17]. Вони звертають увагу на біобібліографічні дослідження Діонісія Галі- карнасського (кінець І ст. до н. е.), Діогена Лаертського (III ст.) та ін. Ю. С. Перцовіч називав другу пісню «Ілліади» Гомера, що складається з переліку вождів еллінських кораблів, які оточили Трою, топонімічним і біографічним словником та найдавнішим «хто був хто» в доісторичній Елладі. Таким чином, він висував свій варіант хронологічного відліку виникнення біобібліографії в дописьмову добу [2, с. 39-40].

Щодо письмових джерел, К. Р. Сімон, характеризуючи першу автобіографічну персональну бібліографію Стародавнього Риму, писав: «У пошуках наближення до бібліографічних покажчиків ми повинні згадати про дві роботи знаменитого медика Галена (народився у Пергамі у 129 р. н. е., помер у Римі близько 199 p.), що був придворним лікарем імператорів Марка Аврелія, Люція Вера і Коммода...»[20, с. 34]. Галенуклав два списки «Про власні книги» і «Про порядок власних книг» - з тим, щоб йому не приписували чужих робіт, а також щоб допомогти читачеві відрізнити його праці від численних творів, що ходили під його ім'ям. К. Р. Сімон стверджує, що біобібліографічні словники письменників і учених були і в наступні століття переважаючим типом бібліографії і, як приклад, наводив «Книгу про церковних письменників» Іоанна Тріттснгсмського (1494) [20].

Більш повну уяву про стан бібліографії Візантії надали дослідження Б. А. Семеновкера. Ним встановлено, що і вона носила біобібліографічний характер. До такого висновку він прийшов, вивчаючи «Ономатологос» ІсихіяМілетського (VI ст.) [15], «Бібліотеку » Фотія (IX ст.) [14] і словник «Суду» (приблизноX ст.) [16].

Американський фахівець Р. Слокем відзначає, що біографічні словники - унікальний продукт мусульманської арабської ку льту ри. У своїй праці він посилається на авторитетний бібліографічний покажчик ісламських біографічних словників , який цікавий ще і тим, що у ньому враховано роботи візантійських авторів [2, с. 40]. Увагу Б. А. Семеновкера привернуло інше джерело інформації про арабську культуру - біобібліографічний пам'ятникХ ст. «Фіхріст» Ібнан-Надіма (935-990). У своїй статті він наводить витримку з «Фіхріста»: «Це покажчик книг всіх народів, арабів і неарабів, арабською мовою, та їх наукових творів з відомостями про тих, хто їх написав, про класи їх авторів, їх походження, обставини народження, тривалість життя, час смерті, місцезнаходження їх міст, їх достоїнства і недоліки від виникнення кожної науки до нашого часу, тобто до 377 р. після хіджри»3 [18, с. 87]. Перелік творів представлено у «Фіхрісті» в систематичному порядку, є алфавітний допоміжний покажчик, у якому наведено 3428 імен авторів, державних діячів, персонажів творів і т. ін. В тематичних розділах списки книг розташовані в основному у хронологічному порядку. У праці Ібн ан-Надіма відображено роботи й біобібліографічного характеру, наприклад, книга Каріса аль- Мугані «Мистецтво співу, відомості про співаків і алфавітний перелік пісень, які вони співали» [2, с. 40-41].

Біобібліографічний характер ранніх бібліографічних праць був зумовлений тим, що рукописна книга, як правило, не мала єдиного оформлення титульного листа і описувалася за першими рядками тексту. Не завжди укладач бібліографічного покажчика знаходив на початку або в кінці книги ім'я автора, і йому доводилося встановлювати його, так само як і назву твору, місце і час написання. Найбільший внесок у дослідження історії західноєвропейської бібліографії з XI по XVIII ст. зробив К. Р. Сімон. Вінвідзначав: «Пануючий тип середньовічної бібліографії (біобібліографічний словник, матеріал в якому розташовано в хронологічному порядку) відпрацювався з достатньою визначеністю, і пізніші роботи не внесли


Сторінки: 1 2 3 4 5 6