Саме на період розквіту старообрядницького книговидання в Правобережній Україні у 80-х pp. XVIII ст. припадає співпраця Почаївської монастирської друкарні Чину Святого Василія Великого із старообрядцями. У лютому 1781 року префект друкарні Спиридон Коберський отримав дозвіл луцького єпископа Кипріяна Стецького на друк книг для старообрядців. Друкування їх почалося в листопаді 1782 роїу під наглядом Феофілакта Терентьєва, що прибув із старообрядницького посаду Клинці [10, с. 283]. У вихідних даних почаївських видань завжди вказувався «Почаїв» як місце видання, а час виходу нерідко фальсифікувався (зазначався неточно), що змусило дослідників довгий час відносити початок друтування книг для старовірів у Почаєві на кінець 70-х pp. XVIII ст. [9, с. 243].

Старообрядницькі видання із вказівкою на Почаїв як місце видання можна поділити на ті, які видавалися в Почаєві, та на видання із неправдивими вихідними даними, так звані «псевдопочаївські» друки, які друкувалися наприкінці XVIII - початку XIX ст. в різних старообрядницьких друкарнях. Так, згідно з бібліографічними джерелами [4], друкарня Федора Карташова в Клинцях (заснована 25 вересня 1786 року , проіснувала до кінця XVTII ст.) видала 16 видань із вказівкою на місце видання Почаїв; друкарня Федора і Акіма Карташова в Клинцях (два перших десятиліття XIX ст.) видала 25 псевдопочаївських видань; друкарні П. І. Селезньова в Махнівці і К. Количева в Янові (перші два десятиліття XIX ст.) видали 10 видань; друкарня греко-католицького Троїцького монасгиряу Вільно (кінець 1790-х - перше десятиліття XIX ст.) видала одне псевдопочаївське виданя на замовлення старообрядців [4].

У середині 1780-х pp. в почаївській друкарні з невідомих причин було випущено декілька старообрядницьких видань із вказівкою часу виходу на 70-ті pp. XVIII ст. Це видання «Псалтиря» (1777 p.; 4°), яке було передруковане з московського видання 1645 р. В цьому виданні філіграні на папері позначені 1781-1783 роками [4, с. 133, №306]. В одному з перших видань популярного у старообрядців твору - «Цветник аввы Дорофея» (1778 p.; 4°) - філіграні на папері позначені 1783 р. [4, с. 133, № 307]. У «Часовнику» (1778 p.; 8°) філіграні на папері позначені 1781 роком [4, с. 133, № 308]. Ще одне видання «Часовника» (1778 p.; 8°), яке часто зустрічається поділеним на дві частини: Часовник і Святці. В цьому виданні філіграні на папері позначені 1783 p., пасхалія починається із 1776 р. [4,с. 133,№309]. «Часовник» (1778 р.; 8°) з філігранями на папері 1782,1783 pp., а пасхалія починається знов-таки 1776 р. [4, с. 133, № 310]. На відміну від попереднього, це видання доповнене після вихідних відомостей ще одним зшитком [4]. Із бібліографічних джерел відомі ще кілька видань 70-х років XVIIIct.: «Місяцеслов» [1774] p.; 12° - це видання датоване по пасхалії [8, кн. II, ч. 2, с. 30 № 2721]; «Каноник» 1776 р. [8, кн. II, ч. 2, с. 33, № 2807]. А. В. Вознесенський вважає, що найбільш ранніми, із вказівкою на час виходу та хронологічно співвідносні з часом виготовлення паперу, є ті видання, які датовані 1782 роком [4, с. 7]. Серед цих видань є «Каноник» (1782 р; 8°), який видавався чотири рази; «Соборник» (1782 p.; 2°); «Собратгіе краткія науки о артшулах веры» (1782 p.; 8°); «Каноник» (1783 p.; 4°); «О житии христианском» (1783 р.; 4°); «Псалтир» (1783 р.; 4°); три видання «Собратгіе краткія науки о артикулах веры» (1783 р.; 8°) [4, с. 131-133].

У 1784 році в Почаєв із посаду Клинці прибув старообрядницький купець Василій Якович Железняков (інший варіант прізвища - Железняк) з метою домовитися з василіанами про видання необхідної старообрядницької літератури та навчитись друкарському ремеслу в

Почаєві. Отримавши дозвіл і особливий привілей екзарха російської митрополії, Луцького єпископа Кіпріана Стецького, Василій Железняков уклав угоду на відливання в друкарні слов'янських літер за наданим ним зразком. Пізніше цей друкарський матеріал був використаний для друкування старообрядницьких книг у друкарні, яку В. Я. Железняков заснував разом з батьком Яковом і купцем Дмитром Рукавішніковим у Клинцях- осередку старообрядницького руху [10, с. 283]. Документи архіву Почаївської Успенської лаври підтверджують стосунки купця Василя Железняка з монастирською друкарнею в особі її керівника Спиридона Коберського, проте угоди про видання відповідних книг не знайдено [15, арк. 10]. Стосунки Василя Железнякова з друкарнею недовго залишалися безконфліктними. У 1785 році монастир висунув йому свої претензії, пов'язані з тим, що друкуючи книги в Почаєві, він встановив контакти із майстрами з інших міст, наймав сторонніх друкарів та гісерів (ливарників шрифту) - у Ямполі. А пізніше, під час роботи старообрядницької друкарні в Клинцях, В. Я. Железняков став переманювати з Почаєва друкарів, причому одна з поїздок його посланця Антипа Викулина до працівників друкарні з листом і грошима закінчилася арештом монастирською владою. Василій Железняк звернувся по допомогу до соцького полковника Россена, і той силою звільнив арештованого. Внаслідок цього конфлікту контакти Почаївського монастиря зі старообрядцями в другій половині 80-х pp. XVIII ст. були, очевидно, перервані. На початку 90-х pp. у Почаївській друкарні було випущено всього кілька старообрядницьких видань «Псалтиря». У