УДК 02:001.814:050"17/19" Олена Лопата,

мол. наук, співробітник НБУВ

ПЕРІОДИЧНІ ВИДАННЯ ЯК ДЖЕРЕЛО БІБЛІОТЕКОЗНАВЧИХ ДОСЛІДЖЕНЬ (XVIII - ПОЧАТОК XX ст.)

У статті розглянуто основні аспекти розвитку журнальної бібліографії ХУШ - початку XX ст. Стисло проаналізовано визначальні журнальні публікації зазначеного періоду та коротко охарактеризовано перші європейські, вітчизняні та російські часописи. Окреслюються методологічні та методичні аспекти дослідження періодичної преси, питання систематизації та класифікації журнальних видань у зазначений час.

Ключові слова: документ, періодичне видання, преса, журнал, часопис.

Періодичним виданням та питанням обслуговування читачів у вітчизняному (під яким до 1991 р. ми будемо розуміти не тільки українських авторів, а й ту бібліотекознавчу традицію, яка конституювалась в межах Росії та СРСР) і західному бібліотекознавстві присвячена досить численна література, що включає як розгляд загальних питань, так і аналіз окремих аспектів даної проблематики.

Складність змісту, багатоплановість понять «документ», «періодична преса», «журнальне видання», «часопис» стимулювало появу публікацій, у яких вивчалися різні аспекти книгознавчої діяльності, що мають безпосереднє відношення до проблематики даного дослідження.

Вагомий теоретичний внесок щодо визначення ролі й місця преси в системі інформаційних комунікацій, дослідженні історії видавничої справи, осмисленні сутності й структури періодичних видань здійснено українськими вченими-В. Ігнатієнко [11; 12; 13; 14], М. М. Ясинським [58; 59; 60], Ів. Кревецьким [17], М. Сагардою [47; 48; 49; 50; 51], Д. Лисиченко [21; 22]; російськими - М. В. Ломоносовим [28], В. Г. Бєлінським [5], Л. К. Ільїнським [56], М. М. Лісовським [23; 24], О. М. Ловягіним [25; 26], М. М. Сомовим [53], іноземними-Г. Ф. Міллером [1;28; 35], Дж. Лільберном[15],Г.Геперінпоном[15], Й. Шлеффелем [15].

У тексті дослідження даються посилання на публікації всіх згаданих авторів та інші роботи, що містять відомості по розглянутих документах.

Основним джерелом цього дослідження стали самі журнали, законодавчі акти та книжкові друкуки, розглянуті «de vizu». Залежно від ролі того або іншого видання застосовувався й різний рівень аналізу - від побіжного перегляду окремих номерів до ґрунтовного опрацювання підшивок за багато років.

Особисте вивчення документів дало можливість отримати повне уявлення про зазначені періодичні видання, їхні задачі та програми, структуру, видавців, редакторів, авторів, жанри, мову й стиль викладення матеріалів, оформлення та діапазон публікацій тощо.

Основна мета публікації - ознайомлення з першими вітчизняними та російськими часописами XVIII-XIX ст., висвітлення закономірностей розвитку національної журнальної періодики XIX - початку XX ст. та аналіз бібліотекознавчих поглядів щодо визначення самого терміну «періодичне видання» на зазначеному етапі, а саме: «що власне треба називати періодикою, який обсяг цього поняття, які видання обіймає цей термін» [111, с. 16].

У зв'язку із широким часовим проміжком огляду матеріалів та численністю публікацій, що істотно різняться між собою в роботі, єдино правильним методом дослідження, на наш погляд, є метод порівняльного аналізу.

Не акцентуючи увагу на газетах Римської імперії й Китаю, що не завдали особливого впливу на європейську видавничу справу, історію періодичної преси в Європі, на переконання О. М. Ловягіна, ймовірно вести із початку XVII ст., коли в Німеччині з'явилися перші друковані щотижневі газети (1609). З того ж сторіччя беруть початок наукові видання, що виходять періодично; тут фундатором є Франція, з її «lournal des Savants», що був виданий 1665 р. та проіснував майже 350 років [27, с. 113].

Друкуючи на своїх сторінках матеріли із природничих наук, видання стало прототипом наукового часопису для багатьох країн Європи. В перші десятиріччя існування журналів у сучасному розумінні наукова інформація значно домінувала над соціально-політичною. Кількість публікацій із наукової проблематики істотно перевищувала кількість загальнополітичних статей. Цікаво, що з 80-х років XVI ст. у Лейдені працювала славетна сім'я Ельзевірів. їх друкарні успішно проіснували більше 100 років: 1587-1688. Сімейне підприємство переказало своє ім'я книжкам та часописам, що ним видавалося [27, с. 52].

Однойменна фірма зі сторічними традиціями існує й донині. «Ельзевіри» відрізнялися й вирізняються характерним малим форматом та позначуються залежно від типу видання, двома різними марками: або самітник, що читає книжку біля дерева з девізом «поп solus» («не один») або небесний глобус («Ельзевірівска сфера»). Фірма постійно брала участь у франкфуртському книжковому ярмарку, і у Франкфурті в неї був навіть постійний склад [27, с. 52], що також характерно й для нашого часу.

Історія української періодичної преси, на думку багатьох науковців, і досі terra incognita [11; 17; 18; 59]. Особливості розвитку вітчизняної періодики XVIII - поч. XX ст. обумовлені низкою історичних причин, насамперед, перебування українських земель у складі різних держав (Росії, Австро-Угорщини та Румунії).

Стоячи на грунті географічному, В. Ігнатієнко вважає початком української преси 1816 p., коли у Харкові вийшла перша книжка «Украинского вестника» [11, с. 26; 13, с. 11]. 1812 р. у Харкові вийшло 12 номерів «Харьковского еженедельника». Видавав його Лангнер, але найбільш авторитетним керівником «Еженедельника» був проф. сільськогосподарських наук Харківського університету К. Нельдехен. На думку М. Ясинського, саме журнал-тижневик (за термінологією проф. Багалія - газета), перше на Україні періодичне видання [59, с. 43-44].

Ів. Кревецький дотримується іншої думки. Дослідник уважає, що «періодична преса на Україні появляється у XVIII ст. Як і перша книжка, також і перша газета появляється на Західній Україні, у Львові» [17, с .6]. Ще 1907 р. др. В. Щурат опублікував