У цей час відбувся третій поділ Речі Посполитої. Внаслідок цього Почаїв відійшов до території Російської імперії, де видання старообрядницьких книжок було заборонене. Незважаючи на те що Почаївська друкарня в цей час не видавала книжок на замовлення старообрядців, у 1800 р. царський уряд зацікавився її діяльністю [1, с. 129]. Вірогідно, це було викликано тим, що вказівки на Почаїв як на місце видання часто використовувались у вихідних відомостях видань таємної друкарні Ф. Карташова в Клинцях (кінець XVIII ст.). Оскільки старообрядницькі видання були заборонені, зчинився скандал - царський уряд через Губернське правління і Кременецький земський суд вимагав офіційні відомості про те, які книги видавалися в Почаєві з 1797 року. Друкар Спиридон

Коберський правдиво назвав ряд богослужбових видань та юридичних доіументів латинським шрифтом: булли, папські постанови, індульгенції, виклад грецької літургії польською мовою, Катихізис Місіонерський тощо. Цього ж 1800 року справу закрили, бо за неї взявся митрополит римо- католицької церкви в Росії Станіслав Богуш-Сестренцевич та єпископ греко- католицький Стефан Левицький. Окрім того, для Почаївської друкарні здобули новий привілей - 4 травня 1800 року імператор Павло І дозволив друкарні видавати духовні книги під наглядом єпископа, в юрисдикції якого перебував Почаївський Успенський монастир [11, с. 225-226].

Старообрядницькі почаївські видання повністю не копіювали книгодрукування московського дониконівського періоду, хоча проголошувана орієнтація на ці видання не могла не відобразитися на видавничому репертуарі. У Почаївських старообрядницьких виданнях яскраво виражені риси, які властиві українській друкарській традиції. Цей вплив позначився як на художньому оформленні, так і на видавничих особливостях. Серед характерних рис старообрядницьких почаївських видань, які зазначає дослідник А. В. Вознесенський, слід назвати часте використання виливних прикрас в якості заставок (у тому числі і у виданнях форматом у 2° та 4°), для обрамлення гравірованих заставок і навіть для обрамлення знаків сигнатур; використання дрібного шрифту (10 рядків - 50, 62 мм) для друкування не тільки видань форматом у 8°, а й у 4° («Каноник» 1783 р., «О житии христианском» 1783 р.), і навіть у виданнях форматом у 2° («Пандекти» і «Тактикон» 1795 р. Никона Чорногорця); шість аркушів у зшитіу у виданнях великого формату («Соборник» 1782 р.; 2°); використання тільки літерних сигнатур, причому в книгах форматом у 8° і 4° - тільки на першому аркуші зшитку Алфавіт сигнатур, зазвичай, характеризувався наявністю в ньому «юса великого», а також «омегою» та «юсом малим» між літерами «ю» та «ксі». На відміну від пізніших клинцівських видань, почаївські завжди датувались, проте цьому датуванню не завжди варто довіряти, адже нерідко видавались декілька видань підряд, позначених одним і тим же роком (три видання «Собраніе краткія науки о артикулах веры» 1782, 1782, 1783 pp.) і, як правило, це був рік першого видання. Видання «Псалтиря с возслідуванням» датоване 1781 роком, проте папір позначений 1783, 1784 pp., тобто це видання вийшло друком не раніше 1784 року. В цьому випадку причину невірного датування можна пояснити тим, що видання передруковувалося із гродненського «Псалтиря», датованого 1781 роком [5, с. 59-60].

У відділі стародруків та рідкісних видань(далі ВСРВ) Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського зберігається 10 старообрядницьких видань у 15 примірниках, серед яких: три видання «Собраніе краткія науки о артикулах веры» (1782, 1783, 1783 pp.; 8°) - передруки з московського видання 1649 p.; одне видання «От завегцатгія святых апостол и от жительства святых отец о житіи християнском» (1783 p., 4°); два видання «Псалтиря» (1783 і 1786 pp.; 4°), які передруковані з московських видань 1646 та 1651 років; «Чин како подобает пети дванадесять псалмов особь» - [не раніше 1784 p.], 8°; видання Никона Чорногорця «Пандекги» 1795 p., 2° і «Тактикон» 1795 p., 2°; фрагмент «Псалтиря с возслідуванням» 1781 p., 2° (філіграні на папері датовані 1783-1784 pp.), яким підклеєні верхній та нижній форзаци двох видань, що переплетені в одну книгу (Кир. 1545п конволют з трьох видань): «Чин како подобает пети дванадесять псалмов особь» та «Собраніе краткія науки о артикулах веры».

Майже всі старообрядницькі примірники видань Почаївської друкарні, що зберігаються у ВСРВ, потрапили в бібліотеку зі збірок Київської духовної академії, про що свідчать відповідні шифри та печатки на книгах. Деякі видання мають маргінальні записи власницького характеру, що були написані старообрядцями. Зокрема, примірник видання «Собраніе краткія науки о артикулах веры» (1782 p.) має такі записи: «Сия книга глаголемая Малой Акатихисисъ калускова купца Якова Ал[икси]ева сына Половава [оно]ня 4 дня 1787 году. А того отпущено калускому купцу Якову Алексеиву господину по[... ] 1787го году мсяца марта. Сяя книга Малий [?]котихисисъ калускова купца Якова Аликсиева сина Пол[а]вова».

Серед старообрядницьких почаївських видань, що зберігаються у ВСРВ НБУВ, слід відзначити два видання творів Никона Чорногорця (Дивногорця): «Пандекги» (546 арк.) та «Тактикон» (211 арк.). Автор цих компіляцій жив у другій половині IX ст. і був ченцем в монастирі Пресвятої Богородиці на Чорній Горі, що в