Багато вчених виявили підвищений інтерес до фізіологічної хімії. В результаті сучасні дослідники мають змогу ознайомитися з такими творами, як «Начальные основания врачебной и всеобщей химии» I. Ф. Жакена(М., 1795,1796), «Игрология, или химико-физическая наука о соках человеческого тела» I. Пленка (СПб, 1800) та ін.

На означений період припадає зародження електрофізіології - розділу фізіології, що вивчає електричні явища в живих тканинах і клітинах. їй присвячені окремі розділи книги Г. Адамса «Електрические опыты любопытства и удивления достойные» (М., 1793).

Досит чисельну групу видань становлять праці з гігієни, в яких автори досліджують окремі елементи навколишнього середовища та дієтики. Що таке дієтика як галузь медицини засвідчує визначення, подане у вступі до «Полной диэтики»Г Г Ріхтера(М, 1790): «Дизгика есть руководство, как сохранить здравие посредством тех вещей, с коими мы во всегдашнем находимся сообщении» [4, с. 78].НатойчасіхтрахоЕувалиніісгь: повітря,іжатапитво, випорожнення, спокій та рух, сон та бадьорість, душевні сграсті. Є ціла низка книжок з дієтики, які розраховані на певне коло читачів, наприклад: «О здравии ученых людей» (СПб, 1787),«Врачдлялюбителейкрасогы»(М., 1788), «Врач светских людей» (М., 1792), «Дамскийврач» (М., 1793).

Кілька видань присвячено питанням гігієни повітря: «Расуждение о проницательном действии малейших частиц» професора Московського університету 1.1. Роста (М., 1765); «Слово о вредном воздухе в жилищах» (М., 1772); «Исследование о воздухе» I. X. Рігера (СПб, 1767); «Слово о вреде проистекающем от содержания себя в теплоте излишней» С. Г. Зи- беліна(М., 1773).

Можна розбити на кілька підгруп книги, присвячені тому, «что в болезненном и сверхъестественном состоянии приключается» [4, с. 79], тобто тій частині медицини, яка підпадає під назву - «Иатрика». По-перше, це книги, що дають загальні уявлення про хворобливі процеси в організмі людини - патологію. До них належать і перекладні праці: «Начальные основания науки» Н. Гулме (СПб, 1786), «Патология» X. Людвига (М., 1790) таін.

Чимало книг було видано з лікувальної справи, серед них провідне місце займають твори про допомогу при пологах та догляд за новонародженими. Тогочасне суспільство було стурбоване високою дитячою смертністю, бо питання «размножения и сохранения российского народа» мало першочергову державну важливість [4, с. 80]. Це ж питання стало темою дослідження професора Московського університету І. Г. Рейхеля «О наилучших способах к умножению подданых» (М., 1766).

Публікували ся також ґрунтовні порадники з акушерства та педіатрії. 1781 p. Н. М. Максимович-Амбодик видав переклад книги Соссерота «Краткое испытание многих закоснелых мнений и злоупотреблений до беременных женщин, родильниц и новорожденных младенцев, относящихся и к произведению уродов в человеческом роде служащих, с присоединением средств, коими такие пороки отвратить можно» (СПб). 1784 р. вийшла друком його фундаментальна праця: «Исскуство повивання» (СПб) Це був кращий підручник XVIII ст. російською мовою, без якого немислимі успішний розвиток акушерства і підготовка акушерських кадрів у Росії. За цим підручником навчлося кілька поколінь російських і українських акушерів. Він є першим оригінальним російським посібником з акушерства та педіатрії.

Епідемія морової пошесті у Москві та інших містах імперії у 1770- 1772 pp. значною мірою активізувала вивчення цієї хвороби. У боротьбі з нею вітчизняні лікарі накопичили великий досвід. Особливо тут відзначився лікар-еігідеміолог Д. Самойлович. З цією небезпечною хворобою відважно боролися і його колеги: О. Шафонський, К. Ягельський, І. Полетика, С. Митрофанов, М. Крутень, І. Руцький. З'явилася на світ відповідна література. Вийшло складене А. Шафонським «Описание моровой язвы» (М., 1775), де було визначено найбільш ефективні методи боротьби з хворобою. Моровій пошесті присвятили свої праці І. Вієна - «Лоимология, или описание моровой язвы» (М., 1786); П. Фон-Вунзель - «Рассуждение о моровой язве» (М., 1791); К. Ягельський- «Уведомление, каким образом вообще яд язвенный в домах и вещах зараженных и сумнительных истреблять» (М., 1771).

Досить значною була література про іншу страшну хворобу того часу

віспу. Більшість книг присвячено спробам її попередження - щепленням. Насамперед тут варто згадати працю X. Димсдаля «Нынешний способ прививать оспу» (СПб, 1770). Піонером віспощеплення в Україні став М. Трохимовський, який першим почав робити щеплення на Миргородщині [6, с. 733].

Привертала дослідницьку увагу лікарів і цинга - взяти хоча б «Практическое рассуждение о цинготной болезни» А. Бахерахта (СПб, 1786). Навколо цієї хвороби, як відомо, побутувало чимало всіляких домислів, чуток, особливою незвичайністю вони вирізнялися, коли йшлося про її походження.

Актуальним було питання боротьби з венеричними захворюваннями

«любострастною», «французской болезнью». На цю тему писали А. Бахерахт - «О неумеренности в любострастии» (СПб, 1775);

С. Венечанського - «Способы и наставления, по которым зараженные французкой болезнью... сами собою вылечиться могут» (СПб, 1776) та ін.

Варто виокремити групу книг з хірургії. Всі вони з'явилися наприкінці XVIII ст., крім «Основательных наставлений хирургических» І. Платнера (СПб, 1761) - однієї з перших медичних праць гражданським шрифтом. До видань з хірургії належать переклади «Начальных оснований рукодеятельныя врачебныя науки» А. Рихтера (СПб, 1791-1795), а також книги! Тедена (М., 1794), X. Мурзінни (СПб, 1798).

Мала свою літературу і така провідна галузь медицини, як терапія. Відомості з терапії зустрічаються або в книгах з патології, або в таких узагальнених працях, як «Руководство к познанию и врачеванию болезней человеческих наружных и внутренних» I. Шрейбера (СПб, 1781), «Медична практика» І. Рубелія (М., 1789),