Ми, звичайно, торкаємося цього поняття лише в контексті бібліотечної справи. У згаданій вище «Міжнародній енциклопедії інформацієзнавства та бібліотекознавства» зазначається, що «бібліотеко- і інформацієзнавство має справу з описом та організацією артефактів (повідомлень, текстів, документів), через які знання (включаючи почуття, емоції, бажання) представлено й поширено для інших. Ці ресурси знань часто називають також інформаційними ресурсами. Тому «організація знання» в контексті бібліотеко- і інформацієзнавства є короткою формою від «організації ресурсів знання» або «організації репрезентантів знання». Часто це називається «організацією інформації» [7, p. 471].

Отже, у межах бібліотечно-інформаційної галузі терміни «організація знання» і «організація інформації» в енциклопедії фактично пропонується вживати як взаємозамінні. При цьому до «організації знання» віднесено такі аспекти як ідентифікація повідомлень (найчастіше їх називають творами); ідентифікація текстів, у яких повідомлення (твори) представляються; опис змісту, особливостей та значення повідомлень. Результати ідентифікації та опису організовуються в предметні покажчики, каталоги, бази даних, електронні бібліотеки та інші інформаційно-пошукові системи для доступу за допомогою пошуку. А створення й організація цих ідентифікацій і описів називається, як уже зазначалося вище, предметизація, реферування, каталогізація, бібліографічна класифікація, бібліографія, керування записами і керування знаннями в різних контекстах [7, p. 471-472]. Як бачимо, Д. Андерсон, автор статті до енциклопедії, відносить до ОЗ майже ті самі складові, які за розглянутим вище тезаурусом складають зміст поняття організація інформації.

Знаний бібліотекознавець, професор університету Лонг Айленд (Нью- Йорк), головний редактор відомого журналу «Організація знань» (Knowledge Organization) Річард Смірагля в статті «Прогрес теорії в організації знання» стверджує, що «організація знання, принаймні як вона практикується в галузі бібліотеко- та інформацієзнавства, була переважно і є до сьогодні сферою діяльності з побудови засобів для накопичення (зберігання) та пошуку документальних об'єктів. Це засоби, такі як каталоги, покажчики та бази даних побудовані, щоб дати можливість швидкому керуванню та пошуку у великому зібранні ... записів, що представляють документи, які, у свою чергу, представляють записане знання. .Класифікація вживає нотацію символів, щоб розмістити пов'язані поняття у відповідні групи. Контрольовані словники створені для того, щоб пом'якшувати лінгвістичну варіативність у документах та їх описах» [10, p. 331]. Отже, Р. Смірагля також пов'язує організацію знання в бібліотеці з такими засобами як каталоги, покажчики, бази даних, а також класифікації, контрольовані словники, тобто його трактування мало чим, лише в деталях, відрізняється від трактування Д. Андерсона.

Науковець зазначає, що в університеті Лонг Айленд (Нью-Йорк), професором якого він є, на факультеті бібліотеко- та інформацієзнав- ства курс під назвою «Вступ до організації знань» є обов'язковим. Він містить огляд принципів бібліографічного контролю і організації знань, навігації онлайнових каталогів, постачальників бібліографічних ресурсів, пошукових засобів, інших методів від опису титульної сторінки до побудови індексів Десяткової класифікації Дьюї. Пізніше інші курси доповнюють його. Це реферування та предметизація; метадані: опис та доступ; представлення знань (предметний/тематичний аналіз, словниковий контроль, класифікація); і компаративна бібліографія [11, p. 28].

На тому, що бібліотека не просто організовує знання, а організовує саме записане знання акцентують увагу багато фахівців. Зокрема, відомий у бібліотечному світі Майкл Горман критикував одне з положень проекту документа, розробленого Спеціальною групою Американської бібліотечної асоціації стосовно вимог до випускників бібліотечно - інформаційних факультетів, через те, що там зазначалося, що «організація знань» - це пов'язування користувачів з інформацією, пов'язування людей з ідеями, забезпечення навчання, дослідження тощо. М. Горман зауважував, що термін «організація знань» у такій інтерпретації є дуже вразливим, що бібліотекарі не організовують знання як таке, а лише записане знання; вони не пов'язують людей з ідеями, а лише з тими, що втілені до записаного знання чи інформації [12, p. 9].

Характерно, що до остаточного тексту документа, який визначав обсяг базових знань, якими мають володіти випускники бібліотечних факультетів, акредитованих Американською бібліотечною асоціацією, ввійшло змінене формулювання. У ньому окремою позицією зазначено таку вимогу як «Організація записаних знань та інформації» (Organization of Recorded Knowledge and Information), до якої віднесено володіння випускниками принципами цієї організації, знання систем каталогізації, метаданих, предметизації, а також стандартів і методів класифікації, що використовуються для організації записаних знань та інформації («ALA's Core Competencies of librarianship», затверджений 27 січня 2009 р.) [13]. Тобто під організацією записаних знань та інформації розуміється згадувані в попередніх визначеннях процеси каталогізації, предметизації, класифікації та метаданих.

Елейн Свеноніас - професор-консультант факультету інформаційних студій Каліфорнійського університету, об'єднуючи такі різні дисципліни як описова та предметна каталогізація, предметизація і класифікація, приймає концептуальне бачення процесу організації інформації як використання спеціальної мови опису, яка називається бібліографічною мовою. Е. Свеноніас зауважує, що організація знання довершується, робиться викінченою через бібліографічну мову (чи правильніше через складний набір бібліографічних мов) із семантикою, синтаксисом, прагматикою і правилами, що