УДК 002(477)(09)+[655.413:61](477)"17" Ганна Губко,

мол. наук, співробітник НБУВ

КНИЖКОВІ ВИДАННЯ З МЕДИЧНОЇ ТЕМАТИКИ ГРАЖДАНСЬКИМ ШРИФТОМ У XVIII ст.

У статті показано багатство та різноманітність медичної літератури XVDI ст., розкрито її тематичний репертуар. Викладено передумови виникнення та розвитку вітчизняного медичного книговидання, вказано на прогресивні тенденції та суперечності цього процесу. Охарактеризовано найбільш цікаві медичні видання визначеного періоду.

Ключові слова: медичне книговидання, гражданський друк, лікарі, шпитальні школи, хвороби.

Сьогодні дедалі більше фахівців схиляються до думки, що дослідження медичного книговидання XVIII ст., зокрема гражданським шрифтом, заслуговує на увагу істориків, книгознавців, медиків.

Виявленню і дослідженню видань медичної тематики значною мірою сприяють ґрунтовні бібліографічні праці С. Й. Петрова [8; 9], В. С. Сопі- юва [16], В. Г. Анастасевича [1; 2], Я. А. Чисговича [18]. Слід також відзначити важливу роль у вивченні медичної літератури періоду гражданського друку, яку відіграли історики цієї науки - С. М. Громбах [4], М. П. Мульта- новський [7], Б. М. Російський [10], В. В. Фролов [17] та ін.

Починаючи з XVII ст. друкована книга стає важливим чинником розвитку вітчизняної науки. Її тематика відображає тогочасний стан освіти та культури. У1708 р. імператор Петро І запроваджує в Росії гражданське, тобто світське, книгодрукування, особисто керує друкарською та видавничою справою. Хоча в першу чергу цар спрямував всі свої зусилля на обслуговування технічних і військових наук, у розвитку яких був зацікавлений насамперед. Перша друкарня, яка видавала книги гражданським шрифтом в Україні, була заснована 1764 р. у Новоросійській губернії, у місті Єлисаветград. Проте жодного видання з медичної тематики там надруковано не було. Вона випускала, головним чином, бланки, свідоцтва та офіційні документи [15, с. 10].

Звичайно, виникнення української та російської медичної літератури було зумовлене не тільки наявністю світського шрифта, матеріальної, поліграфічної бази, але й неухильним зростанням числа її користувачів - лікарів.

Історія засвідчує, що потреба в лікарях, особливо для війська, і бажання звільнитися від послуг іноземців змусили російську медичну адміністрацію XVII ст. - Аптекарський приказ - віддавати молодих людей на навчання до лікарів-іноземців і зобов'язувати останніх підпискою щодо повної передачі медичних знань. 1654 р. засновується і перша лікарська школа, учнями якої стали ЗО стрільців і стрілецьких дітей. Проте ця єдина школа та індивідуальне учнівство з тривалим терміном навчання не змогли підготувати достатню кількість фахівців [4, с. 16]. Тому центрами підготовки лікарів стають шпитальні школи - по суті, перші вищі медичні навчальні заклади у тогочасній Росії. Вони були поширені й на Лівобережній Україні. До цих шкіл набирали вже освічених студентів Київської академії, Харківського, Чернігівського та Переяславського колегіумів. Згодом шпитальні школи трансформовані у медико-хірургічні училища. Вони були відкриті у Петербурзі, Кронштадті та Єлисаветграді [4, с. 17].

У XVTII ст. приділялася особливо велика увага підготовці лікарів. Це було викликано розвитком економіки, а також необхідністю боротьби з епідеміями, що вражали великі території імперії і забирали тисячі життів. Професія лікаря вдедалі більше приваблювала молодь, яка прагнула продовжити навчання і наукову діяльність у навчальних закладах країн Європи.

Означений період характеризується стрімким розвитком медицини. Цьому великою мірою сприяло створення 1725 р. наукового центру - Академії наук. За першим же її регламентом, один з трьох «класів» або відділень включав вивчення медичних наук - анатомії і фізіології, а також хімії і ботаніки. Зокрема, професор хімії викладав «фармакопію», а професор ботаніки - «формули медичні» [4, с. 20].

З перших днів існування Академії наук до її складу входили вчені- медики. Спочатку це були іноземці, які писали наукові праці латинською мовою. Згодом, поряд з ними і на зміну їм, постала ціла плеяда вітчизняних вчених, дослідників і лікарів-практиків, професорів і академіків. Якщо говорити про українські території, то в Київській академії, що була духовним навчальним закладом, у першій половині XVTII ст. запроваджується викладання природничих і медичних наук.

Отже, лікарям, учням медичних шкіл і студентам, число яких постійно збільшувалося, потрібні були медичні книги, підручники, посібники тощо.

Треба відзначити, що медичну літературу читали не тільки лікарі та учні медичних шкіл. Інтерес до анатомії, фізіології, практичної медицини був значним й серед освіченого люду, який не мав медичної освіти. Інтерес неспеціалістів зумовлювався різними причинами: бажанням полегшити страждання хворих, користолюбством або елементарною цікавістю. Таким чином, коло читачів медичної літератури було досить широким і воно мало тенденцію до збільшення.

1755 р., за ініціативою М. В. Ломоносова, засновується Московський університет, у складі якого було створено медичний факультет. Києво- Могилянська академія та Харківський колегіум у другій половині XVIII ст. підтримували тісні зв'язки з Московським університетом. Видання останнього регулярно надходили до фондів бібліотек цих навчальних закладів [15, с. 11]. Окрім університету, підготовкою лікарів займалися спеціальні школи і повивальні інституції, що випускали акушерок і «повитух».

Безумовно, цього було недостатньо для задовольння величезної і дедалі зростаючої потреби в лікарях, хоча до кінця XVIII ст. їх чисельність зросла до декількох сотень. У 1793 р. тільки у Петербурзі налічувалося «36 докторов, 147 лекарей і 35 подлекарей» [4, с. 17].

Кількість лікарів, які присвятили себе науці і створювали тогочасну медичну літературу, не обмежувалася професорами Академії наук. Шпитальні школи та медико-хірургічні училища, медичний факультет Московського університету виховали протягом