ВПС, S. J. 535 1 (інв. 2886014).

Примірник г:

Примірник походить із книгозбірні Кременецького єзуїтського колегіуму. Без провенієнцій.

Оправа: кришки - картон, обклеєний світло-рожевим «мармуровим» папером; корінець із світлої шкіри з бинтами. На корінці паперова наліпка з старими шифрами «37», «663». На форзаці старі шифри: «192 S. J.» (червонимчорнилом), «535». 16x18,7см.

ВПС, S. J. 535 2. (інв. 2886015).

Примірник д: без титульного аркуша.

Провенієнції:

«Bresten[sis] Coll[egii] Soc[ietatis] J[esu]». («Берестейського колегіуму Товариства Ісуса»). [Рукоп. XVIII ст.; тит.].

«№ 1227. Изъ библиотеки Дрогиченскогоучилища». [Рукоп. XIX ст.; тит., форзац].

Стародрук належав Берестейському єзуїтському колегіуму. Осередок Товариства Ісуса у Бересті був заснований за ініціативою луцького біскупа Андрія Липського (1617-1622) на кошти канцлераВКЛ Лева Саггіги (1557- 1633). Доля книгозбірні колегіуму склалася так. Після касації Товариства Ісуса 1773 р. рухоме і нерухоме майно Берестейського колегіуму було передано місцевим отцям василіянам, чий монастир і школа функціонували до 1831 р. Після закриття василіанського монастиря книжки поєзуїтської бібліотеки перейшли у власність Берестейського повітового дворянського училища. З останнього їх за каталогом було передано до Дорогичинського повітового дворянського училища (Білостоцька обл.). У 1851 р. до Київського університету Св. Володимира надійшла від попечителя Віденського навчального округу пропозиція безкоштовно передати книжки берестейських єзуїтів для Університетської бібліотеки, оскільки вони не потрібні для навчальної програми повітового училища. Книжки були надіслані до Києва впродовж 1852 р. (ДАК, ф. 16, оп. 290, спр. 168,66 арк.; Материалы для географии и статистики России, собранные офицерами Генерального штаба: Гродненская губерния / сост. П. Бобровский. -Спб, 1863. -Ч. 2. -С. 476, 481,483-84,977-78). У 1927р. за постановою колегії Народного комісаріату освіти УСРР від 2 серпня 1926 p. фундаментальна бібліотека Університету Св. Володимира і книжки стуцентського відділу, загальною кількість 500 тис. томів, були передані ВБУ Серед переданих книжок були й стародруки Берестейського єзуїтського колегіуму.

Оправа: півшкіряна; кришки - картон, обклеєний «мармуровим» папером у синьо-брунатних кольорах; корінець і нарижники шкіряні; обріз крапчастий брунатний. 14,5 X 18,5 см.

ВПС, 1855-919 (інв. 207732).

Примірник е:

Провенієнції:

«456. Ex libris Stanislai Mikoszewski» («456. З книг Станіслава Мікошевського»). [Рукоп.; І половинаXVIII ст.; форзац];

«Ех libris Stanislai Mikoszewski. / Emptus his liber - f. 4. / Connotatus in Catalogu[s] libror[um] 1734 A[nno]» («З книг Станіслава Мікошевського. Ця книжка куплена за 4 флорена. Записана до каталогу книжок 1734 року»), [Рукоп.; форзац];

«Е Mikoszewski А. 1800» [Шрифтовий екслібрис, затертий; тит. ];

«І. Mieszkowski Kated[ralny] K[anonik] Lu[c]ki Pro[boszcz] Bialogrodecki 1766». («Я. Мєшковський, луцький кафедральний канонік, білогородський пробощ. 1766»), [Рукоп.; червоне чорнило; тит.];

Овальний штамп бібліотеки Луцько-Житомирської діецезіальної семінарії з написом латинською мовою: «Sigllum Biblithecae Seminarii Luceor-Zytomeriensis» [XIXст.; тит.].

Примірник належав коморнику Руського воеводства, мірничому й будівничому Станіславові Мікошевському [8,141-142]. Останній придбав книжку за 4 флорени і записав до каталогу своїх книжок 1734 р. У 1766 р. книжка перебувала у луцького кафедрального каноніка, білогородського пробоща Я. Мєшковського. Згодом вона надійшла у фонди бібліотеки Луцько-Житомирської діецезіальної семінарії.

Оправа: шкіряна; кришки - картон, обтягнутий темно-брунатною шкірою; на кришках лінійна рамка сліпого тиснення; корінець з бинтами, пошкоджений; обріз крапчастий, різнокольоровий. На корінці паперова наліпка із старим шифром семінарії. Між кришками оправи і блоком книжки вплетено по 3 чисті аркуші. 14 х 18,5 см.

ВПС, Armar А-58.

Примірник е.

Провенієнції:

«Ех Cathalogo Librorum Joannis de Witte colonellis Artil. R[e]gni m[anu] p[ropria]» («З каталогу книжок полковника коронної артилерії Яна де Вітте, рукою власною»). [Рукоп. XVTIIct.; тит.];

«SophiePotocka». [Рукоп. XVIIIст.; тит.];

«BibliotekaTulczynska». [Шрифтовий екслібрис. ПочатокXIX ст.; тит.].

Примірник належав генералу коронної артилерії, багаторічному комендантові Кам'янецької фортеці на Поділлі, відомому архітектору, нумізмату й бібліофілу Янові де Вітте (1709-1785). Його син Юзеф Зеферин де Вітте (1739-1815) був одружений із славнозвісною Софією Главані, у другому шлюбі дружиною руського воєводи Станіслава Щенсного Потоцького (1752-1805). Після розірвання Софією шлюбу з Ю. 3. Вітте книжка свекра опинилася у власності колишньої невістки і влилася до Тульчинської палацової бібліотеки Потоцьких. Спадкоємець Тульчинського маєтку Мечислав Потоцький (1800-1876), емігрувавши до Франції, вивіз частину Тульчинської бібліотеки до Парижа. Його єдиний син Миколай Потоцький (1845-1917), не маючи прямих спадкоємців, склав заповіт на ім'я свого кузена Альфреда Потоцького, власника Ланьцута (пом. 1958 р. у Женеві). Таким шляхом примірник опинився в стінах Ланьцутського замку, де зберігається й нині. [8, 97-102,105-108].

Оправа: кришки - картон, обтягнутий бавовняною блакитною тканиною із срібною ниткою. XVIII ст. Пошкоджена.

Замок-Музей в Ланьцуті, шифр: SD 322.

Gengell, Georgius. De Constantino Magno Primo Christianorum imperatore dissertation multifariis quaestionibus comprehensa. - Calisii [Kalisz]: Typis Collegii Karnkoviani Societatis Jesu, 1726; 8 : [7]f., 89, [6] p.

Присвята гнезненському каноніку Янові Голчинському.

Estr. 19,92-93.

Примірника:

Провенієнції:

«Ех libris Stanislai Mikoszewski. / 230». («З книг Станіслава Мікошевського/230»), [Рукоп., 1 половинаXVIII ст.; форзац];

«Ех libris Stanislai Mikoszewski / Emptus hie liber f. 1. 10». («З книг Станіслава Мікошевського. Ця книжка придбана за 1 флорен 10 грошів»), [Рукоп., 1-а половина XVIII ст.; форзац];

«Е Mikoszewski А. 1800». [Шрифтовий екслібрис; тит.].

Примірник належав згаданому Станіславу Мікошевському і був

куплений ним за 1 флорен і 10 грошів. Потім надійшов до бібліотеки його родича житомирського межового коморника Франтішка Мікошевського. Останній заповідав передати свою