І. Відомості про бібліотеку (серед основних підпунктів: кількість українських томів (зазначити за можливістю точно); кількість видань на руській та інших мовах, які торкаються українського питання; назви українських журналів та часописів (заголовки й за які роки кожний); склад українських книжок за змістом (поділ за відділами):

а) приблизна кількість томів красного письменства;

б) приблизна кількість томів наукового змісту).

Як входять українські книжки до складу бібліотеки:

а) чи складають окремий відділ;

б) чи розкладені за загальною системою, уживаною в бібліотеці.

Відомості про бібліотекаря (серед основних підпунктів: якими мовами володіє бібліотекар; знайомство з українською книжкою (знання українських видавництв, знання українського письменства красного та наукового) [55, с. 35-36].

Як бачимо, українські видання, зокрема вітчизняні журнали та часописи, цікавили співробітників міністерства народної освіти в першу чергу та були виділені в «обслідуванні» в окремий розділ.

Цінний фактичний матеріал щодо становлення української журнальної періодики в перші роки радянської влади можна знайти в працях Гуртка бібліологів (опубліковано: «Бібліологичні вісти» за 1923 p.), «Трудах» Інституту книгознавства [55], роботах Ю.Меженка [ЗО; 31; 32; 33], Д. Балики [З, 4], О.Карпинської [4], Д. Лисиченко [21; 22], В. Дем'янчука [7; 8], С. Пастернака [38]. Історію вітчизняної преси відображено в публікаціях

Ігнатієнко [11; 12; 13; 14], І. Кревецького [17], І. Крип'якевича [18], М. Куфаєва [19; 20], Ф. Максименко [29], В. Міяківського [34], Єв. Перфецького [39], В. Романовського [42], В. Січинського [52],

Таранушенко [54], М. Ясинського [58; 59].

В цілому ж на поч. XX ст. «українська преса, з'явившись по всіх землях України» та «народившись за межами територіально-етнографічними, стала тією трибуною, звідкіль.. .голос лунав до країн Європи та Америки і єднав українське громадянство з громадянством інших держав» [13, с. 52],

Розробляючи методику комплексного вивчення журнальних періодичних видань, в першу чергу доцільно визначити самі поняття «книга», «преса», «періодика», «журнал», «часопис». Не зважаючи на те, що початок розгляду термінологічного питання припадає ще на кінець XIX-початокXXст. (Л. К. Ільїнський [10], М. О. Рубакін [43; 44; 45; 46], М. М. Лісовський [23], О. М. Ловягін [27]), дотепер не існує єдиного погляду на вирішення цієї проблеми.

У час появи терміну «періодичні видання» в Росії та на лівобережних землях України його значення було точно визначено, - це «седьмичные листки и месячные сочинения». «Сочинителитановькпфисдическихлисгюв... тем лучше былиприняты, чем ближе они своего намерения держались» [10,с. 108]. IbXVTH - на початку XX сторіччя періодична преса характеризувалася таким, на погляд Л. К. Ільїнського, «зовнішнім» розумінням слова. «Сама преса й донині ще, - відзначав автор 1918р.. -додсржусться буквального значення терміну» [10,с. 108].

Видання, що не друкувались у визначений заздалегідь час, періодичними не називалися. Наприклад, газета «Учредительное собрание» (1917р.) - орган Виборчого комітету - називалася в ігідзаголовту «неперіодичним» виданням № 1. Але надалі до терміну починають долучати поняття, що виходили за межі точно визначеного змісту. Особливо це стосується досліджень періодичної преси.

JI. К. Іллінський зауважував, що в нашому використанні є багато слів, їх ми вживаємо часто та в їх прямому значенні цілком правильно. В галузі дослідження періодичної преси такої усталеності терміну немає. До таких слів JI. К. Ільїнський відносив і вислів «періодичне видання». Але, якщо взяти до уваги весь обсяг явищ, що входять у дане визначення, відкривається глибоке протиріччя слова з реальними фактами [10, с. 108]. JI К. Іллінський спробував звернутися до законодавчих актів минулих часів, виходячи з тих міртувань, що до них можна поставити суворі вимоги стосовно визначення понять: юридична точність у законодавстві - основа всього. Однак і тут він не знайшов правничої окресленості й такого формулювання, що давало б змогу відрізнити періодичне видання від будь-якого іншого. Навіть більше - одна з комісій, що виробляли проект цензурного статуту, висловила таку думку: «Не можна вказати жодної зовнішньої ознаки, за якою можна було б без помилки відрізнити періодичне видання від усякого іншого» [10, с. 108-109].

До таких висновків прийшов і О. І. Браудо. З приводу питання про зведений каталог періодичних видань іноземними мовами бібліограф писав: «Видання зведеного каталогу Periodica є справа досить складна насамперед тому, що дуже тяжко визначити зміст такого каталогу, важко визначити поняття періодичного видання, що не припускало б жодних ухилів» [51, с. 17].

На думку JI. К. Ільїнського, словосполучення «періодичне видання» не відповідає дійсності, бо в багатьох випадках видавцями порушується сам принцип періодичності. Утім, навряд чи це все, вважає дослідник, змінює суть справи й позбавляє друкування права бути включеним в обсяг поняття періодики. Тут тільки один висновок, - слід відмовитися від самого терміну «періодичне видання» (відмовитися від нього в його нинішньому розумінні визначеного строку публікацій). Більше відповідає практиці, вважає автор, означення всіх таких видань «повременными», оскільки зміст цього слова не накладає на видавництво зобов'язання щодо реальних строків й усуває протиріччя на ґрунті невідповідності вимог і їх виконань [10, с. 112].

Науковець стверджує, що недоцільно шукати якусь одну рису, щоб відрізнити «повременное издание» від будь-якого іншого [10, с. 110]. Тільки сукупність ознак може дати визначення для кожного окремого факту. JI. К. Ільїнський зазначає, що важливо накреслити ці ознаки хоча б навіть для теоретичних цілей - поставити це питання на