з іншими виданнями цього підручника в інших школах ТІ. По-перше, в одних колегіумах, як-то у Бранєві у виданні 1742 р.90, це була шоста книга. По- друге, починаючи від перших видань для Німецької провінції ТІ, виданих в Аугсбурзі, та у передруках для інших регіонів, що побачили світ у виданнях Праги, Бранєва, Утіні (Італія), «Основи географії» мали додаток - короткий виклад основ геральдики з ілюстраціями 91. По-третє, у вступах до бранєвського та до вроцлавського курсів зазначено, що їх «слід вивчати у наших гімназіях у п'ятому класі, таким самим чином й історію одночасно з поетикою - нехай оволодівають з особистим старанням» 92. Проте, у вступі до львівського підручника сказано, що «у наших гімназіях слід дописати [вивчення географії] у четвертому класі...», і далі йде мова про майже повну відсутність на той час книг та посібників з географії93.
Безумовно, «Основи географії» цікаві й з ілюстративного боку. Львівське видання супроводжено двома гравюрами, виконаними львівським гравером й видавцем Іваном Филиповичем - зображенням армілярної сфери та карти півку ль. На картах ще не окреслено лінію східних берегів Північної Америки, Австралії. Проте інші материки відображені з достатньою мірою достовірності. Филипович створив ці ілюстрації за зразком попередніх видань «Основ географії». Так, подібні гравюри армілярної сфери, а також карти півкуль, але без графічних прикрас є у виданнях вищеназваних єзуїтських колегіумів. Карти для «Основ географії», ймовірно, були перемальовані з видань голландських картографів XVII ст. За зображенням контурів материків карти півкуль Землі близькі до «Сучасної, абсолютно точної карти всесвіту» 94 Иоганна Блау, яка була видана всього за три місяці до появи кульмінаційного проекту компанії Блау «Atlas major». Карти свідчить про недолік знань про західне узбережжя
Північної Америки, Арктику і Нову Голландію (сучасну Австралію). Ще більше вони наслідують «Нову точну карту світу» Ніколаса Вішера95, сучасника Пітера Ван Кеєре і Йодоіуса Хондія. У Вішера на картах півіуль, як і на картах «Основ географії», є лінія екватору з урахуванням нахилення земної вісі. Филипович наслідував стиль Вішера в оформленні карт - гравюра карти (145 х 266 мм) має по кутах алегоричне зображення 4-х стихій: вогню, води, повітря, землі. При цьому, алегорії зображення повітря є досить точною копією голландського видання.
Щодо викладу тексту підручника географії, то у розташуванні розділів є низка розбіжностей порівняно з виданнями інших шкіл. Перша частина «Про глобус» є однаковою практично в усіх виданнях. У ній розглянуто основні поняття з фізичної географії: про основні частини глобусу, меридіани й паралелі, тропіки, полюси, широту і довжину місць, зони, пори року у протилежних зонах, про клімат, протилежні розташування орбіт, вжиток глобусу. Друга частина - «Про географічні мапи або карти» - має вступну частину з роз'яснення основних географічних понять: сфер Землі, генеральної географічної карти, географічних вимірів, термінології, різниці у географічних описах земельних та водяних просторів. Вміщено короткі відомості про країни, поділені на розділи за материками. Європейські країни - на глави: про географічну карту Германії (області Австрії, Баварії, Свевів, Верхнього Рейну, Нижнього Рейну або електорату, Французької Вестфалії, Верхньої Саксонії, Нижньої Саксонії), про великий півострів Скандинавії (країни Швеція, Норвегія, Данія). Далі йде мова про 9 великих країн: Московію, Королівство Польське, Європейську Туреччину, Британію, Італію, Галлію, Іспанію, Лузитанію, Королівство Угорське. Далі - про 8 менших країн Європи: Бельгію, Лотарингію, Гельветію, Сабавдію (Савойю), Трансильванію, Валахію, Молдавію, Малу Татарію. Інші частини світу описані дуже коротко. В Азії - тільки Туреччина Азіатська, Анатолія, Сирія, Аравія, Грузія, Вірменія, Персія, Велика Татарія, Китай. В розділі «географічна карта Африки» матеріал поділено на 3 параграфи: верхня частина Африки, нижня частина Африки або Ефіопія, острови Африки. Розділ «географічна карта Америки» складається з 2 параграфів: Північна Америка та Австралійська Америка. Курс закінчується 13-м розділом - про невідомі регіони. Структура викладення матеріалу з опису країн подана за схемою у межах питань: кордони країни, річки, водні ресурси, природні ресурси земель, області (ділення) країни, столиця, звичаї, релігія, форма правління тощо.
Варто наголосити, що вклад єзуїтів Польської провінції у розвиток географічної літератури полягав, власне, у впровадженні значної кількості навчальної літератури. Популярністю користувався підручник Францишка Папроцькош «Європа найперша з частин світа», який 8 разів перевидавали єзуїтські колегіуми Польської провінції. У 1755-1756 pp. його було видано у друкарні Львівського єзуїтського колегіуму96. У підручнику Папроцького при характеристиках країн подані докладні описи їх географічного положення, кордонів, адміністративний поділ, міста, ріки, природні копалини, опис релігії країн, річні прибутки, форми уряду, ордени, герби, монети. Таким чином, підручник Папроцького вийшов за межі географії. За широтою питань поданого матеріалу його можна було б вважати підручником з фізичної, економічної та соціальної географії, та в якійсь мірі - з країнознавства.
Як уже зазначалось, у більшості шкіл провінцій ТІ у курсі географії викладали основи геральдики, науки яку відносять до спеціальних історичних дисциплін. Львівський підручник «Основ географії» такого додатку не мав. Можливо тому, що перед його виданням у друкарні Львівського колегіуму було опубліковано твір з геральдики Иосифа Олександра Яблоновського. Автор назвав свою працю: «Геральдика це є поселення лицарських клейнодів та відомостей про гербові знаки, які до цих часів є не поясненими у