УДК 027.625(477):004

Наталія Марченко,

старший науковий співробітник НБУВ, канд. іст. наук

ПЕРСОНОЛОГІЧНА ІНФОРМАЦІЯ НА САЙТАХ ДИТЯЧИХ БІБЛІОТЕК

Нині в Україні широко дискутуються питання біографістики та біографіки . зокрема й щодо представлення біографічних документів в електронному варіані2. Важко не погодитися з думкою В. І. Попика стосовно того, що «у науковому плані питання про те, яку конкретно роль відіграє біографічна інформація в науці та в суспільстві, в чому полягають механізми її функціонування та впливу, які тенденції у цій галузі спостерігаються, в яких оптимальних формах і для чого вона повинна накопичуватися, для кого і як розповсюджуватися, хто є її споживачем — в соціальному, освітньому, віковому, професійному розрізах, які історичні постаті цікавлять спеціалістів і простих читачів, що вони шукають в їхніх біографіях і багато інших запитань залишаються на наш час все ще не тільки не вирішеними, а й недостатньо заявленими» 3. Саме постановка, окреслення та вирішення означених і супутних проблем, а не механічне накопичення та аналіз документів, лежать в основі створення Українського національного біографічного архіву (УНБА), над яким нині працює Інститут біографічних досліджень НБУВ спільно з Українським мовно- інформаційним фондом НАН України. Належне місце в УНБА мають посісти й персоналії провідних діячів у галузі книговидання для дітей. (А це не лише майстри слова, а й ілюстратори, перекладачі, журналісти, методисти, упорядники, критики та видавці.) Водночас у перспективі УНБА має містити посилання на адаптовані для шкільного (зокрема й суто дитячого) вжитку біографічні документи та відомості, давати змогу виокремлювати з масиву персонологічних даних інформацію про дитинство, виховання та навчання, батьківство та педагогічні погляди особи. Ці завдання потребують значної попередньої роботи не тільки з погляду джерелознавства, а й щодо з'ясування термінологічної та поняттєвої бази міжпредметного наукового поля, що нині окреслюється визначеннями «дитяча література», «видання для дітей», «коло дитячого читання», «видання для шкільного вжитку» та щодо вироблення просопографічно та педагогічно внормованих методик адаптації для дитячого сприйняття біографічної інформації.

Нині неможливо науково достовірно визначити, хто саме входить в коло осіб, перейнятих «книговиданням для дітей»: йдеться про письменників, які пишуть для дітей; методистів, які створюють навчальну та розвивальну книжку; перекладачів; дітей, які пишуть для ровесників; видавців; редакторів і упорядників, що створюють дитячі енциклопедії; художників, які працюють у цій царині; критиків. Чи слід брати до уваги «підручникотворення», методичну книжку та періодику для дітей? Що робити з книжками, які увійшли в коло дитячого читання, але їхні автори ніколи власне для дітей не писали (скажімо, Тарас Шевченко чи Микола Гоголь)?

Більшість таких питань досі не ставилися перед науковою громадськістю України, бо потребують не стільки накопичення інформації та її обробки, стільки теоретико-методологічних досліджень 4.

Найближчими до розв'язання проблем «дитячого» у сфері книговидання є дитячі бібліотеки України, оскільки саме вони (на відміну від шкільних бібліотек, видавництв, дитячої періодики, шкільництва загалом) мають певну незаангажованість, сталість накопичення та аналізу даних щодо книговидання для дітей. Водночас дитячі бібліотеки України на сьогодні не лише накопичили певний досвід у створенні електронних ресурсів, а й мають певні теоретичні напрацювання у цій галузі5. Однак відображення саме біографічної інформації на сайтах і в елетронних документах для дітей іще не йшлося.

Основою дослідження стали:

інтернет-сайти дитячих бібліотек України (див. Додаток А);

звіти Кримської республіканської дитячої бібліотеки ім. В. Орлова (далі - Кримська РДБ), 24 обласних і 2 міських (Києва, Севастополя) дитячих бібліотек України за 2002-2007 pp. (див. Додаток Б);

фонд науково-методичного відділу НБУ для дітей;

аналітичні огляди діяльності бібліотек України для дітей, зроблені працівниками Національної бібліотеки України для дітей (далі - НБУ для дітей) за 2002-2007 pp.6

Станом на 01.01.07 р. в Україні функціонує 1208 спеціалізованих бібліотек для дітей, що включають: НБУ для дітей; Кримську РДБ; 24 обласні бібліотеки для дітей; центральні міські бібліотеки для дітей міст Києва та Севастополя; централізовані бібліотечні системи для дітей.

Нині 83 бібліотеки мають електронну адресу, 95 - адресу сайту7. Слід брати до уваги, що частина бібліотек мають лише сторінки-домени у межах сайтів централізованих бібліотечних систем: Центральні міські бібліотеки для дітей Луцька, Тернополя, Вінниці - на сайтах відповідних міських централізованих бібліотечних систем; Гайворонська, Сокальська, Дубенська районні бібліотеки для дітей - на сайтах відповідних центральних районних бібліотек; Березнівська, Зарічненська, Здолбунівська, Корецька, Рівненська, Сарненська центральні районні бібліотеки для дітей - на сайтах відповідних централізованих систем публічно-шкільних бібліотек тощо. Інші - лише заявлені домени. Відтак, на момент дослідження (01.12.08) лише 38 бібліотек для дітей мали власні сайти чи повноцінні домени у межах потужніших сайтів.

Першою інформатизацію розпочала Національна бібліотека України для дітей (далі - НБУ для дітей), що з 1992 р. почала працювати в автоматизованому режимі, азі січня 1993 р. законсервувала традиційні карткові каталоги (зберігається лише генеральний).

Інформатизація дитячих бібліотек має певну специфіку: вони пов'язані з можливостями та потребами інформаційного потенціалу свого регіону й водночас мають конкретні специфічні завданння та чітко означене коло користувачів. їм раніше, ніж іншим, довелося використовувати бібліотечно-інформаційний маркетинг, щоб знати спектр інформаційних послуг і продуктів, а також зарекомендувати себе як виробників, постачальників та інформаційних посередників, що й зумовило структуру та наповнення їхніх сайтів. Поширення набули фактографічні та